Товариші у служінні
Це сьомий розділ нової чотиритомної історії Церкви під заголовком Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні. Книга буде надрукована 14 мовами, доступна в додатку Gospel Library в розділі Church History та на сайті святі.lds.org. Попередні розділи були опубліковані в попередніх номерах і доступні 47 мовами в додатку Gospel Library app і на сайті святі.lds.org.
Весна 1829 року була холодною і дощовою аж до травня. Поки фермери, що жили поблизу Гармоні, не виходили з дому в очікуванні покращення погоди, відкладаючи весняну посівну, Джозеф та Олівер докладали всіх зусиль, щоб перекласти якомога більше сторінок літопису1.
Вони дійшли до розповіді про те, що сталося серед нефійців і ламанійців, коли Ісус помер в Єрусалимі. Там розповідалося про сильні землетруси й бурі, внаслідок яких загинули люди, а поверхню землі було змінено. Деякі міста були поглинуті землею, а інші згоріли в пожежі. Блискавка спалахувала в небі впродовж багатьох годин, сонце зникло, а тих, хто вижив, огорнула непроглядна темрява. Три дні люди волали в тузі за своїми загиблими2.
Нарешті голос Ісуса Христа пронизав морок. “Чи повернетеся ви тепер до Мене,—запитав Він,—і покаєтеся у ваших гріхах, і навернетеся, щоб Я міг зцілити вас?”3 Він розігнав темряву, й люди покаялися. Невдовзі багато з них зібралося навколо храму в місці, що називалося Щедрим, де вони говорили про неймовірні зміни, які відбулися на землі4.
ХРИСТОС ЯВЛЯЄТЬСЯ У СТАРОДАВНІЙ АМЕРИЦІ, ХУДОЖНИК АРНОЛЬД ФРАЙБЕРГ, З ЛЮБ’ЯЗНОГО ДОЗВОЛУ МУЗЕЮ ІСТОРІЇ І МИСТЕЦТВА ЦЕРКВИ
Поки люди розмовляли між собою, вони побачили, як Син Божий сходить з небес. “Я є Ісус Христос,—сказав Він,—про Якого пророки свідчили, що Він прийде на землю”5. Він залишався серед них певний час, навчав Своєї євангелії і наказав охриститися зануренням у воду для відпущення гріхів.
“І кожен, хто повірить у Мене і христиться, той буде спасенний,—проголосив Він.— Вони є тими, хто успадкує царство Бога”6. Перед сходженням на небеса Він дав праведним чоловікам повноваження христити тих, хто повірить у Нього7.
Коли Джозеф і Олівер здійснювали переклад, їх обох вразило це вчення. Подібно до свого брата Алвіна, Джозеф ніколи не був охрищеним і він хотів дізнатися більше про обряд і повноваження, необхідні для його виконання8.
15 травня 1929 року дощі закінчилися, і Джозеф з Олівером пішли до лісу поблизу ріки Сасквеганни. Ставши на коліна, вони запитали у Бога про хрищення і відпущення гріхів. Під час молитви голос Викупителя сповнив їх спокоєм і ангел явився їм у хмарі світла. Він назвав себе Іваном Христителем і поклав свої руки їм на голови. Радість сповнила їхні серця, бо вони були оточені Божою любов’ю.
“Вам, мої товариші у служінні,—проголосив Іван,—в імʼя Месії я передаю священство Аарона, яке володіє ключами священнослужіння ангелів, і євангелії покаяння, і хрищення зануренням для відпущення гріхів”9.
Голос ангела був лагідним, але Джозефу й Оліверу здавалося, що він пронизує їх до самого нутра10. Ангел пояснив, що Ааронове священство надає їм повноваження виконувати хрищення, і наказав охристити один одного після того, як він їх залишить. Ангел також сказав, що пізніше вони отримають додаткову владу священства, яка уповноважить їх надати один одному дар Святого Духа, а потім і тим, кого вони охристять.
Після того як Іван Христитель пішов, Джозеф та Олівер попрямували до ріки й зайшли в неї. Спочатку Джозеф охристив Олівера, і як тільки Олівер вийшов з води, він почав пророкувати про те, що невдовзі станеться. Потім Олівер охристив Джозефа, який вийшов з ріки, пророкуючи про появу Христової Церкви, яку Господь обіцяв встановити серед них11.
