Спокута і віра Старійшина
Із звернення на семінарі для президентів місій, що відбувся у червні 2001 року в Прово, штат Юта.
Перший принцип євангелії—віра в Господа Ісуса Христа. Без цієї віри, сказав пророк Мормон, ми не можемо бути зарахованими до людей Господньої Церкви (див. Мороній 7:39). Перша заповідь, яку Єгова дав дітям Ізраїля, була: “Хай не буде тобі інших богів передо Мною!” (Вихід 20:3). Ми завжди повинні ставити Спасителя на перше місце. Ця могутня ідея—що ми повинні мати віру і ставити Господа на перше місце в нашому житті—здається простою, але на практиці для багатьох вона є важкою.
Писання вчать нас, що віра приходить від слухання Божого слова (див. Римлянам 10:17). Слово Боже, яке приходить до нас через Писання, вчення пророків та особисте одкровення, навчає, що ми—діти Бога, Небесного Батька. Вони навчають нас про особистість і місію Його Єдинонародженого Сина, Ісуса Христа, нашого Спасителя і Викупителя. Віра в Господа Ісуса Христа, яка опирається на наше знання цих істин, є переконанням і сподіванням, що Бог знає і любить нас і що Він почує наші молитви і відповість на них так, щоб це було якнайкраще для нас.
Віра в Господа—це довіра до Господа. Ми не можемо мати справжню віру в Господа, якщо цілковито не довіряємо Господній волі та Господньому розкладу. Отже, якою б міцною не була наша віра, вона не може давати результат, який би суперечив волі Того, в Кого ми маємо віру. Пам’ятайте про це, якщо вам здається, що на ваші молитви не приходить відповідь так або тоді, як би вам хотілося. Результати віри в Ісуса Христа завжди залежать від небесного порядку, доброти, волі, мудрості й розкладу Господа. Коли ми саме так віримо і довіряємо Господу, то відчуваємо в житті справжню безпеку і спокій.
Ми перш за все дивимося на нашого Господа, Ісуса Христа. Він—наш взірець. Наш взірець—не найпопулярніша зірка спорту чи естради. Так само й наше найцінніше надбання—це не дорогі іграшки і розваги, які заохочують нас зосереджуватися на тимчасовому і забувати про вічне. Наш взірець—наш найвищий пріоритет—Ісус Христос. Ми повинні свідчити про Нього і навчати інших, як ми можемо застосовувати Його вчення і наслідувати Його приклад у своєму житті.
Спаситель зміцнює нас
Президент Бригам Янг (1801–1877) дав нам до певної міри практичну пораду, як впізнати Того, за Ким ми йдемо. “Різниця між Богом і дияволом,—сказав він,—полягає в тому, що Бог створює й організовує, а у диявола намір один—знищувати”1. Цей контраст слугує нам важливим прикладом реальності “протилежності у всьому” (2 Нефій 2:11).
Пам’ятайте, що наш Спаситель, Ісус Христос, завжди поступово зміцнює нас і ніколи не руйнує. Нам слід застосовувати силу цього прикладу в тому, як ми використовуємо свій час; це стосується як нашого відпочинку, так і розваг. Задумайтеся над змістом книг, журналів, кінофільмів, телепрограм і музики, які ми у світі зробили популярними завдяки своїй постійній увазі до них. Суть вибраних нами розваг зміцнює чи руйнує дітей Бога?
За своє життя я помітив, що люди дуже схильні уникати розважальних заходів, які зміцнюють дітей Бога, натомість прагнуть видовищ та вистав, які є гнітючими, принизливими і згубними. Могутня ідея в цьому контрасті полягає в тому, що все, що зміцнює людину, служить справі Господа, а все, що руйнує людину, служить справі супротивника. Щодня ми підтримуємо ту чи іншу справу своїм вибором, своїми думками та бажаннями. Це має нагадувати нам про нашу відповідальність підтримувати те, що є добром, і мотивувати нас і далі робити так, як це буде приємно Тому, Чиє страждання дає нам надію і Чий приклад вказує нам напрямок.
