Створити для себе щасливий кінець
Автор живе у Воронежі, Росія.
Я молився, щоб знайти свою вічну супутницю, але не очікував, знайти її поруч зі мною в поїзді на шляху до храму!
Ілюстрація Джошуа Денніса
Я був членом Церкви вже 10 років, коли отримав підтвердження, що маю почати пошуки супутниці. Я розумів учення про целестіальний шлюб і палко молився, щоб укласти такий шлюб і мати змогу створити сім’ю. Я не знав, як я міг знайти жінку-святу останніх днів у Самарі, Росія, де я жив, однак я вірив, що Господь допоможе мені (див. 1 Нефій 3:7).
У 2009 році мене запросили взяти участь в кількох конференціях для неодружених дорослих, які мали проходити в 10 містах по всій Самарській Російській місії. Я сподівався, що ці заходи допоможуть мені зустріти мою вічну супутницю.
Я з радістю відвідав ці конференції, які насичували у багато способів, однак минали місяці, а я так і не почав ні з ким зустрічатися.
Я почав хвилюватися і просив Господа допомогти мені. У відповідь на молитву мені прийшли думки, які застерігали мене, що я можу спокуситися почати стосунки поза Церквою.
Я знав про навчання пророків, що ми маємо прагнути укласти шлюб у храмі, і я знав, що неможливо буде мати повноту радості, якщо ми з моїм подружжям не прагнутимемо разом наслідувати Спасителя. Я продовжував молитися, щоб мати духовну силу протистояти таким спокусам і мати допомогу Господа у виконанні Його плану для мене.
Тим часом я почав готуватися до своєї чергової подорожі до Гельсінського храму, Фінляндія, де мав провести тиждень.
В поїзді я їхав з трьома іншими пасажирами, у тому числі з жінкою на ім’я Марія, яка, як я дізнався, не була заміжньою. Вона була привабливою, як фізично, так і духовно, і я задавався питанням, чому я раніше не зустрічав таку жінку, як вона. Я згадав про застереження стосовно спокуси почати стосунки поза Церквою.
“Будь сильним!—Думав я.— Будь вірним своїм принципам. Ти знайдеш гідну й чудову сестру в Церкві”.
З думкою про те, що принаймні я можу бути хорошим місіонером-членом Церкви, і, можливо, поділюсь євангелією з нею, у пошуках натхнення я дістав свій примірник Книги Мормона, щоб почитати, сподіваючись, що вона помітить її. На мій подив, Марія вигукнула: “Думаю, я знаю, куди ви їдете!”
Я підвів очі і побачив, що вона теж тримає свій примірник Книги Мормона. Вона також була членом Церкви і також їхала до храму.
Наступного ранку ми продовжили нашу подорож до Гельсінкі автобусом. Я дізнався, що Марія мешкала у Воронежі, місті у Російській Московській західній місії. Вона відразу ж сподобалася мені, і я палко молився про скерування. У відповідь на свою молитву у мене в серці з’явилися приємні почуття.
“Господь, у нас у храмі буде лише один тиждень,—молився я.— Будь ласка, допоможи нам краще познайомитися за цей час”.
Так і сталося. Між сесіями у храмі ми гуляли, разом обідали, ходили до магазину і спілкувалися. У кінці тижня ми поїхали додому—Марія у Воронеж, а я в Самару. Але ми приїжджали в рідне місто одне до одного, щоб краще познайомитися одне з одним. 14 вересня 2010 року ми уклали шлюб у Київському Українському храмі, який було щойно освячено.
Зараз ми з Марією живемо у Воронежі. І ми щасливі. Ми розуміємо, що фразою “і вони жили довго і щасливо” закінчуються лише казки. В реальному житті ми створюємо свій щасливий кінець, постійно доводячи нашу вірність Господу тим, що зберігаємо наші храмові завіти, продовжуємо працювати над зміцненням нашого шлюбу і прагнемо бути подібними до Ісуса Христа.
Ми вдячні за нашу дивовижну зустріч і сподіваємося, що наша історія запалить надію і дасть сил іншим людям, які шукають свого вічного супутника або супутницю. Можливо їхні історії не будуть такими, як наша, але ми з Марією знаємо, що якими б не були випробування, Господь чує наші щирі молитви. Він любить кожного з нас і турбується про кожного з нас. Якщо ми дозволимо Йому, Він скеровуватиме наші шляхи і дозволить всьому спрацювати нам на благо (див. УЗ 90:24).