Що б не сталося!
На початку цього року моя напарниця з читання й письма прийшла у клас дуже сумна. Вона зробила кілька помилок у завданні з математики. Вона сказала: “Я нікчема”.
Я переживав за подругу, тож розповів їй про Ісуса і про те, як Він любить нас. Я сказав їй, як це пов’язано з тим, що ми не є нікчемами! Потім я заспівав їй пісню “Я Божеє дитя”. Пісня їй сподобалася і вона запитала мене, де я всьому цьому навчився. Я розповів, що моя сім’я щотижня ходить до церкви і що я дізнався про Ісуса в Початковому товаристві.
Того вечора вона розповіла про нашу розмову своїй мамі. Подруга запитала маму, чи може піти до церкви зі мною і моєю сім’єю. Її мама погодилася!
Уже в неділю моя подруга сиділа поруч зі мною на причасних зборах. Тепер вона ходить зі мною до церкви майже кожного тижня. Разом з батьками вона все більше дізнається про євангелію Ісуса Христа від місіонерів та інших сімей нашого приходу.
Я відчуваю радість, що зміг наслідувати приклад Спасителя і втішити свою подругу. Незалежно від того, чи її сім’я вирішить охриститися, головне те, що тепер вона знає, що Бог та Ісус люблять її, що б не сталося!