Страждання—складова покаяння
Центральна ідея євангелії Ісуса Христа—її наймогутніша ідея, разом з ідеєю про воскресіння всіх,—це спокута нашого Спасителя. Ми—Його слуги, і вкрай важливо, щоб ми розуміли роль спокути у своєму житті і в житті тих, кого навчаємо. Щоб це розуміти, просто необхідно зрозуміти зв’язок між справедливістю, милосердям, спокутою і роллю страждання та покаяння в цьому божественному процесі.
Надзвичайно великі вимоги справедливості, що поширюються на порушників Божих законів,—стан нещастя і нескінченних мук, про який сказано в Писаннях,—можуть бути припинені і зняті спокутою Ісуса Христа. Цей зв’язок між справедливістю, з одного боку, і спокутою, з іншого, є центральною ідеєю євангелії Ісуса Христа.
Книга Мормона навчає, що Спаситель не викупив людей в їхніх гріхах: “Злочестиві залишаються, начебто не було зроблено ніякого викуплення, тільки звільнення від пут смерті” (Алма 11:41). Спаситель прийшов викупити людей від їхніх гріхів за умов покаяння (див. Геламан 5:11).
Однією з таких умов покаяння є віра в Господа Ісуса Христа, у тому числі й віра в Його спокутуючу жертву і впевненість в ній. Як навчав Амулек: “Той, хто не має віри в покаяння, піддається цілковитому законові вимог справедливості; отже, тільки для того, хто має віру в покаяння, здійснюється великий і вічний план викуплення” (Алма 34:16). Це очевидно вказує на те, що грішник, який не розкаявся, повинен страждати за свої гріхи. Чи означає це, що людині, яка розкаялася, зовсім не треба буде страждати, оскільки все покарання взяв на себе Спаситель? Зовсім ні, бо це було б несумісним з іншими вченнями Спасителя.
Слова з Алма 34:16 означають, що людина, яка кається, не повинна страждати “саме так”, як страждав Спаситель за цей гріх. Грішники, які каються, матимуть певні страждання, але, завдяки своєму покаянню, а також спокуті, вони не зазнають всієї повноти й тяжкості вічних мук, які відстраждав Спаситель за ті гріхи.
Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985), який дав дуже зрозуміле вчення про покаяння й прощення, сказав, що особисте страждання є дуже важливою частиною покаяння. “Людина не починає каятися, поки не відчує сильних страждань за вчинені гріхи. … Якщо людина не страждала,—сказав він,—то вона не розкаялася”2.
Спаситель навчав цього принципу, коли казав, що Його спокутна жертва була принесена для “всіх тих, хто має скрушене серце і упокорений дух; і більше ні для кого не можна буде задовольнити закон повною мірою” (2 Нефій 2:7) Грішник, який справді кається, йде до Христа зі скрушеним серцем і впокореним духом, і за гріх він особисто страждає і терпить душевний біль. Ця людина розуміє значення слів Алми про те, що ніхто, крім тих, хто справді кається, не спасається. Безумовно, Алма молодший розумів це. Прочитайте його розповіді в Мосія 27 і Алма 36.
Президент Кімбол сказав: “Дуже часто люди думають, що вони покаялися і заслуговують прощення, лише висловивши своє жалкування чи вибачення з приводу прикрості, що сталася”3.
Існує велика різниця між благочестивим сумом, що “чинить каяття” (див. 2 Коринтянам 7:10), який виявляється в особистому стражданні, і легким та порівняно безболісним сумом, що його відчуває людина, бувши спійманою на гріху, або невиправданим сумом, який Мормон описав як “сум проклятих, через те що Господь не завжди захоче дозволяти їм мати щастя у гріхові” (Мормон 2:13).
Ми повинні зробити все, щоб відчути в собі могутню зміну
Чому нам необхідно страждати, коли ми каємося у серйозних провинах? Ми схильні думати про наслідки покаяння як просто очищення себе від гріха, однак це обмежене уявлення. Людина, яка грішить, схожа на дерево, що легко гнеться під вітром. Вітряного і дощового дня це дерево нагинається до землі настільки низько, що його листя брудняться у грязі, як у гріху. Якщо ми зосереджуємося лише на очищенні листя, слабкість в цьому дереві, яка дозволяє йому гнутися і бруднити своє листя, може залишитися. Так само і людина, яка просто сумує через те, що забруднилася гріхом, буде грішити знову, коли знову подме сильний вітер. І так буде до тих пір, поки це дерево не зміцниться.
