Maрія, матір Ісуса

Гей СтратернДоцент

факультету стародавніх Писань Університету Бригама Янга

Історія Марії—це позачасове нагадування про ціну і благословення учнівства.

Марія, мати Ісуса,—це одна з небагатьох жінок, згадуваних у Писаннях, і єдина, про чиє життя і служіння було пророковано за століття до її народження (див. 1 Нефій 11:15, 18; Moсія 3:8; Aлма 7:10)¹. Автори Нового Завіту—Матвій, Марк, Лука та Іван—описують лише короткі моменти її служіння і життя, оскільки зрозуміло, що їхня головна увага зосереджена на Спасителі. Однак рання християнська церква наділила Марію титулом theotokos—“матір Божа”², як нагадування про важливу роль, яку вона також відіграє у плані Батька.

Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, писав: “Чи можемо ми надто пишномовно висловитися про ту, яку Господь благословив більше за всіх жінок? Був лише один Христос, і була лише одна Марія. Кожен з них був благородним і величним [у доземному існуванні], і кожного було висвячено наперед на служіння, яке він або вона виконали. Ми не можемо не думати про те, що Батько обрав найвеличніший дух серед жінок бути матір’ю Його Сина, так само, як він обрав духа серед чоловіків, подібного до Себе, бути нашим Спасителем. … Нам слід … ставитися до Марії з належною повагою, яка їй і належить”³.

Розповідь Лукою історії Благовіщення Марії (див. Лука 1:26–56) відкриває перед нами картину, яка допомагає краще оцінити цю надзвичайну молоду жінку. Під час її спілкування з Гавриїлом та Єлисаветою ми бачимо молоду жінку, яка намагається осягнути і зрозуміти своє унікальне покликання від Бога. Велич того покликання мабуть лягла важким тягарем на таку юну особу, однак вона з готовністю підкорила свою волю волі Батька. Її історія нагадує нам, що Бог знає всіх Своїх дітей і що Він покликає звичайних чоловіків і жінок взяти участь у надзвичайний спосіб у розбудові Його царства. Вона стала першою послідовницею Ісуса і, таким чином, вона є взірцем для всіх, хто приймає рішення іти за Ним.

Назарет: батьківщина Марії

На жаль, у Новому Завіті нічого не сказано про батьків Марії, її народження або хоча б щось про її життя в Назареті. Лука пише про Назарет як про polis, що може бути перекладено як місто або містечко, однак навряд чи це було видатне місце. Окрім Нового Завіту Назарет не згадується в жодних текстах аж до кінця другого століття від Р.Х.

Ми дійсно знаємо, що Назарет знаходився на пагорбі за 105 км на північ від Єрусалима, в нижній частині Галілеї, і перед ним розкидалася родюча долина Їзреел. Археологічні дослідження свідчать, що у першому столітті Назарет був більше схожий на село, ніж на місто чи навіть містечко, і в ньому мешкало приблизно 400–500 чоловік⁴. За винятком небагатьох, населення по всій Галілеї, важко працювало, щоб хоч якось прожити. Вони доглядали худобу, займалися рибальством і працювали на землі, здобуваючи лише необхідну їжу для сім’ї та гроші для сплати податків. Село не мало жодних укріплень; немає також доказів того, що в ньому були мощені вулиці або визначні архітектурні споруди, що там застосовувалися такі предмети розкоші, як мармур, мозаїки чи фрески або в господарстві були гарні імпортовані товари⁵. Два перші будинки першого століття, які були розкопані,—це прості одноповерхові житла з двома кімнатами, з дахом, зробленим з соломи чи пальмового листя, і невеличкий внутрішній двір⁶. Спосіб поховання й фрагменти посуду, зробленого з вапняку, вказують, що мешканцями були швидше юдеї, аніж іновірці.

Хоча жодне з цих відкриттів не може прямо стосуватися Марії або її сім’ї, однак вони допомагають нам зрозуміти, яким могло бути її життя в Назареті: сільська дівчина, яка живе в глухому селі далеко від релігійного центру, яким був Єрусалим з його храмом, релігійною аристократією та багатством. Навіть будучи юною дівчиною, вона працювала разом з матір’ю та іншими жінками села: ткала тканину, готувала їжу, збирала дрова, носила воду у ємностях, що були в сім’ї, чи з сільського колодязя і працювала на полях. Все це вона робила, щоб допомогти сім’ї виживати день у день.