Виконуючи настанови Івана Христителя, вони повернулися до лісу й дарували один одному Ааронове священство. Під час вивчення Біблії, а також під час перекладу стародавніх літописів Джозеф та Олівер часто читали про повноваження діяти від імені Бога. Тепер вони самі мали такі повноваження.
Після хрищення Джозеф та Олівер побачили, що уривки з Писань, які колись здавалися незрозумілими й загадковими, раптом стали зрозумілішими. Істина й розуміння наповнили їхній розум12.
Друг Олівера, Девід Уітмер, який перебував у штаті Нью-Йорк, мав велике бажання дізнатися більше про роботу Джозефа. Девід жив у Фейєтті, приблизно за 30 миль від Манчестера, і він потоваришував з Олівером, коли той викладав у школі й жив у домі Смітів. Вони часто розмовляли про золоті пластини, і коли Олівер переїхав до Гармоні, він пообіцяв написати Девіду про переклад.
Невдовзі почали надходити листи. Олівер писав, що Джозеф знав такі подробиці його життя, яких людина не могла знати, якщо тільки їй не буде відкрито через одкровення від Бога. Він описував слова, якими Господь звертався до Джозефа, і як відбувається переклад літопису. У одному з листів Олівер поділився кількома рядками перекладу разом зі свідченням про його істинність.
В іншому листі він повідомляв Девіду, що, згідно з Божою волею, той має приїхати своїм возом до Гармоні, щоб допомогти Джозефу, Еммі та Оліверу переїхати у дім Уітмерів у Фейєтті, де вони закінчать переклад13. Люди в Гармоні стали менш привітними до Смітів. Дехто з чоловіків навіть погрожував напасти на них, і якби не вплив сім’ї Емми, вони могли б зазнати серйозних ушкоджень14.
Девід читав листи Олівера своїм батькам, братам і сестрам, які погодилися прийняти у своєму домі Джозефа, Емму й Олівера. Уітмери були нащадками німецькомовних поселенців і мали репутацію працьовитих, благочестивих людей. Їхня ферма була розташована досить близько від дому Смітів, якщо треба було туди навідатися, але на достатній відстані, аби злодії не турбували їх15.
Девід хотів поїхати до Гармоні відразу ж, але його батько нагадав, що до поїздки йому треба завершити роботу, яка вимагатиме двох днів наполегливої праці. То був час посівних робіт, і Девіду треба було зорати двадцять акрів землі й удобрити її гіпсом, аби пшениця краще росла. Батько сказав, що йому слід спочатку помолитися і дізнатися, чи є нагальна потреба в тому, щоб їхати саме зараз.
Девід дослухався до поради батька і під час молитви відчув, що Дух спонукає його завершити роботу вдома, перш ніж їхати до Гармоні.
Наступного ранку Девід пішов у поле і побачив темні борозни землі, яка ще вчора ввечері не була зорана. Він пішов оглянути поле й побачив, що приблизно шість акрів землі було зорано за ніч, і плуг чекав на нього в останній борозні, налаштований для закінчення роботи.
Батько Девіда був вражений, дізнавшись про те, що сталося. “Я бачу в цьому Божу руку,—сказав він,—і думаю, що тобі треба їхати до Пенсильванії відразу ж після того, як ти розкидаєш гіпс”.
Девід старанно працював, доорюючи решту поля і готуючи ґрунт для успішного засіву. Коли він закінчив, то запряг у віз сильну пару коней і попрямував до Гармоні раніше, ніж очікував16.
Як тільки Джозеф, Емма та Олівер переїхали до Фейєтта, у матері Девіда побільшало роботи. У Мері Уітмер та її чоловіка Пітера вже було восьмеро дітей віком від 15 до 30 років, і кілька з тих, хто вже залишив дім, жили неподалік. Цілими днями Мері задовольняла їхні потреби, а троє гостей додали їй роботи. Мері мала віру в покликання Джозефа і не скаржилася, але вона вже почала стомлюватися17.
