Послання Першого Президентства
Як розвинути в собі якості Христа
Коли я ще працював пілотом пасажирського літака, до нас у кабіну іноді заходили пасажири. Вони розпитували про різні тумблери, механізми, системи й процеси і цікавилися, як усе це обладнання піднімає в повітря такий великий і красивий літак.
Я пояснював, що аеродинамічна конструкція, багато допоміжних систем і програм та потужні двигуни роблять політ машини комфортабельним і безпечним для пасажирів, що перебувають на його борту.
Щоб спростити пояснення, вказавши на основне, я додавав, що насправді достатньо швидкого прискорення, потужної підйомної сили і правильного положення літака в повітрі, і закони природи безпечно понесуть авіалайнер і його пасажирів через континенти й океани, високі гори і небезпечні грози до місця призначення.
Згадуючи своє спілкування з тими пасажирами, я часто думав, що членство у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів спонукає нас до подібних запитань. Що є основними, фундаментальними принципами нашого членства в царстві Бога на землі? Урешті-решт, що насправді понесе нас, коли це буде найпотрібніше, до жаданого нами місця вічного призначення?
Незмінне ядро євангелії
Церква з усією її організаційною структурою і програмами пропонує багато важливих заходів для своїх членів, спрямованих на те, щоб допомогти сім’ям та окремим особам служити Богу й одне одному. Однак іноді може здаватися, що ці програми і заходи стають ближчими нашому серцю й душі, ніж вчення і принципи, які є ядром євангелії. Процедури, програми, правила і структура організації призначені допомагати нашому духовному розвитку на землі, але не забуваймо, що вони підвладні змінам.
Натомість ядро євангелії—вчення і принципи—ніколи не зміниться. Життя за основними євангельськими принципами додасть сили, стійкості й духовної самостійності в житті всіх святих останніх днів.
Віра є таким принципом сили. Нам потрібне джерело сили в нашому житті. Бог править Своєю силою, але ця сила застосовується у відповідь на нашу віру. “Віра без діл—мертва” (див. Якова 2:20). Бог чинить відповідно до віри Своїх дітей.
Пророк Джозеф Сміт пояснював: “Я навчаю їх вірним принципам, а вони самі собою управляють”1. Як на мене, це вчення прекрасне у своїй простоті. Якщо ми намагаємося зрозуміти вірні євангельські принципи, засвоїти і дотримуватися їх, то станемо більш самостійними духовно. Принцип духовної самостійності витікає з такого фундаментального вчення Церкви: Бог дарував нам свободу волі. Я вважаю, що другим за значенням після дару життя є свобода вибирати добро чи зло—один з найвеличніших дарів Бога Своїм дітям.
Коли я більше дізнаюся і розмірковую про моральний вибір і його вічні наслідки, то усвідомлюю, що ми дійсно є духовними дітьми Бога, а отже повинні діяти відповідно. Це розуміння також нагадує мені, що ми як члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів належимо до величезної всесвітньої сім’ї святих.
Організаційна структура Церкви має надзвичайну гнучкість відповідно до її розміру, темпів зростання та потреб наших громад. Існує програма основного підрозділу з дуже простою організаційною структурою і меншою кількістю зборів. Є також великі приходи з великим організаційним ресурсом служіння одне одному. Усі варіанти запроваджуються в рамках натхненних програм Церкви, щоб допомогти її членам “прийти до Христа і вдосконалюватися в Ньому” (Мороній 10:32).
Усі ці варіанти однакові за божественною цінністю, адже вчення відновленої євангелії Ісуса Христа є однаковим у кожному підрозділі. Я свідчу як висвячений свідок Господа Ісуса Христа, що Він живий, що євангелія істинна і що вона дає відповіді на всі особисті й загальні труднощі, які є у дітей Бога на цій землі сьогодні.
Зміцнення вірних
У 2005 році ми з дружиною спілкувалися з членами Церкви у багатьох країнах Європи. У деяких частинах Європи Церква представлена вже багато років, навіть з 1837 року. Там є великий спадок вірних європейських членів Церкви. Зараз на цьому континенті живе понад 400000 членів Церкви. Якщо згадати про всі покоління людей, які емігрували з Європи в Америку впродовж дев’ятнадцятого і двадцятого століть, то загальна кількість могла б з легкістю збільшитися у кілька разів.
