Божественна сила благодаті

Старійшина Джеймс Дж. Гамула

Сімдесятник

З виступу на духовному вечорі Церковної системи освіти “His Grace Is Sufficient for You” (“Його благодаті достатньо для вас”), виголошеного 3 червня 2014 р. в Університеті Бригама Янга–Гавайї. Повну версію виступу можна знайти на сайті devotional.byuh.edu.

Мета благодаті—робити нас здатними досконаліше дотримуватися заповідей і бути більше схожими на Христа, поки ми не сягнемо зросту Христової повноти.

З усіх якостей Ісуса Христа, мабуть, найважливішою є та, що Він “повн[ий] благодаті” (Іван 1:14). В Писаннях слово благодать найчастіше стосується божественної готовності й сили благословляти, наділяти дарами або якимось іншим способом діяти на благо людини. Біблійний словник дає таке визначення: “Головна ідея слова [благодать]—це божественні засоби допомоги або сили. … Благодать—це уможливлююча сила (“Grace”). Вона дає здатність людині робити те, що вона не може зробити самотужки або стати такою, якою вона не спроможна стати, докладаючи лише власні зусилля.

Усі ми потребуємо такої уможливлюючої сили. Ми—сини і дочки Бога. Як такі, ми маємо потенціал стати такими, як Він.

Наша духовна і тілесна неспроможність

Хоча й очікується, що ми досягнемо “повноти Христової” (Eфесянам 4:13), ми просто не можемо зробити це власними силами. Кожен з нас має дві складові—вічний дух і смерте тіло (див. Авраам 3:18). Наш вічний дух приходить у світ завдяки прийнятим нами рішенням у доземному світі. Ці рішення, прийняті у доземному світі, є складовою нашої сутності, характеру і духовного розуму. Важливо те, що немає двох однакових духів (див. Авраам 3:19). Кожен дух має різну ступінь духовного розуму, тобто світла й істини (див. УЗ 93:36) відповідно до свого доземного вибору. У той час як при народженні смертного тіла наші духи можуть приходити чистими й незаплямованими і навіть благородними й великими, жоден з наших духів ще не досягнув досконалого розвитку повноти Христової. Удосконалення духа може досягатися під час набуття життєвого досвіду й пізніше в духовному світі, але вдосконалення духа не буде повністю завершеним до Воскресіння.

Крім того, що наші духи на даний момент не є досконалими, наші смертні тіла також недосконалі. Якими б дивовижними вони не були, наші смертні тіла підвладні старінню, занепаду й смерті, а також бажанням, апетитам і пристрастям, яких ми раніше не знали. За таких умов надзвичайно важко повною мірою підкорити тіло волі духа. Надто часто дух піддається бажанням плоті. Деякі з найвеличніших духів, які прийшли на землю, докладали великих зусиль, аби підкорити свою фізичну плоть. “Моє серце засмучене через мою плоть,—вигукував Нефій.— Я в оточенні, через спокуси і гріхи, які так легко обплутують мене” (2 Нефій 4:17, 18; див. також вірш 27).

Війна між духом і тілом стає все важчою з причини ще однієї реалії земного життя. Наші фізичні тіла сформовані з матеріалів “занепалого” світу, що дає Сатані особливу “силу підкоряти” (2 Нефій 2:29). Президент Бригам Янг (1801–1877) зробив наступне спостереження: “Не думайте, що ми, будучи в плоті, коли-небудь звільнимося від спокуси згрішити,—сказав він.— Дехто думає, що може освятитися у плоті—як тілом, так і духом—і стати настільки чистим, що ніколи знову не відчує наслідків сили супротивника всієї правди. Якби людина могла досягнути такого ступеня вдосконалення в плоті, то вона не могла б ні померти, ні залишатися в світі, де превалює гріх. … Я думаю, що ми більшою чи меншою мірою відчуватимемо наслідки гріха так довго, поки живемо на землі і поки не перейдемо через остаточне випробування під назвою смерть”¹.

