Президент Генрі Б. Айрінг: Видатний розум, дитяче смирення
Різноманітні аспекти життя і характеру президента Генрі Б. Айрінга є чистими, а іноді парадоксальними.
Один із синів президента Генрі Б. Айрінга нещодавно сказав: “Mого батька можна описати двома словами: чисті мотиви”. Безсумнівно, кожна людина, яка хоч раз зустрічалася з цим новим другим радником Президента Рассела М. Нельсона, спостерігала його спілкування з іншими людьми або чула, як він виголошує проповідь, погодиться з цим. Дійсно, здавалося б, що розмаїття вимірів життя Гела Айрінга (як його завжди називають члени сім’ї та друзі) є низкою виявів чеснот виняткової чистоти, одним незмінним виявом єдиного “чистого мотиву”: і словом, і ділом бути в точності таким, яким Бог хоче бачити Своїх дітей.
Методи, які застосовує президент Айрінг для досягнення цієї мети, є такими ж чистими й нескладними, як і саме завдання—і в той же час вони є дуже непростими! З дитинства і зараз, коли йому вже за 80, Гел докладав зусилля, щоб бути поруч з Богом, аби щиро прагнути скерування Святого Духа і мати бажання ніколи не обходитися без цього небесного напарника, до якого він буде звертатися майже в кожній своїй розмові, в кожному прийнятому адміністративному рішенні або в кожній публічній заяві, яку він виголосить. Постійне напарництво Святого Духа—це всеохоплюючий метод Генрі Б. Айрінга для досягнення целестіальної мети. Це вияв його дійсно дитячого смирення. Це доказ його виняткової духовної чистоти.
Як не іронічно, але це один з парадоксів його життя, завдяки якому чистота є ще більше вражаючою. Гел народився у сім’ї хіміка, номінанта на отримання Нобелівської премії, та був названий на його честь, і спробував себе у галузі фізики та хімії, однак віддав перевагу кар’єрі бізнесмена, а не вченого, і це було дуже далеким від традицій, що панували в сім’ї Айрінгів. Хоча все життя старійшина Айрінг і його дружина Кетлін володіли неабиякими статками, вони прийняли рішення упродовж усього свого подружнього життя жити скромно і ощадливо—іноді навіть надто ощадливо (принаймні як про це не без усмішки розповідають їхні діти). Отримавши професійну освіту в одному з найпрестижніших університетів Сполучених Штатів, він був професором в іншому університеті й викладав за запрошенням у третьому. Важко уявити вищий кар’єрний злет в галузі освіти, ніж його досягнув Гел у відносно молодому віці, однак він облишив свій високий академічний статус і спокійне професійне життя заради того, щоб очолити практично невідомий коледж, що давав дворічну освіту (невідомий принаймні для всіх колег по Гарварду, Стенфорду та Массачусетському технологічному інституту). Він ніколи не бував у тому навчальному закладі раніше—в Рікс-коледжі—у місті, яке важко було знайти на карті—в Рексбурзі, шт. Айдахо, США.
Поєднання чистоти і парадоксу триває. Хоча інтелектуальний рівень президента Айрінга сягав надзвичайних висот, він ніколи не хотів покладатися на власний талант або розумові здібності у прийнятті будь-якого рішення, що мало духовні наслідки. Відважний у повному розумінні слова, коли в цьому виникала потреба, і володіючи більшою силою, ніж зазвичай приписують сильній людині, він просто ніколи, як зазначав президент М. Рассел Баллард (і діти самого президента Айрінга), “поспіхом не приймав рішення і не обирав напрямок дій, не зваживши все. Він ніколи не буде діяти таким чином, який піддасть ризику Церкву або людину, за яку він несе відповідальність”1.
І останній приклад чистоти і парадоксу, який бере початок з самих глибин душі Генрі Б. Айрінга, може стати підсумком надзвичайної цілісності цього чоловіка:
Одного разу президенту Айрінгу необхідно було надати причастя групі людей, які не могли прийти на звичайні причасні збори. Перш ніж здійснити це, він зробив кілька термінових дзвінків єпископу свого приходу, щоб взяти у нього дозвіл зробити це. Звичайно, єпископ з готовністю й любов’ю задовольнив те прохання.
Я наводжу саме цей приклад з певною метою. Звичайно ж, урок є очевидним для всіх. З проханням звернувся член Першого Президентства Церкви. Він є висвяченим апостолом, особою, яка тримає всі ключі священства, які лише можуть бути в людини на цій землі. Це той, хто може давати настанови і дає їх будь-якому провіднику приходу і колу в Церкві, у тому числі єпископу в його приході в Баунтіфулі, шт. Юта, США. Це той чоловік, який може передати свої ключі будь-якому місцевому провіднику, що часто вимагається від головуючого чину в Церкві. Однак чистота серця, яка притаманна всьому, що він робить, і парадокс, який не кожна людина була б настільки готова продемонструвати,—це те, як президент Айрінг ретельно дотримується процедури, написаної для кожного рядового члена Церкви по всьому світу, смиренно звертаючись зі своїм проханням до Господнього помазаника і з великим бажанням отримуючи пораду і виконуючи рішення свого місцевого провідника.