Спека того літа у Фейєтті була виснажливою. Поки Мері прала і готувала їжу, Джозеф надиктовував переклад у горішній кімнаті. Олівер зазвичай записував надиктоване, але іноді Емма або хтось із Уітмерів підмінювали його18. Часом, коли Джозеф або Олівер стомлювалися від напруженої роботи з перекладу, вони йшли до озера, що було неподалік, і пускали жабки камінцями по воді.
У Мері не було багато часу для відпочинку, і їй було важко справлятися з додатковою роботою й напруженням.
Одного дня, знаходячись біля хліва, де доїла корів, вона побачила сивого чоловіка з торбинкою через плече. Його раптова поява налякала її, однак коли він наблизився, то заговорив з нею лагідним голосом, який заспокоїв жінку.
“Mене звуть Мороній,—сказав він.— Вас дуже стомила додаткова робота, яку доводиться виконувати”. Він зняв з плеча торбу і Мері спостерігала, як він почав її розв’язувати19.
“Ви дуже вірно й старанно трудилися,—продовжив він.— Тож буде справедливо, якщо ви отримаєте свідчення, яке зміцнить вашу віру”20.
Мороній відкрив торбу і вийняв золоті пластини. Він тримав їх перед нею й перегортав сторінки, аби вона могла бачити написи на них. Перегорнувши останню сторінку, він спонукав Мері мати терпіння й віру, оскільки їй доведеться ще деякий час нести додаткові тягарі. Він пообіцяв, що вона матиме за це благословення21.
Літній чоловік через мить зник, залишивши Мері на самоті. У неї так само було багато роботи, але це її вже більше не обтяжувало22.
На фермі Уітмерів Джозеф перекладав швидко, але деякі дні були нелегкими. Його думки переходили з однієї теми до іншої, і він не міг зосередитися на духовному23. У маленькому будиночку Уітмерів було завжди людно і багато чого відволікало. Переїзд туди означав кінець відносної приватності, яку вони з Еммою мали в Гармоні.
Одного ранку, готуючись до перекладу, Джозеф розсердився на Емму. Пізніше, приєднавшись до Олівера і Девіда в горішній кімнаті, де вони працювали, він не зміг перекласти жодного слова.
Джозеф вийшов з кімнати і пішов у сад. Він залишався там приблизно годину, перебуваючи в молитві. Коли він повернувся, то вибачився перед Еммою і попросив, щоб вона йому пробачила. Потім він знову почав перекладати, як завжди24.
Тепер він перекладав останню частину літопису, відому під назвою малих пластин Нефія, яка, насправді мала стати початком книги. Малі пластини, які містили історію, подібну до тієї, яку Джозеф і Мартін переклали і втратили, переповідали історію про юнака на ім’я Нефій, сім’ю якого Бог вивів з Єрусалима до нової обіцяної землі. Вони пояснювали походження літопису і боротьбу, яка з самого початку розпочалася між нефійцями та ламанійцями. Що більш важливо, в них містилося потужне свідчення про Ісуса Христа і Його Спокуту.
Коли Джозеф переклав написане на останній пластині, то побачив, що там пояснюється мета цього літопису, і дав йому назву—Книга Мормона—на честь давнього пророка-історика, який уклав цю книгу25.
З того часу як Джозеф почав перекладати Книгу Мормона, він багато дізнався про свою майбутню роль у Божій роботі. На її сторінках він знайшов основні вчення, про які дізнався з Біблії, а також нові істини та розуміння Ісуса Христа і Його євангелії. Він також знайшов сторінки про останні дні, де пророкується про обраного провидця на ім’я Джозеф, який відкриє Господні слова й відновить втрачені знання і завіти26.
З цього літопису він дізнався, що Нефій дасть пояснення пророцтву Ісаї про запечатану книгу, яку вчені мужі не зможуть прочитати. Коли Джозеф читав те пророцтво, він подумав про бесіду Мартіна Гарріса з професором Ентоном. Це було підтвердженням того, що лише Бог міг явити цю книгу світові та встановити церкву Христа в останні дні27.
Коли Джозеф разом з друзями закінчив переклад, вони згадали про обіцяння, яке Господь дав у Книзі Мормона і у Своєму одкровенні—показати пластини трьом свідкам. Батьки Джозефа і Мартін Гарріс у той час були в гостях на фермі Уітмерів, і одного ранку Мартін, Олівер і Девід благали Джозефа дозволити їм бути тими свідками. Джозеф молився, і Господь відповів, кажучи що, якщо вони всім серцем покладатимуться на Нього і візьмуть зобов’язання свідчити про істину, то зможуть побачити пластини28.
