Голоси місцевих святих останніх днів
Знайомтеся: патріарх колу
“Президент колу надсилає ім’я кандидата [на покликання патріарха] до Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Кожне ім’я розглядається уважно й з молитвою. Коли воно затверджено, патріарха підтримують на конференції колу, а потім висвячують. Тоді він, завдяки пророчому баченню буде проголошувати благословення на голови тих, хто приходить до нього за рекомендацією єпископа свого приходу” (Бойд К. Пекер, “Патріарх колу”, Ліягона, жовт. 2002).
Анжела Шкварко: Я пам’ятаю, як сильно мені хотілося отримати моє патріарше благословення після того, як мені розповіли про патріархів у нашій Церкві. Але отримала я його вже через 5 років після хрищення, оскільки тільки тоді в нашому молодому колі з’явився патріарх. Вже протягом 15 років періодично перечитую своє патріарше благословення. Його дійсно можна порівняти з особистим Святим Письмом. Вивчаючи його, я отримую духовне скерування, настанови та застереження.
Але окрім думок про суть свого благословення я інколи ловила себе на думці, що отримала його завдяки патріарху колу, якому довірено таке відповідальне покликання. І ось, виконуючи завдання редакції журналу Ліягона, у мене виникла можливість дізнатися про нього більше, щоб познайомити з ним наших читачів.
У нашому колі в чині патріарха вже 7 років служить Володимир Малежик. У нього велика родина: дружина Лілія, дочка Оксана, син Тарас, онуки і вже є правнучка. Кожен мав свій шлях до пізнання Бога, але євангелія об’єднала всіх.
Колись у 1956 р. Володимир з батьками переїхав у Київ. Так склалося, що більша частина його життя пов’язана зі спортом. Спочатку це було хобі, яке згодом переросло у професійну кар’єру. Брат Володимир був у складі лижної збірної, потім став майстром спорту, тренером СРСР, заслуженим тренером України, членом Міжнародної Федерації спорту, працював 30 років у Міністерстві молоді та спорту, а зараз 1-й віце-президент Федерації лижного спорту України.
У 1990 р. був у складі спортивної делегації у Сіетлі на Іграх доброї волі. Там він проживав у сім`ї, як виявилось членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. А що ж було потім?
Володимир: Вони запросили мене на збори у неділю, і це був мій перший візит до приходу. Там я побачив багато радісних усміхнених людей. Мені сподобалась їх доброзичливість і їхнє ставлення до сім’ї і дітей. Ще ми відвідали мормонське весілля, де, звичайно ж, не було алкоголю, але було дуже весело! То було перше знайомство з Церквою.
А.Ш.: Як ви стали членом Церкви?
Володимир: У 1995 році в Києві ми з дружиною одного разу йшли в магазин і зустріли місіонерів. Я якось, не задумуючись, одразу назвав нашу адресу, і ми призначили зустріч. Бесіда мені сподобалася, хоча було багато суперечливих питань. Наші зустрічі продовжувались протягом чотирьох місяців, ми також відвідували недільні збори. І на початку серпня охристилася моя дружина. А у жовтні—і я з дочкою.
А.Ш.: Що змінилося у вашому житті після того, як ви приєдналися до Церкви?
Володимир: Як і у всіх інших, в нашій сім`ї інколи траплялись непорозуміння, інколи я міг бути неврівноваженим. Але з приходом до Церкви почав змінюватись мій світогляд, почали змінюватись цінності життя. Віра допомогла досить швидко відкинути погані звички. Я знав—якщо я пообіцяв щось Богу, Він мені допоможе це виконати. Я прийняв Його “Конституцію”, і було неважко відмовитись від чогось поганого.
Через рік ми змогли поїхати до храму та запечатались сім’єю на вічність. І хоча після відвідування храму деякі моменти для мене були ще не зовсім зрозумілі, але з часом все стало ясним.
У нашій сім’ї значно покращилися стосунки, я став більш уважно ставитися до дружини і дітей. Я зовсім по-іншому подивився на свою дружину, помітив, як багато в ній прекрасного, а недоліки якось вже і не помічалися. Звичайно, інколи ми помиляємось, але ми знаємо, що можемо покаятись і змінюватись. Важливо, щоб ми своїми ділами і вчинками підтверджували свої обіцяння перед Богом. Особиста відповідальність і труд полягає ще й у тому, щоб слідкувати за своїми думками. Брудні думки зупиняють Духа Святості, Він відходить від нас, якщо ми недостойні і якщо зробили щось не так.
А.Ш.: У яких покликаннях ви служили в Церкві?
Володимир: Вони були різні: секретар філії, радник в президенстві філії, президент округу, радник у президентстві місії, член вищої ради колу і зараз я патріарх Київського Українського колу. Ще ми з дружиною служимо в храмі, і я проводжу також обряди запечатування сімей.
Служіння в кожному покликанні чогось мене навчало і додавало нових знань та розуміння Божої роботи.
Я постійно дізнаюся щось нове і намагаюсь завжди бути в гармонії з євангелією, щоб бути готовим відчути слова, які Батько хоче передати Своїм дітям тут, на землі.
А.Ш.: Розкажіть, будь ласка, про особливості покликання патріарха.
Володимир: Перед тим, як давати патріарше благословення, я звичайно готуюсь і намагаюсь, щоб ніщо мирське не вплинуло на мій розум і думки і щоб ніщо не дратувало. Прошу в молитві, щоб Дух Святості перебував зі мною і щоб Він послав ті слова, які Господь хоче сказати цій сестрі чи брату. Регулярно читаю Біблію та Книгу Мормона, слухаю виступи наших керівників та пророків.
Патріарше благословення може включати в себе якісь загальні речі, поради, але обов`язково є особисті настанови, які можуть допомогти в житті певної людини. Був випадок, коли я, даючи благословення, промовив одні і ті ж слова брату три рази. Потім, під час підготовки тексту до друку, я викреслив, як мені здалося, зайве. А вночі прокинувшись, я чітко відчув слова в моїй голові: “Що ти зробив?!” І я повернувся до початкового тексту. Пізніше той брат розказав, що в його житті було важливе питання, і саме про це він отримав наполегливу настанову від Бога.
А.Ш.: Яку пораду ви дали б тим, у кого вже є патріарше благословення?
Володимир: Патріарше благословення—це конфіденційна річ, і воно не тлумачиться. Розуміння написаного приходить особисто для кожного завдяки зростанню у вірі, через читання Святих Писань, через молитви. Це дороговказ у нашому житті, в ньому є поради і настанови, що потрібно робити, а від чого треба відмовитись, щоб ми могли підготуватися до життя у вічності.
Не потрібно переживати про обсяг написаного (бо справді, у когось воно коротке, а в когось довге), кожному промовляється стільки, скільки для нього потрібно.
Я дуже радію, коли люди свідчать і дякують за свої патріарші благословення, що допомагають їм в житті, підтверджуючи те, що наш Небесний Батько знає кожного з нас, любить і піклується.