“Чи я твоя дитина?”

Камілла Нельсон

шт. Юта, США

Хоча я була в церкві лише кілька разів, мій домашній учитель вірно мене відвідував. Одного вечора він зателефонував і запитав, чи не поділюся я кількома думками про вічні сім’ї на наступному уроці з основ євангелії.

“Так, із задоволенням”,—сказала я.

Я не дуже багато про це думала аж до наступного ранку. Саме тоді я усвідомила, що погодилася розповідати про вічні сім’ї групі людей, які, ймовірно, вже добре знають цю тему. Я не уявляла, що ще можу розповісти їм.

Протягом років я приймала рішення, які відділили мене від євангелії. Як я могла ділитися своїми думками про те, у що я, можливо, не дуже й вірила. Я була збентежена. Потім пригадалися слова гімну “Я Божеє дитя” (Гімни, № 186). Я вже роками не чула тих слів, але знала їх напам’ять. Потім мене вразила думка: мені треба запитати в Бога, чи дійсно я Його дитина.

У той час я переставляла меблі в своїй спальні, тож біля ліжка, яке стояло навскоси посеред кімнати, я стала на коліна і почекала, коли прийдуть слова. Що я взагалі могла сказати Богові? Я не була певна, що Він взагалі існує. У ту мить найглибше бажання мого серця змусило мої вуста промовити ці прості слова: “Боже, чи Ти дійсно є? І якщо Ти є, чи я Твоя дитина?”

Відповідь надійшла відразу ж. Здавалося, ніби Він чекав, коли я запитаю. Я відчувала, як Бог каже: “Так, Камілло, Я тут, і ти Моя дитина”.

Коли я відкрила очі, то все ще знаходилася у своїй неприбраній спальні. Все, що було навколо мене, видавалось безладом, але мені здалося, ніби моє життя було досконало впорядковане. Я знала, що я Божа дитина і що це єдине мало значення.

У неділю під час уроку я просто розповіла свою історію про те, як дізналася, що я дитя Бога. “Якщо я дитя Бога,—сказала я,—тоді й кожна людина також”.

Мені знадобилося ще три з половиною роки, щоб закінчити необхідні позитивні зміни, але моє життя змінилося назавжди. З того дня я ніколи не сумнівалася, хто я. Я знаю, що Небесний Батько завжди поруч. Він любить мене, бо я Його дитина.