Чому так багато відданих членів Церкви залишали свої рідні країни в ті ранні дні Церкви? Можна навести багато причин: щоб уникнути переслідування, допомагати будувати Церкву в Америці, покращити своє матеріальне становище, бути ближче до храму та багато інших.
Європа й досі відчуває наслідки цього виходу. Але сила, яка йде від кількох поколінь відданих членів Церкви, тепер стає більш очевидною. Ми бачимо, як більше молодих чоловіків і жінок, а також більше літніх подружніх пар служать Господу на місії; ми бачимо більше храмових шлюбів; ми бачимо, як з більшою впевненістю і мужністю члени Церкви діляться відновленою євангелією. Серед багатьох народів і в Європі, і в інших частинах світу існує духовна порожнеча без істинних вчень Христа. Ця порожнеча повинна, може й буде заповнена посланням відновленої євангелії, якщо наші чудові члени Церкви житимуть за євангелією і будуть проповідувати її з більшою мужністю й вірою.
Церква поширилася в Європі, і в деяких країнах вона існує приблизно 15 років. Під час нашої поїздки в 2005 році я розмовляв з президентом місії, який служить на своїй батьківщині, в Росії, і який є членом Церкви лише сім років. Він сказав мені: “Того ж місяця, коли я охристився, мене покликали служити президентом філії”. Чи було йому часом нестерпно важко? Безумовно! Чи намагався він застосовувати всі церковні програми? На щастя, ні. Як же йому вдалося так вирости в такій малій громаді за такий короткий час? Він пояснив: “Я знав усією своєю душею, що Церква істинна. Вчення євангелії наповнило мій розум і серце. Коли ми приєдналися до Церкви, ми відчули, що ми є частиною сім’ї. Ми відчули тепло, довіру і любов. Нас було дуже мало, але всі ми намагалися йти за Спасителем”.
Члени Церкви підтримували одне одного, робили все, що могли, і вони знали, що Церква істинна. Їх привабила не організація, а світло євангелії, і це світло зміцнювало тих чудових членів Церкви.
У багатьох країнах Церква ще в зародку і організаційні умови іноді далекі від того, щоб бути досконалими. Але члени Церкви можуть у своєму серці мати досконале свідчення про істину. Якщо члени Церкви залишатимуться у своїх країнах і будуватимуть її, незважаючи на матеріальні труднощі та випробування, майбутні покоління будуть вдячні тим мужнім сучасним піонерам. Вони прийняли запрошення, зроблене з любов’ю Першим Президентством:
“Сьогодні Господь вважає необхідним надавати благословення євангелії, у тому числі й збільшити кількість храмів у багатьох частинах світу. Тому ми бажаємо повторити пораду, яку було дано членам Церкви ще раніше—залишатися на своїй батьківщині, а не іммігрувати до Сполучених Штатів. …
Якщо члени Церкви у всьому світі залишатимуться на своїй батьківщині і будуть працювати над розбудовою Церкви у своїх рідних країнах, то великі благословення прийдуть до них особисто, а також до всієї Церкви”2.
Дозвольте мені додати слово застереження тим з нас, хто живе у великих приходах і колах. Ми маємо пильнувати, щоб центр нашого свідчення не визначався соціальними аспектами церковної спільноти або прекрасними заходами, програмами й організаціями у наших приходах і колах. Усе це є важливим і цінним, але цього недостатньо. Навіть дружби недостатньо.
Безпека—у послушності
Ми усвідомлюємо, що живемо в часи неспокою, стихійних лих і воєн. Ми разом з багатьма іншими відчуваємо велику потребу в “захист[і], і [в] притулку від бурі і гніву, коли його буде пролито незмішаним на всю землю” (УЗ 115:6). Де нам знайти таке безпечне місце? Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) навчав: “Наша безпека полягає в доброчесності нашого життя. Наша сила—у нашій праведності”3.
Пригадаймо разом, як Ісус Христос навчав Своїх апостолів, ясно і прямо, на початку Свого земного служіння: “Ідіть за Мною,—Я зроблю вас ловцями людей” (Матвій 4:19). Це також був початок служіння Дванадцятьох Апостолів, і мені так здається, що вони почували себе неготовими для цього. Дозвольте припустити, що Сам Спаситель тут викладає нам урок про ядро вчення і пріоритети в житті. Кожному з нас спочатку необхідно “іти за Ним”, а потім уже Спаситель благословить нас тими здатностями, яких у нас не вистачає, аби нам стати тими, ким Він хоче, щоб ми були.
