Повторний шлюб: пригода, сповнена терпіння і любові
Автор живе в Норвегії.
Поєднання сімей вимагає вдвічі більше терпіння. Але це також може створювати вдвічі більше любові.
Розлучення ніколи не було словом з мого словникового запасу, поки це дійсно зі мною не сталось. Довгий час я ніяковіла, відчуваючи негативний зміст цього слова, кожного разу, коли мене запитували про мій сімейний стан. “Я розлучена”. Здавалося, наче мені було важко вимовити ці слова вголос—ніби я промовляла непристойні слова.
Однак це те, що сталося в моєму житті, і мені було важко до цього звикнути. “Ти знайдеш когось”,—казали мені друзі. Але мене це не цікавило, і я не хотіла повторно укладати шлюб. Оскільки у мене четверо дітей, моє життя було досить напруженим.
Аж допоки одного дня, без жодних сподівань чи планів на майбутнє, я не зустріла Арнфінна, і, на мій подив, ми так добре спілкувалися, що його товариство мені подобалося все більше і більше. Він був розумним, симпатичним і жартівливим. Коли він запропонував одружитися, я не знала, що буде в майбутньому, але я знала, що хочу розділити майбутнє з ним. Ми приділили час, щоб, за словами Арнфінна “прибрати всі хвости”, і восени 1997 року уклали шлюб в Стокгольмському Шведському храмі.
Бути молодятами в майже сорокарічному віці—це не так само, як уперше. Відчуття закоханості викликало такі ж чудові почуття, радість від нових стосунків була такою ж, але зараз у нас було двоє колишніх супутників життя, неслухняний пес, криклива пташка і дев’ятеро дітей віком від 3 до 17 років. На щастя, новизна наших романтичних стосунків допомогла нам пройти випробування, що чекали попереду.
Ключ до розуміння
“Здається, що наші думки стосовно певних речей не завжди співпадають”,—сказав Арнфінн одного дня. Сорокарічні звички і спосіб робити щось певним чином далися взнаки. Мені було 19 років, коли я вперше вийшла заміж, і за цей час сформувалися певний розклад і традиції. Ми з Арнфінном дійшли до висновку, що нормально і навіть корисно мати більше однієї точки зору. Це не обов’язково означало, що хтось був правий, а інший—неправий. Думки формуються багатьма факторами в житті, і повага та вміння слухати стають ключовими словами, якщо хочеш розуміти іншу людину.
Ми також намагалися прийти до розуміння того, як поєднати наші життя разом—де жити, як вести домашню економіку і яких традицій святкування дотримуватися. Було ще кілька хвостів, які слід було прибрати у плині життя, але, озираючись назад, деякі з них здаються сьогодні такими дріб’язковими. Гармонія і любов у домі були тими цілями, яких ми прагнули досягнути.
Наявність у нашій сім’ї ще однієї мами була для мене особливо важкою. Колишня дружина Арнфінна чудова мати, яка піклувалася про благополуччя своїх дітей. Відпустки та вихідні планувалися з нею, і іноді мені здавалося, що я не маю права голосу у своєму власному житті.
Але, мабуть, перехідний період був більш складний для Арнфінна, який переїхав у дім, де було четверо дітей, двоє з яких підліткового віку. Характер дітей був більш непокірний, ніж він до того звик, і вони виховувалися не зовсім так, як він хотів би.
Різні шляхи, однакові відповіді
Якось одного вечора, коли було вже так пізно, що мені було важко навіть думати, Арнфінн попросив мене пройти тест на IQ. Він сів з одного боку обіднього столу і почав придумувати рівняння та математичні формули, аби відповісти на запитання. Я сиділа з протилежного боку стола, малюючи картинки, аби вирішити поставлені задачі. Ми закінчили і порівняли відповіді наших тестів та побачили, що вони були однаковими. Саме тоді я зрозуміла, що той тест був подібний до нашого спільного життя.
Хочу пояснити: Він робить усе в один спосіб, а я—у інший. Але мета у нас—одна, хоча ми можемо досягати її різними шляхами. Досягнення мети можна порівняти з тестом на IQ: він вирішує рівняння, я роблю малюнки, але ми отримуємо однакову відповідь.
Я знаю, що ніколи б не могла працювати, як він, юристом, і я переконана, що для нього моя робота письменниці і художника-аквареліста здавалася б важкою. Фокус полягав у тому, щоб побачити, який він милий, коли робить щось не так, як я, замість того щоб сердитися. Різниця між нами може стати захоплюючим навчальним досвідом, якщо ми цього захочемо. Якось я сказала Арнфінну: “Якщо ти мене можеш чогось навчити, і, можливо, я можу тебе чогось навчити, то одного дня у нас все буде добре”. Ми обоє маємо бути відкриті для навчання, і це постійний процес. Слово “захоплення” стало ключовим.