Божественна сила благодаті

Нам потрібна божественна сила, яка може перемінити наші душі з усіма теперішніми слабкостями і недоліками на богів з усіма відповідними силами, чеснотами і здібностями. На щастя, така божественна сила існує—це Божа благодать. Лише завдяки Божій благодаті нам “буде додано” (Aвраам 3:26), і тоді з часом ми досягнемо повноти Христової. Насправді, саме так Христос досягнув Своєї повноти.

Як Господь сказав Джозефу Сміту: “Той, хто сприймає світло і залишається в Богові, сприймає більше світла; і те світло яскравішає і яскравішає аж до дня досконалого” (УЗ 50:24). Але якщо ми легковажно ставимося до милостивих благословень, які отримуємо від Господа, або навіть ігноруємо їх, тоді “більше буде забрано” від нас (3 Нефій 26:10). За таких обставин ми отримуємо “Бож[у] благодат[ь] … надармо” (2 Коринтянам 6:1) і згодом можемо повністю “відпасти від благодаті” (УЗ 20:32).

Беручи до уваги все це, нам слід навчитися терпляче ставитися до своїх та чужих слабкостей та недосконалостей, і ми повинні навчитися завзятості в процесі вдосконалення, який неминуче буде поступовим.

Віра в Ісуса Христа

Розуміння того, як надається благодать, допомагає нам розуміти, за допомогою яких принципів благодать може повністю наповнювати нас. Віра в Ісуса Христа є першим принципом, який запрошує благодать (див. Римлянам 5:1–2). Істина, надія, вчинки і стверджуюче свідчення—це основні складові віри, і вони є шляхом до отримання Господньої благодаті.

Поміркуйте, наприклад, над тим, як Петро ішов до Господа по воді. Як іноді це буває з нами, Петро та учні були посеред вируючого моря. Ісус наблизився до них, ідучи по воді, і запросив їх підійти до Нього. З надією Петро зробив крок з човна у вируюче море і пішов до Господа. Його надія на Христа, поєднана з вчинком, дозволила отримати силу йти по воді. Але, поглянувши на бурю навколо нього, Петро засумнівався і почав тонути. “Рятуй мене, Господи!”—заволав він. У відповідь, як написано в Писаннях, “зараз Ісус простяг руку й схопив його” (Maтвій 14:30–31). Коли Петро тримав свій погляд на Господі і діяв з вірою, він мав силу робити те, що не зміг би зробити самостійно—іти по воді.

Коли Петро відвів свій погляд від Господа і засумнівався, то відокремив себе від тієї сили, міг розраховувати лише на себе і почав тонути. Зверніть увагу, якою була реакція Господа на прохання Петра про допомогу. “Зараз” Господь простягнув Свою руку, щоб врятувати його. Таким і є доступ до Господньої благодаті, коли ми її потребуємо.

Покаяння

Покаяння—це другий принцип, який дає нам можливість отримати благодать. Мормон навчав: “Благословенні ті, хто покається і прислухається до голосу Господа Бога їхнього; бо це ті, які будуть спасенні. І нехай Господь дарує, … щоб людей було приведено до покаяння і добрих діянь, щоб їх було відновлено до благодаті за благодать, згідно з їхніми діяннями” (Геламан 12:23–24). З цього уривка чітко видно, що серце, яке кається, і добрі діяння перебувають в гармонії з благодаттю.

Розгляньмо приклад Алми молодшого. Він разом з синами Мосії “були найганебнішими грішниками” (Moсія 28:4). Коли ангел Господній явився Алмі, тоді він зрозумів, яким гріховним і неправедним було його життя. У той момент він був “виснажений вічним катуванням” (Aлма 36:12). “Сама думка про те, що я прийду до присутності мого Бога,—казав він,—виснажувала мою душу невимовним жахом” (Aлма 36:14). Але Алма пригадав, що його батько казав йому про пришестя Ісуса Христа, щоб спокутувати гріхи світу. Цей спогад спонукав його вигукнути від усього серця: “O Ісусе, Ти, Сину Божий, змилуйся наді мною” (Aлма 36:18). І відразу ж він “не пам’ятав більше [свого] болю” і його “більше не мучила згадка про [його] гріхи” (Aлма 36:19).

