Сила віри та сімейних історій
Ми стаємо сильнішими перед лицем випробувань, коли дізнаємося про труднощі, які долали наші предки.
Розалін Пасіні завжди відчувала особливий зв’язок зі своєю прапрабабусею Елізабет Ксав’єр Тейт завдяки сповненим віри історіям, з якими зростала Розалін. Історії про те, як Елізабет довіряла Господу під час подорожі з Бомбея до Ліверпуля, а потім до Сіону, так само, як і витривалість під час важких випробувань, полонили уяву Розалін, коли вона була ще маленькою дівчинкою.
Ті історії також зіграли роль, коли Розалін розвивала таку саму віру й покладалася на неї перед лицем подібних випробувань у власному житті.
Від’їзд з дому, втрата сім’ї
Елізабет, 1850-ті рокі, Бомбей, Індія
Елізабет Ксав’єр була високоосвіченою молодою жінкою, яка насолоджувалася приємним життям у заможній знатній сім’ї в Індії. Але все змінилося у 1850-х роках, коли вона вийшла заміж за Вільяма Тейта, полкового інструктора стройової підготовки Військово-морських сил Британії, якого охристив старійшина Парлі П. Пратт у Шотландії.
Ілюстровано Майклом Т. Мальмом
Сім’я Елізабет різко виступала проти її хрищення. Після напруження в стосунках сталася трагедія: Елізабет втратила свого першого сина, який захворів на холеру. Потім, будучи на восьмому місяці вагітності, однак маючи сильне бажання бути разом зі святими і стати вічною сім’єю, Елізабет послала Вільяма разом з другим сином підготувати дім для їхньої сім’ї в Сіоні.
Після народження малюка сім’я Елізабет умовляла її відмовитися від чоловіка і своєї релігії та залишитися з ними. Але маючи твердий намір іти за Спасителем, вона назавжди залишила сім’ю і батьківщину та попливла до Ліверпуля, Англія.
Розалін, 2003 рік, шт. Колорадо, США
Розалін була найменшою дитиною у великій сім’ї в Ентерпрайзі, невеличкому містечку в південній Юті, США. У неї було багато можливостей спостерігати силу віри в Ісуса Христа під час років зростання в своєму домі та на місії. Після укладання храмового шлюбу Розалін вирушила у власну подорож, яка стала випробуванням міцності її свідчення, після того як робота чоловіка все більше і більше віддаляла її від дому.
Переїхавши у штат Колорадо, Розалін була далеко від дому, поки її мама боролася з раком, а потім через кілька років померла.
Зображення ВІД stock.adobe.com та ВІД Getty Images
“Я б з радістю провела все своє життя у рідному місті поруч з батьками,—розповідала вона.— Я дуже засмутилася, коли зрозуміла, що виросла і маю залишити дім. Втрата мами стала для мене важким ударом. Навіть тепер не минає жодного дня, щоб я за нею не сумувала.
Я впевнена, що бували такі дні, коли Елізабет надзвичайно сумувала за рідною домівкою. Однак вона вірила в Ісуса Христа і дозволила Його силі діяти у Своєму житті. Того було достатньо, щоб пережити труднощі. Та сама сила допомагала мені, коли я покладалася на Небесного Батька в пошуках сили, незалежно від того, чи була поруч моя земна сім’я”.
Жало смерті
Елізабет, 1856 рік, Ліверпуль, Англія
Під час довгої морської подорожі з Індії до Англії новонароджена дочка Елізабет сильно захворіла. Вона померла і була похована в Ліверпулі. Пізніше Елізабет розповідала, що втрата немовляти була настільки болісною, що вона не знала, чи зможе жити далі. Вбита горем, самотня, однак підбадьорена старійшиною Франкліном Д. Річардсом, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, який служив президентом Європейської місії, Елізабет вирушила морем до Бостона, шт. Массачусетс, США.