Коріння його віри
Така непересічна духовність і сяюча чистота віри президента Айрінга почалася з юних літ. Він народився у Генрі та Мілдред Бенніон Айрінг 31 травня 1933 року, коли Генрі старший був всесвітньо відомим професором у Прінстонському університеті. Гел зростав у місцевості, де членів Церкви було так мало, що Айрінги проводили недільні збори у своєму домі. Президент Айрінг пізніше жартував, що усе Початкове товариство філії складалося з нього і його молодшого брата Хардена, а їхній старший брат Тед був єдиним, на кого поширювалася уся програма Товариства молодих чоловіків. Їхня мати, Мілдред, була піаністом і музичним провідником, хоча те, як їй вдавалося виконувати обидва покликання одночасно, він уже не пам’ятає.
Відсутність змоги поклонятися у великому приході не завадила Гелові здобувати свідчення. “У той час я зрозумів,—пригадує він,—що Церква—це не будівля, і що Церква—це навіть не велика кількість людей. Я відчував, що Небесний Батько поруч, і знав [навіть тоді], що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів—це Його Церква; не мало значення, що наша маленька філія збиралася у нашій вітальні”.
Коли Гелові було 13 років, його батько почав працювати на високій посаді в Університеті Юти. Молодший Генрі ходив на ранкову семінарію і йому подобалося грати в шкільній баскетбольній команді, але, за його власними словами, у нього там ні з ким не зав’язалися тісні дружні стосунки.
Одного дня, коли йому було сумно через це, він отримав відчуття, яке змінило його життя. Він відчув, що це було застереження від Бога: “Одного дня, коли ти дізнаєшся, ким насправді є, ти пожалкуєш, що не використовував свій час кращим чином”. Він відреагував на те спонукання, прочитавши у підлітковому віці Книгу Мормона кілька разів. Він також знайшов скерування у книзі Девіда О. Мак-Кея Gospel Ideals, (Євангельські ідеали) , яка серед іншого навчала його, як належним чином ставитися до жінки, та відданості, яку він буде виявляти все життя своїй коханій дружині Кетлін.
Мрія здійснюється
З раннього дитинства найбільшою мрією Гела було одруження і створення сім’ї. Він думав про своїх майбутніх дітей так часто, що вже дав їм узагальнене ім’я “Рудоволосі”, думаючи, що всі вони будуть мати руде волосся, як і його мати.
Його мрія нарешті наблизилася до здійснення, коли він служив радником у президентстві Бостонського округу—в церковному покликанні, яке мав Гел на той час, коли навчався в аспірантурі Гарвардського університету, після того, як здобув ступінь бакалавра в Університеті Юти. Навчаючись в докторантурі влітку 1960 року, Гел був представником президентства округу на духовному вечорі для дорослої молоді, що відбувався в Сосновому соборі на південному заході штату Нью-Гемпшир, США, природному амфітеатрі на відритому повітрі в тому регіоні. Під час того заходу він побачив молоду жінку в червоно-білій сукні і був вражений праведністю, яку вона випромінювала. Він подумав: “Це найкраща людина, яку я бачив у своєму житті. Якби я міг провести з нею все своє життя, я зміг би виявити все найкраще, що є в мені”.
Тією молодою жінкою була Кетлін Джонсон з Пало-Альто, шт. Каліфорнія, США, яка не мала наміру бути в Новій Англії того літа, але подруга умовила її поїхати разом до літньої школи в Гарвард. Після того духовного вечора на відкритому повітрі Гел зробив усе можливе, щоб зустрітися з Кеті однієї неділі в церкві й з радістю дізнався, що їй подобається грати в теніс. Гел грав у теніс кілька разів на тиждень з друзями по коледжу й від природи був хорошим спортсменом, тож він думав, що гра в теніс буде ідеальним першим побаченням, на якому він зможе справити неймовірне враження. Однак Кетлін йому не сказала, що була капітаном своєї шкільної команди з гри в теніс! “Вона розбила мене в пух і прах”,—Гел досі бурчить, згадуючи той перший матч. То був перший з визначних прикладів, показаних майбутньою дружиною, щоб жити скромно і в майбутньому допомагати своєму чоловікові теж так чинити.
Новий шлях
Після їхнього одруження і призначення Гела викладачем у бізнес-школі в Стенфордському університеті, якось пізно ввечері в грудні 1970 року, лише за кілька місяців до того, як Гела звільнили від покликання єпископом студентського приходу в Пало-Альто, Кеті поставила запитання, яке прозвучало як грім серед ясного неба. Якось, коли Гел лягав спати після напруженого дня, вона нахилилася до нього і запитала: “Чи ти впевнений, що займаєшся тим, чим маєш займатися у своїй професії?”