Душа Алми, яка прагнула покаяння, була відкрита для сили, що очистила і змінила його, зробивши новим створінням. Він більше не прагнув зруйнувати Божу Церкву. Натомість Алма, щоб знайти рівновагу в житті, трудився над розбудовою Церкви, допомагаючи іншим покаятися і отримати Святого Духа. Перетворення Алми молодшого із запеклого грішника на пророка Божого—це хвилюючий приклад сили Господньої благодаті, яка як виправдовує, так і освячує кожного з нас.

Смирення

Третій принцип—це смирення. Господь навчав Моронія: “Достатньо Моєї благодаті для всіх людей, які упокорюються переді Мною; бо якщо вони упокорюються переді Мною і мають віру в Мене, то Я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них” Етер 12:27. Перетворення слабкого на сильне—це і є робота благодаті.

Якщо смирення є необхідним, то ми можемо запитати: а що таке смирення? Якщо дати коротке визначення, смирення—означає підкорити свою волю волі Бога і віддати Йому шану за те, що було досягнуто. У цьому Ісус Христос є найбільшим прикладом для нас. Його смирення і упокорення досконало виявилися під час Його спокутної жертви. “Отче Мій,—молився Ісус,—коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте,—не як Я хочу, а як Ти” (Maтвій 26:39). Повнота Божої благодаті наповнювала Христа в цей час.

Старанність

Четвертий принцип—це старанність. Як навчав Нефій свій народ: “Це благодаттю ми спасенні після всього, що ми можемо зробити” (2 Нефій 25:23). Хтось, прочитавши цей уривок, може подумати, що Божа благодать не проливається, поки ми не докладемо найкращих зусиль. Я розумію його по-іншому. Просто існує дуже багато прикладів Божої благодаті, яка проливалася на людину в той час як вона нічого не робила. Сила Воскресіння, наприклад, дана всім благодаттю Божою, незалежно від зусиль кожного з нас. Я розумію слова Нефія “після всього, що ми можемо зробити” як такі, що означають, що Божа благодать проливається на нас, коли ми старанні. Як писав старійшина Брюс С. Хейфен, колишній сімдесятник: “Спасителевий дар благодаті, яку Він нам дає, не обов’язково обмежується в часі словами “після” всього, що ми можемо зробити. Ми можемо отримувати його благодать до, під час або після того, як ми докладемо найкращих зусиль”².

Розгляньмо приклад брата Яреда. Йому було наказано будувати барки і переправлятися на них через океан. Поступово брат Яреда старанно виконував Господні настанови. Коли він закінчив барки, то почав непокоїтися через те, що в барках буде темно і попросив Господа забезпечити їх освітленням. Хоча Господь міг легко вирішити проблему, однак натомість він запитав у Брата Яреда: “Що ти хочеш, щоб Я зробив, аби ви мали світло на ваших суднах?” (Етер 2:23). У відповідь брат Яреда старанно підготував 16 камінців і дав їх Господу та попросив доторкнутися до них, аби вони “могли сяяти в темряві” (див. Eтер 3:1–4).

Брат Яреда не виконав усього, що доручив йому Господь, але, незважаючи на це, Господь застосував Свою силу заради брата Яреда, доторкнувшись до кожного камінця, змушуючи їх давати світло, необхідне для очікуваної подорожі. Таким чином Господь показав Своє бажання і готовність застосовувати Свою божественну силу до нас, якщо ми старанно робимо все, на що спроможні.