Якщо тато і мама—це дві різні особистості, то можете бути впевнені, що діти з двох різних сімей теж будуть діаметрально протилежними. Ми, засукавши рукава, долали щоденні проблеми, серед яких зміна стилю харчування, стилю одягу, часу лягати спати і виконання хатньої роботи,—і це лише неповний перелік. Довгий час ми називали дітей “мої” і “твої”, не завжди вважаючи, що це було чудово, що вони раптом були поєднані разом.
Найстарша дочка сказала мені, що, оскільки вона все рівно невдовзі залишає дім, то хотіла, щоб я була щасливою; дві наступні дівчинки відверто не любили одна одну, а один з хлопчиків поступався своєю спальнею кожні вихідні для свого зведеного брата, коли той приїжджав, а сам спав на софі. Він ніколи не скаржився на це, і я йому за це вдячна.
Знаходити місце для тих, кого ми любимо
Завжди є місце для тих, кого ми любимо. Ми перетворили кімнату поряд з вітальнею в місце прихистку для батьків, а діти жили в спальнях на другому поверсі. Два телевізори і дві ванни стали необхідністю, а не розкішшю. Кілька днів, які ми, як батьки-молодята, проводили раз на рік наодинці, були також важливим вкладом для нашого майбутнього, як сім’ї.
Вихідні та інші події планувалися заздалегідь; їжа, ігри та заходи мали підходити більшості дітей. П’ятеро дітей Арнфінна жили з їхньою мамою упродовж тижня, і я хотіла з повагою ставитися до їхніх побажань, а також робити все можливе, щоб дітям подобалося відвідувати свого батька. Це означало, що я іноді мала не нарікати на певні незручності, а натомість фокусуватися на тому, що було більш важливим, аби перебування в нашому домі було приємним для них. Я виявляла терпіння і любов—а потім ще більше терпіння, щедро приправляючи все гумором.
Метушливі недільні ранки були одним з найбільших випробувань. Ми намагалися підтримувати атмосферу чудовою класичною музикою, поки діти один за одним умивалися в двох ванних кімнатах, перш ніж продзвенить дзвіночок, запрошуючи на смачний сніданок. Однак було нелегко підтримувати дух Суботнього дня кожної неділі, поки ми виводили дітей з дверей до нашого мінівену, щоб доїхати вчасно до церкви. Коли ми поверталися додому і насолоджувалися смачним обідом, то достатньо заспокоювалися і з радістю разом грали в ігри.
Є велика мудрість у програмах і уроках, які нам викладають у церкві. Сімейна молитва, домашній сімейний вечір і обговорення євангельських принципів варті часу і зусиль. Євангелія принесла нам радість і допомогла навіть краще зрозуміти, наскільки важливою і цінною є сім’я.
Ми започаткували багато нових традицій, але також зберегли кілька з нашого попереднього життя. Кожного літа ми привозимо якомога більше дітей до Стокгольмського Шведського храму. Ми зупиняємося у кемпінгу на південь від храму. Це стало улюбленою традицією, і навіть наші одружені діти перейняли її для своїх сімей.
Коли зараз наші діти приходять за порадою стосовно залицяння і шлюбу, я кажу їм, що не має значення, що одному в парі подобається біг, а іншому балет. Найважливіше—з однаковим ентузіазмом служити нашому Спасителю і рішуче просуватися до мети—стати вічною сім’єю.
Разом з трьома нашими онуками ми пускаємо мильні кульки. Наші діти вже виросли і залишили дім, але вони знають, що їм тут завжди раді.
Удвічі більше терпіння, удвічі більше благословень
Коли я зустрічаю пари, які знайшли одне одного і вдруге уклали шлюб, я радію за них, радію, що вони мають партнера і найкращого друга, щоб проводити з ним час. Але також пам’ятайте, що перші роки поєднання двох сімей не були часом блаженства і тріумфу. Усе має свою ціну, і бувають дні, коли ми можемо запитувати себе, навіщо всі ці випробування.
Сьогодні обидві наші дочки, які не любили одна одну в підлітковому віці, є мамами, і їм подобається обмінюватися досвідом під час сімейного обіду й навіть проводити разом відпустку на нашій дачі. Коли хлопці служили на місії, вони отримували листи підтримки, а деякі з наших дітей їздили одне до одного в гості, коли жили за кордоном. Їм завжди весело разом збиратися на великі святкові обіди, і вони радіють оголошенням про появу нової племінниці чи племінника.
Зараз у будинку живемо лише ми з Арнфінном. У нас є грайливий пес, і нова маленька пташка. Діти часто поверталися до своїх кімнат, поки навчалися і започатковували свої домівки. Вони знають, що коли вони завітають до нас, їм завжди раді, їх люблять і нагодують.
Поєднання двох сімей вимагає вдвічі більше любові і вдвічі більше терпіння. Треба було готувати багато їжі і багато прати, але це того варте. Ми любимо нашу велику сім’ю. Коли у вас удвоє більше людей, яких ви любите, то і благословень удвоє більше.
І наша сім’я постійно зростає. Уже є нове покоління прекрасних немовлят, і всі вони—наші онуки!