Коли людина пройшла через процес, результатом якого є те, що в Писаннях називається “скрушеним серцем і упокореним духом”, то Спаситель робить дещо більше, ніж просто очищує її від гріха. Він дає їй нову силу. Це підсилення є дуже необхідним для нас, щоб зрозуміти мету цього очищення, а вона в тому, щоб повернутися до нашого Небесного Батька. Щоб бути допущеними у Його присутність, ми повинні бути не лише чистими. Ми також повинні перетворитися з людини морально слабкої, яка грішила, на людину сильну, духовно зрілу, щоб жити у присутності Бога. Ми повинні, як сказано в Писаннях, “стати свят[ими] через спокуту Христа Господа” (Мосія 3:19). Саме це мається на увазі у поясненні в цьому вірші: людина, яка покаялася в гріхах, полишить їх (див. УЗ 58:43). Полишити гріхи—це більше, ніж просто мати намір не повторювати їх. Полишення гріхів вимагає фундаментальної зміни в людині.
Народ царя Веніямина описав ту могутню зміну, сказавши, що вони “вже не ма[ють] бажання чинити зло, але постійно чинити добро” (Мосія 5:2). Люди, в чиїх серцях відбулася такого виду зміна, набули сили і духовного стану, аби їм жити з Богом. Це те, що ми називаємо “бути спасенними”.
Покаяння проголошувалося у кожному розподілі. Воскреслий Господь наголошував на ньому нефійцям, пояснюючи те, що Він назвав “євангелі[єю], яку Я дав вам” (3 Нефій 27:13): “Тож ось ця заповідь: покайтеся, всі ви, кінці землі, і прийдіть до Мене і христіться в Моє ім’я, щоб вас можна було освятити прийняттям Святого Духа, щоб ви могли стояти незаплямованими переді Мною в останній день” (3 Нефій 27:20).
У сучасному одкровенні Господь пояснив: “Істинно, істинно я кажу вам, що тих, хто не повірить вашим словам і не охриститься у воді в Моє ім’я на відпущення своїх гріхів, щоб отримати Святого Духа, буде проклято, і вони не прийдуть у Царство Мого Батька, де Мій Батько і Я є” (УЗ 84:74).
Прощення є безсумнівним
Я завершую свій виступ посланням надії, яке є істинним для всіх, але його особливо потребують ті, хто вважає, що покаятися—це надто важка для них справа. Покаяння—це тривалий процес, через який пройти потрібно всім, бо “всі згрішили, і позбавлені Божої слави” (Римлянам 3:23). Покаяння—можливе, а за ним—прощення, і воно безсумнівно приходить.
Президент Кімбол сказав: “Іноді… людин[а], що покая[лась], озирається назад і бачить огидність, бридкість своєї провини, відчуває себе занапащеною й думає: “Чи зможе Господь колись простити мене? Чи зможу я колись простити собі?” Та коли така людина, переживши всю глибину печалі й безнадійності свого становища, заволає у своїй безпомічності, але з вірою, до Господа про милосердя, тоді в її душу приходить спокійний, лагідний голос, який нашіптує: “Прощено тобі твої гріхи”4.
Коли це відбувається, то для нас виповнюється безцінне обіцяння, що Бог знімає вину з нашого серця через заслуги Свого Сина (див. Алма 24:10). Яким втішаючим є обіцяння, написане в Ісая 1:18, що хоч “ваші гріхи будуть як кармазин,—стануть білі, мов сніг”. Яким славетним є обіцяння Самого Бога: “Хто покаявся у своїх гріхах, того прощено, і Я, Господь, не пам’ятаю їх більше” (УЗ 58:42).
Я свідчу вам, мої улюблені брати і сестри, що ці слова є істинними, що це послання—це вчення Ісуса Христа, план Бога, нашого Небесного Батька, автором і завершувачем якого є наш Спаситель Ісус Христос. Я свідчу про Ісуса Христа і Його пророка і про відновлення євангелії в ці останні дні, яке відбулося через Джозефа Сміта.