Послух

П’ятим принципом є послух. “Бо якщо ви виконуєте Мої заповіді,—каже Господь,—ви отримуватимете благодать за благодаттю” (УЗ 93:20). Мороній каже про це так: “Якщо ви відринете від себе всю безбожність і любитимете Бога з усією вашою могутністю, розумом і силою, тоді Його благодаті буде достатньо вам, щоб через Його благодать ви могли бути досконалими в Христі” (Mороній 10:32).

Не применшуючи Господньої настанови виконувати заповіді або Моронієву настанову відринути від себе всю безбожність, ми повинні розуміти, що благодать не залежить від нашої досконалості. Якби благодать залежала від того, наскільки досконало ми дотримуємося заповідей або досконало відмовляємося від усієї безбожності, то наша незмінна недосконалість, що супроводжує земне життя, навіки стала б перепоною до отримання благодаті. Зрештою, мета благодаті—зробити нас здатними досконаліше дотримуватися заповідей і бути більше схожими на Христа, поки ми не сягнемо зросту Христової повноти.

Господню настанову дотримуватися заповідей і Моронієву настанову відринути від себе всю безбожність треба розуміти як те, що виконувати все це треба якнайкраще. Хоча наші вчинки є важливими, більш важливими є наміри нашого серця.

Отримання Святого Духа і прагнення дарів Духа

Останній принцип—отримання Святого Духа і прагнення дарів Духа (див. Moсія 18:16). Дійсно, ми сповнені Божої благодаті, коли отримуємо Святого Духа, бо саме Святий Дух розподіляє і доносить до нас Божі сили, що освячують, роблять спроможними і вдосконалюють.

З цього приводу старійшина Парлі П. Пратт (1807–1857), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав такому: “Дар Святого Духа … пришвидшує всі розумові здібності, збільшує, поглиблює, розширює і очищує всі природні пристрасті та вподобання і пристосовує їх даром мудрості до їхнього правильного використання. Він надихає, розвиває, вдосконалює і робить зрілими позитивні симпатії, насолоди, смаки, родинні почуття та вияв любові, на які здатна наша природа. Він надихає бути чеснотними, добрими, хорошими, ніжними, м’якими і милосердними. Він розвиває красу, зовнішній вигляд і риси характеру людини. Він сприяє розвитку здоров’я, сили, енергійності та дружніх почуттів. Він активізує всі фізичні й розумові здатності людини. Він зміцнює і тонізує нервову систему. Одним словом, він дає, певним чином, життєву силу кісткам, радість серцю, світло очам, музику вухам і життя всьому єству”³.

Ці благословення приходять до нас, коли ми отримуємо Святого Духа після хрищення і конфірмації. Старійшина Орсон Пратт (1811–1881), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що “коли Святий Дух оселяється в людині, Він не лише очищує, освячує і вдосконалює її відповідно до того, як вона піддається Його впливу, але також наділяє людину певним даром, який буде на користь їй та іншим. … Ці духовні дари розподіляються між членами Церкви відповідно до їхньої вірності, обставин, природних здібностей, обов’язків і покликань; щоб усі могли належним чином отримати настанови, підтвердження, вдосконалення і спасіння”⁴.

Достатність Божої Благодаті

Ісус Христос сповнений благодаті. Христос здобув багатства Своєї благодаті від Батька і робив це “благодать за благодаттю” (УЗ 93:12). Подібним чином ми отримуємо благодать за благодаттю. Ми будемо обдаровані всіма якостями і характеристиками Бога. Зрештою, ця уможливлююча і вдосконалююча сила благодаті доступна завдяки принципам віри, покаяння, смирення, старанності, послуху і прагненню отримати Духа та його дари.

Господньої благодаті достатньо, аби підняти вас від смерті й гріха та обдарувати вічним життям. Її достатньо, аби змінити вас, перетворити вас і вдосконалити. Її достатньо, щоб зробити вас спроможними повною мірою усвідомити свій божественний потенціал синів і дочок Бога.