Іти за Христом означає ставати більш схожими на Нього. Це означає вчитися з Його характеру. Як духовні діти Небесного Батька, ми маємо потенціал набувати Христових рис у своєму житті й характері. Спаситель запрошує нас вивчати Його євангелію, живучи за Його вченнями. Іти за Ним означає застосовувати правильні принципи і потім самим стати свідками благословень, що йдуть за цим. Цей процес дуже складний і простий одночасно. Давні і сучасні пророки описували його двома словами: “Виконуйте заповіді”—не більше і не менше.
Розвинути в собі риси Христа у нашому житті справа не проста, особливо коли ми відходимо від узагальнення й абстрактності і починаємо мати справу з реальним життям. Тест в тому, чи будемо ми жити за тим, що проголошуємо. Успішність цього перевіряється тоді, коли Христові риси треба проявити в житті—чоловіку чи дружині, батьку чи матері, синові чи доньці, друзям, на роботі, у бізнесі та на відпочинку. Ми можемо помітити свій прогрес, як і оточуючі, коли поступово зростаємо в здатності “діяти в усій святості перед [Ним]” (УЗ 43:9).
У Писаннях названо багато рис Христового характеру, які нам потрібно розвивати в собі протягом життя. Серед них: знання і смирення, милосердя і любов, слухняність і старанність, віра і надія (див. УЗ 4:5–6). Ці особисті якості стоять незалежно від організаційного статусу нашого церковного підрозділу, нашого матеріального становища, нашого сімейного стану, культури, расової належності чи мови. Риси характеру, подібні до Христових, є дарами від Бога. Їх неможливо розвинути без Його допомоги.
Довіртеся Його силі
Один із видів допомоги, якої ми всі потребуємо, надається нам вільно через Спокуту Ісуса Христа. Мати віру в Ісуса Христа і в Його Спокуту означає повністю на Нього покладатися: довіряти Його безмежній могутності, розуму і любові. Ми набуваємо рис, схожих на Христові, коли праведно використовуємо свою свободу волі. Віра в Ісуса Христа веде до дії. Якщо ми маємо віру в Христа, ми достатньо довіряємо Господу, щоб виконувати Його заповіді, навіть якщо не повністю розуміємо, чому це треба робити. Прагнучи стати більш схожими на Спасителя, ми маємо регулярно переглядати своє життя і покладатися, через справжнє покаяння, на заслуги Ісуса Христа і благословення Його Спокути.
Розвиток у собі рис, схожих на Христові, може бути болісним процесом. Нам слід бути готовими прийняти настанови і виправлення від Господа та Його слуг. Завдяки регулярним церковним всесвітнім конференціям, наприклад, з музикою і словами, які на них звучать, ми відчуваємо і отримуємо духовну силу, скерування і благословення “з висоти” (УЗ 43:16). Це час, коли голос особистого натхнення й одкровення принесе мир в наші душі і навчить нас, як стати більш схожими на Христа. Цей голос буде ніжним, як голос дорогого друга, і він наповнить нашу душу, якщо наше серце достатньо впокорене.
Стаючи більш схожими на Спасителя, ми будемо зростати у своїй здатності “збагати[т]ись надією, силою Духа Святого” (Римлянам 15:13). Ми “відкла[демо] те, що від цього світу, і прагнути[мемо] того, що від кращого” (УЗ 25:10).
Це повертає мене на початок мого виступу, до аналогії з аеродинамікою. Я казав про увагу до основ. Риси Христового характеру є тими основами. Це фундаментальні принципи, які утворять “вітер під нашими крилами”. Якщо ми, крок за кроком, будемо розвивати в собі риси, схожі на Христові, вони “понесу[ть нас] наче на орлиних крилах” (УЗ 124:18). Наша віра в Ісуса Христа дасть нам потужність і швидке прискорення; наша непохитна й дієва надія надасть нам могутню підйомну силу. Разом віра з надією понесуть нас через океани спокус, над горами страждань і безпечно доставлять до нашого вічного дому й місця призначення.