“Тобі треба упокоритися перед Богом сьогодні,—сказав Джозеф, звертаючись конкретно до Мартіна,—і отримати, якщо це можливо, прощення твоїх гріхів”29.
Пізніше того дня Джозеф повів трьох чоловіків до лісу поблизу дому Уітмерів. Вони стали на коліна, і кожен по черзі помолився про те, щоб їм було показано пластини, але нічого не сталося. Вони спробували ще раз, але знову безрезультатно. Нарешті Мартін підвівся і пішов, сказавши, що він є причиною того, що небеса не розкриваються.
Джозеф, Олівер і Девід знову почали молитися, і невдовзі над ними явився ангел у яскравому світлі30. Він мав у руках пластини і перегортав їх одна за одною, показуючи чоловікам символи, вигравіювані на кожній сторінці. Біля нього з’явився стіл, а на ньому лежали стародавні предмети, описані в Книзі Мормона: тлумачі, нагрудник, меч і дивовижний компас, який вів сім’ю Нефія з Єрусалима до обіцяної землі.
Чоловіки почули голос Бога, Який проголошував: “Ці пластини були відкриті силою Бога і були перекладені силою Бога. Їх переклад, який ви бачите, є точним, і Я заповідую вам свідчити про те, що ви зараз бачите і чуєте”31.
Коли ангел відійшов, Джозеф заглибився в ліс і знайшов Мартіна, який стояв на колінах. Мартін сказав, що він досі не отримав свідчення від Господа, однак все ще хотів побачити пластини. Він попросив Джозефа молитися разом з ним. Джозеф став на коліна біля нього, і як тільки вони відкрили свої вуста, то побачили того ж ангела, який показав пластини й інші стародавні предмети.
“Цього достатньо! Цього достатньо!— вигукнув Мартін.— Мої очі побачили! Мої очі побачили!”32
Джозеф і троє свідків повернулися в дім Уітмерів під вечір. Мері Уітмер про щось розмовляла з батьками Джозефа, коли Джозеф вбіг у кімнату. “Батьку! Мамо!—сказав він.— Ви не уявляєте, який я щасливий!”
Він рвучко сів біля матері. “Господь дозволив, щоб пластини було показано ще трьом людям, окрім мене,—сказав він.— Тепер вони знають самі, що я не обманюю людей”.
Джозеф виглядав так, неначе з нього було знято тягар. “Tепер вони нестимуть частину,—сказав він.— Я більше не буду одним-єдиним у світі”.
Після цього в кімнату увійшов Мартін. Його розпирало від радості. “Тепер я побачив небесного ангела!—вигукнув він.— Я в щирості своєї душі уславлюю Бога за Його поблажливість, що Він дав мені—навіть мені—стати свідком величі Його роботи!”33
Через кілька днів Уітмери приїхали на ферму Смітів у Манчестері. Знаючи, що Господь пообіцяв встановити Своє слово “вустами стількох свідків, скільки Він вважатиме за доцільне”, Джозеф пішов у ліс зі своїм батьком, Гайрумом, Сем’юелом, а також чотирма братами Девіда Уітмера—Крістіаном, Джейкобом, Пітером молодшим та Джоном—і їхнім зятем Гайрумом Пейджем34.
Чоловіки зібралися в тому місці, куди сім’я Смітів часто ходила помолитися приватно. З дозволу Господа Джозеф відкрив пластини і показав їх усім присутнім. Вони не бачили ангела, як троє свідків, однак Джозеф дозволив їм потримати літописи в руках, погортати сторінки і проглянути стародавні писання. Після того як вони потримали пластини в руках, ствердилася їхня віра в істинність свідчення Джозефа про ангела й стародавній літопис35.
Тепер, коли переклад було завершено і в нього були свідки, щоб підтвердити дивовижне свідчення, Джозефу більше не були потрібні пластини. Коли чоловіки вийшли з лісу й повернулися в дім, явився ангел, і Джозеф повернув священний літопис під його опіку36.