Розалін, 2006 рік, Нью-Йорк, США
Невдовзі після того як сім’я Пасіні, яка от-от мала збільшитися, переїхала до Нью-Йорка, у Розалін почалися передчасні пологи. Лікарі розглядали можливість операції, щоб дитина народилася, оскільки її серцебиття слабшало. Але коли серцебиття нормалізувалося, сім’я з полегшенням поїхала додому.
Через кілька днів на повторному прийомі лікар не зміг почути серцебиття. Мертвонароджений хлопчик з’явився на світ через кілька годин.
“Втрата немовляти була невимовно важкою,—розповідала Розалін.— Я ніколи не почувалася більш спустошеною, ніж тоді, коли вони забрали його маленьке тільце з моїх рук”.
Сім’я полетіла до Юти, щоб поховати його біля матері Розалін. Кілька тижнів Розалін не могла звідти поїхати і далі продовжувати рухатися життям.
“Я думаю, що хоч трохи розумію, як важко було Елізабет прийняти рішення жити далі,—розповідає Розалін.— Але вона взяла себе в руки. Усі ми можемо опинитися на тому ж місці в певний період свого життя. Але не можна зупинятися. Ми йдемо вперед, покладаючись на Спасителя ще більше, ніж будь-коли раніше, і згодом ми усвідомимо ті чудеса, які постійно відбувалися в нашому житті”.
Період зими
Елізабет, 1856 рік, шт. Айова, США
Перетнувши океан, Елізабет опинилася у зовсім новій культурі. Вона доїхала потягом до шт. Айова, США, крайньої точки залізниці в західному напрямку на той час. Оскільки Елізабет прибула в липні 1856 року, то приєдналася до загону з ручними візками під керуванням Віллі.
Завжди вперед, художник Джозеф Бріккі
Про страждання загонів Віллі і Мартіна багато написано. Загони вирушили в кінці сезону, у Скелястих горах їх накрила рання зима. Через холод і нестачу їжі понад 200 чоловік померли.
У загоні рятувальників, висланому Президентом Бригамом Янгом, був чоловік Елізабет, Вільям. Подружжя возз’єдналося в глибоких снігах під крижаним вітром.
Відновивши сили в Солт-Лейк-Сіті, подружжя закінчило свою подорож у Седар-Сіті лише за кілька миль від того місця, з якого почалася подорож Розалін.
Розалін, 2007 рік, Гонконг, Китай
Як і Елізабет, яка жила за кілька поколінь до неї, Розалін невдовзі перетнула океан, щоб облаштуватися серед незнайомої культури в Гонконгу, де її чоловік отримав роботу.
“Є люди, яким подобаються зміни та пригоди, але для мене то було занадто”,—розповідала Розалін.
Вона знову знайшла силу в Спасителі та в Божому плані для неї. За підтримки сім’ї та дорогих сестер у її приході Розалін полюбила своє нове оточення і досвід та дорожила ними.
Інші пройшли цим шляхом раніше
Намагаючись іти за Ісусом Христом, ми всі проходимо через випробування—власні рівнини та океани, які треба перетнути, та суворі зими, які треба пережити. Однак інші пройшли цим шляхом раніше. Ми можемо знаходити надію і силу в їхніх історіях про те, як вони довіряли Спасителю.
Розалін розуміє, що вона, ймовірно, лише посередині свого шляху, але, маючи перед собою повну історію Елізабет, вона не може не міркувати над кінцем своєї історії.
“Може у мене є певні якості, які були в Елізабет, а може й ні. Однак я сподіваюся, що коли мої діти поглянуть на моє життя, вони знайдуть щось спільне—що ми обидві були вірні до кінця і що наші труднощі сформували нас, аби ми були більше подібними до Спасителя”.
Зрозумівши силу, яку вона здобула від тих, хто жив задовго до неї, Розалін передає ті історії своїм дітям.
“Знаючи їх історії, ми знаємо, що вони долали труднощі,—розповідає Розалін.— А ми знаємо причину і мотивацію. Тепер моя черга підтримувати ту традицію віри в Ісуса Христа і відданості Його євангелії та передати її своїм дітям”.