Її запитання було для нього несподіванкою. Усе в їхньому житті складалося чудово. Майбутнє здавалося яскравим і безхмарним, в ньому навіть був будинок мрії Айрінгів, про який Гел нещодавно написав у своєму щоденнику. В ньому було місце для таких деталей, як “кімната для проектів, достатньо велика і достатньо просто облаштована, щоб у ній виготовити і зберігати каяк”, і також “щонайменше п’ять розеток біля кухонного столу” та “гостьовий будиночок чи перевдягальня, де можна було б писати”.
“Що ти маєш на увазі?”–– запитав він дружину.
“Чи не міг би ти проводити дослідження для Ніла Максвелла?”—запропонувала вона, маючи на увазі нового призначеного Церквою відповідального за освіту. Почувши це, Гел був по-справжньому спантеличений. Він зустрічався з Нілом А. Максвеллом лише один раз, і він знав що Кетлін взагалі ніколи його не бачила. Він намагався пояснити їй, чому така зміна в кар’єрі не буде для нього хорошою, однак вона наполягала, щоб він хоча б про це помолився. Це він зробив негайно, ставши на коліна біля ліжка й коротко помолившись. Оскільки не надійшла відповідь, він вважав, що питання вичерпано і невдовзі заснув.
Однак наступного ранку Гел отримав два чітких духовних враження, які назавжди змінили курс його кар’єри і життя. Він записав їх обидва у щоденник. Перше: “не вдавайся до людських міркувань, щоб відмовитися від можливостей, які перед тобою відкриваються: молися про них всіх з відкритим розумом”. І друге: “Виконуй завдання, призначені тобі у Церкві, а також своїй професійній сфері найкращим чином; вони є підготовкою”.
Перше враження прийшло у вигляді легкого докору, яке з того часу не залишатиме його. Після того як він відхилив три різні запрошення на роботу, навіть не помолившись про це, у голові з’явилася думка: “Більше ніколи не повторюй цієї помилки. Ти остаточно не знаєш, де і ким будеш працювати”.
Добре пам’ятаючи про це духовне скерування, Гел був підготовлений, коли менше ніж через три тижні Відповідальний за освіту Церкви Максвелл зателефонував, щоб домовитися з ним про зустріч у Солт-Лейк-Сіті. Брат Максвелл відразу ж почав зі справи. “Я хочу просити вас стати президентом Рікс-коледжу”,—сказав він. Гел відповів, що йому треба помолитися про це. Він так і зробив й отримав ось яку відповідь: “Це Мій навчальний заклад”. Як кажуть, решта—це вже історія. З того часу його служіння в Церкві було взірцевим і видатним. Потім він став заступником відповідального за освіту в Церкві, а потім відповідальним (двічі), після чого його покликали до Верховного єпископату, Кворуму сімдесятників, Кворуму Дванадцятьох Апостолів і радником трьох Президентів Церкви.
Фотографія з Президентом Хінклі та дружиною Кеті від Deseret News; фотографія з параду зроблена Томом Смартом, Deseret News
Однак Гел відверто казав, що жодне покликання в Церкві не було для нього більш важливим за інше: “Виклики на кожній стадії життя можуть спокушати нас відмовитися або знехтувати покликанням служити Спасителю,—навчав президент Айрінг.— Деякі з тих покликань можуть здаватися неважливими, але моє життя і моя сім’я змінилися на краще, коли я прийняв покликання навчати у кворумі дияконів. Я відчував любов тих дияконів до Спасителя і Його любов до них”2.
І на останок ще один парадокс: не можу згадати жодного, кого знаю, хто був би більш несприйнятливим до конфлікту й відчував більшу відразу до насильства, ніж мій друг Генрі Б. Айрінг. Однак він навчався на військовій кафедрі в Університеті Юти й служив своїй країні з відзнакою у Військово-Повітряних силах Сполучених Штатів. Якби потрібно було йти на війну—і безсумнівно ми беремо участь у тій, яка почалася ще під час наради на небесах,—то хотілося б у першу чергу мати командира, якому неприємна сама думка про війну. Втім якщо (духовна) війна має бути, то вам би дуже хотілося, щоб ваш командир думав чітко, навіть блискуче, звіряючи кожен тактичний і стратегічний варіант з даним через одкровення вченням; щоб він керувався Святим Духом у житті й прагнув Його підтвердження в кожному рішенні. Такий унікальний захист усього, що є священним, у битві з будь-чим, що є гріховним чи нечестивим, виявляє майже надзвичайну чистоту життя Генрі Б. Айрінга, яке часом здається парадоксальним. Я б пишався, якби служив з ним у одному льотному екіпажі, на борту його лінкору або в стрілковому підрозділі.