Виховати гідних синів
Джаннесс Джонсон, шт. Каліфорнія, США
Ілюстрація Стена Феллоуса
Багато років тому, коли я була матір’ю-одиначкою, переобтяженою турботами про своїх чотирьох дітей та їх підтримкою, щедрий подарунок моєї мами і брата дали мені змогу повернутися до коледжу. Коли я їхала машиною на навчання, то думала про свої надії та сподівання стосовно моїх дітей. Я була наверненою до Церкви. Моїм найбільшим бажанням було те, щоб вони мали можливість навчати євангелії інших і приносити їм радість, яку відчувала я.
Одного ранку я їхала на навчання і думала про своїх двох найстарших синів, різниця у віці між якими була трохи менше двох років. Якщо вони служитимуть, то найстарший закінчить свою місію якраз тоді, коли його брат її розпочне. Я почала за це переживати і думати, як я зможу допомогти їм оплатити місію. Я не знала, чи зможу знайти кошти, аби послати хоча б першого, вже не кажучи про другого.
Це хвилювання не полишало мене чотири дні, в той час як я молилася про відповідь. На п’ятий день надійшла відповідь: “Виховуй гідних синів. Гроші легко знайти; а гідних синів—ні”.
Спокій сповнив моє серце. Відповідь зовсім не стосувалася моїх переживань про гроші, і це мене вразило. Моє завдання—виховати гідних дітей. Я могла проводити домашні сімейні вечори, відвідувати церкву, відвозити дітей на семінарію і допомагати синам відвідувати заходи Товариства молодих чоловіків. Я могла зробити молитву, піст і вивчення Писань частиною нашого сімейного життя. Я знала, що якщо буду виконувати свою частину, мої діти матимуть можливість служити на місії.
Крім того, що ми все це виконували, у нас був чудовий домашній учитель, який любив нашу сім’ю. Він і його дружина вірно відвідували нас кожного місяця. Він проводив з моїми синами уроки, благословляв їх і приходив на їхні спортивні події. Друзі брали моїх синів на збори священства, які проводилися в колі, та в походи з ночівлею. Були члени колу, які давали їм можливість працювати і заробляти гроші, сусіди, які ставилися до них по-батьківські, та шкільні вчителі, які навчали їх бути дисциплінованими та послідовними завдяки навчальним предметам, музиці та спорту.
Коли найстаршому виповнилося 19, у нас були гроші для місії. І як з’ясувалося, були гроші для служіння на місії всіх чотирьох дітей. Вони служили в Мексиці та Бразилії, в Південній Кароліні та Вірджинії, США. Двоє наймолодших навіть служили одночасно!
Той досвід часто змушував мене замислюватися про Господні слова в книзі Ісаї: “Бо ваші думки—не Мої це думки, а дороги Мої—то не ваші дороги” (Ісая 55:8).
Відповідь на молитви приходить тоді, коли ми виконуємо отриману пораду, і після цього часто проливаються благословення. Я знаю, що служіння, яке мої діти здійснювали для Господа, змінило їхнє життя і життя людей, яких вони навчали. Їхнє служіння благословило наш дім і надалі благословлятиме життя прийдешніх поколінь.