Голоси святих останніх днів
Привітатися з Ісусом
Ілюстровано Денном Берром
Після кількох тижнів нелегкого очікування, нарешті настав Святвечір. З нами була майже вся наша сім’я—дідусь і бабуся Флетчери, наші три доньки з чоловіками і дітьми. Сутеніло, і на вулицях з’явилося освітлення. Будинки виблискували красивими гірляндами, а різдвяні ялинки радісно мерехтіли у вікнах.
Ми готувалися, щоб іти на Різдвяну виставу, яку Церква готує упродовж багатьох років у Калгарі, пров. Альберта, Канада. Кожного року на Святвечір ми з нетерпінням чекали на вуличну виставу, в якій були задіяні віслюки, вівці, мудреці, пастухи, римські воїни, ангели і чудова система озвучування. Це наповнювало наше метушливе святкування духом миру, любові й справжнього значення Різдва.
Ми приїхали в Херітидж-парк, де відбувалося дійство і де невдовзі ми насолоджувалися прекрасною музикою у виконанні Мормонського хору Скинії та історією про народження Спасителя. Лорен, нашій найстаршій онучці, було на той час три роки. Вона була поглинута видовищем, звуками та історією, що розгорталася перед нами. Ми дихали, і в морозному повітрі під чистим зоряним небом пар перетворювався на хмаринки. Ми дивилися, як люди, які грали Йосипа і Марію, виконали наказ царя Августа про перепис і вирушили до Віфлеєма. Жінка, яка грала Марію, була “вагітна” (див. Лука 2:5), і єдиним місцем, яке вони змогли знайти, щоб зупинитися, був хлів. Там “породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його” (див. Лука 2:7). Прожектори направили на пагорб, де ми змогли побачити людей, які були пастухами, що “нічної пори вартували отару свою” (див. Лука 2:8). Раптом актор у костюмі ангела урочисто з’явився в повітрі у яскравому світлі. Лорен спонтанно вигукнула, з любов’ю в голосі: “Ісусе, це я, Лорен!”
Всі навколо нас почули її привітання і тихенько засміялися, радіючи такій несподіванці. То була невинна помилка малої дитини, але для нас того року вона додала дійству особливого колориту. Лорен знала, що Ісус знає її, і ми отримали нагадування про своє знання того, що Він знає кожного з нас. Ми міркували, чи зберегла Лорен якісь спогади про свого Спасителя, Якого вона залишила три роки тому. Спонтанне привітання Лорен дало нам надію, що ми також впізнаємо Його, коли зустрінемося з Ним. Її любов до Спасителя і Його любов до Лорен зігріла наші серця того морозного Святвечора.