2012
І жертва, і радість
Серпень 2012 р.


жертва, і радість

Я майже втратив бажання служити на місії, бо мені подобалися гроші, які я заробляв.

Коли мені було шість років, моя мама познайомилася з місіонерами і приєдналася до Церкви в Гані, Африка. Мій батько кинув її з п’ятьма дітьми, але вчення Церкви допомогло нашій сім’ї залишатися згуртованою. Ми любили одне одного, і в нашому домі був мир. Мені подобалося ходити до церкви з мамою, я полюбив Початкове товариство, а потім семінарію.

Коли я став юнаком, мене покликали місіонером приходу, і мені подобалося проповідувати разом з місіонерами. Я також бачив, як інші юнаки з нашого приходу їдуть на місію. Вони поверталися зовсім іншими людьми. Вони були більш обізнаними і зрілими, як фізично, так і духовно. Мій старший брат також служив на місії. Коли він повернувся, я побачив, що його поведінка стала набагато кращою. Я постійно запитував себе: “Що такого особливого є в місії, що змушує всіх цих людей так змінюватися і зростати?” Мені дуже захотілося поїхати на місію.

Після закінчення школи я працював, щоб назбирати грошей на місію. Невдовзі моє бажання служити зникло, бо мені подобалися гроші, які я заробляв. Поїздка на місію перетворювалася на жертву, бо сім’я частково жила на зароблені мною гроші. Кожного разу, коли я починав заповнювати свої документи на місію, я думав про гроші, від яких доведеться відмовитися, тому відкладав папери і продовжував працювати.

Коли мої друзі поїхали на місію, на серці було важко, бо я знав, що мені також треба готуватися. Це змусило мене проаналізувати своє життя. Я подумав: “Підтримка пророка і моїх провідників—це більше ніж підняття правої руки. Це означає робити те, що вони скажуть і дотримуватися заповідей Небесного Батька”.

Тепер настав час служити на місії, тож я подав свої документи єпископу. То був другий найщасливіший день у моєму житті. Найщасливішим був день, коли мій єпископ запросив мене до свого кабінету і вручив білий конверт з моїм місіонерським покликанням до Нігерійської місії Ібадан. Моє серце переповнювала радість.

У центрі підготовки місіонерів я краще зрозумів євангельське вчення і дізнався про дивовижні речі. Я також зміг отримати у храмі свій ендаумент. Я такий вдячний за своє рішення поїхати на місію і ніколи не жалкував про це. Я також духовно виріс під час місії. Я впевнений, що це відбулося завдяки тому, що я допомагав іншим людям отримувати ті ж самі євангельські благословення, які принесли так багато щастя мені і моїй сім’ї.

Фотографію люб’язно надано Едвардом М. Акоса

Роздрукувати