Покликання Марії

Історія Марії в книзі Луки починається з явлення ангела Гавриїла, того самого ангела, який раніше являвся Захарії у храмі (див. Лука 1:11, 19, 26). Коли Гавриїл явився, Марія була дівчиною, зарученою з Йосипом (див. Лука 1:27). Хоча ми не знаємо, скільки років було Марії на той час, у давнину шлюбні угоди могли укладатися ще до статевого дозрівання. Поява Гавриїла і проголошення, що Марія “благодатная”, що “Господь із тобою”, що вона “благословенна між жонами” і що відповідно до перекладу Джозефом Смітом Луки 1:28, її було “обрано” (див. також Aлма 7:10) мало викликати у Марії неоднозначну реакцію—збентеження і навіть страх. Ми можемо лише уявити, які думки могли в той момент промайнути в її голові, але разом з ними могло виникнути запитання: “Чому Бог вважає, що я благословенна між жонами? Чому я знайшла благодать у Бога і що це означає? Чому Бог послав Гавриїла до мене, а не до будь-якої іншої дівчини в Назареті чи в Єрусалимі?” Так, вона була з дому Давида (див. Лука 1:32; Римлянам 1:3), але це мало що значило під час панування Римлян. Зрештою, вона була лише дівчиною з сільської сім’ї, яка жила в невеликому селі. Як сказав пізніше Нафанаїл: “Та хіба ж може бути з Назарету що добре?” (Іван 1:46).

Гавриїл не відповідає на жодне із запитань, яке могло наповнити розум і серце Марії. Натомість він продовжує виголошувати своє послання: вона зачне дитину, але не просто дитину. Її дитина буде називатися “Сином Всевишнього” і отримає “престола Його батька Давида” (див. Лука 1:32–33). Іншими словами, Гавриїл сказав Марії, що її син буде Сином Божим і обіцяним Месією. Якщо Марія збентежилася і злякалася перед цим благовіщенням, то ми можемо лише уявити, як вона розхвилювалася після нього.

Давайте розглянемо один принцип, якого навчає ця частина Маріїної історії про учнівство. Божий план для Марії не був тим, про що вона просила! Гавриїл явився Захарії, бо той з Єлисаветою молилися, щоб якимось дивом у них народилася дитина, але він прийшов до Марії за зовсім інших обставин: не виконати її прохання, але оголосити про Божу волю для неї. З огляду на очікування весілля, Марія мабуть думала про те, щоб мати дітей у майбутньому. Але хоча в першому столітті в іудаїзмі поширювалася хвиля сподівань, пов’язаних з Месією, чи могла Марія думати про те, що вона, сільська дівчина з Назарета, стане матір’ю Месії? Ймовірно ні. Суть полягає в тому, що учнівство часто вимагає зміни наших особистих планів на життя.

Лука зосереджує свій літопис на проголошеннях Гавриїла, а потім на Єлисаветі. Але є три випадки, в яких Марія висловлює свої думки і почуття.

Mary seeing the angel Gabriel — Ангел Гавриїл явився Марії з дивовижним посланням, що вона “благословенна між жонами” і що вона народить Сина Божого.

Натхненне запитання

Перше її запитання до Гавриїла було таким: “Як же станеться це, коли мужа не знаю?” (Лука 1:34). З огляду на обставини, її питання мало сенс. Воно нагадує читачам запитання, поставлене Захарією: “Із чого пізнаю я це? [тобто, що Єлисавета народить сина]” (вірш 18). І в той час як його запитання сповнене сумнівами щодо відповіді Гавриїла на молитву, з якою сам Захарія звернувся до Бога, запитання Марії має на меті отримати пояснення щодо Божої волі, яку їй було проголошено. Запитання є неминучими, коли запрошення від Бога вимагають від учнів підняти планку й вийти із зони їхнього комфорту і коли натхненні запитання ведуть до одкровення.

Відповідь, яку дав Гавриїл Марії на її запитання, складається з трьох частин:

По-перше, він каже Марії: “Дух Святий злине на тебе” (вірш 35). Святий Дух є силою, якою в усі віки учнів було звеличено в їхніх покликаннях. “Пам’ятайте, що ця робота не лише ваша і моя,—навчав Президент Томас С. Монсон (1927–2018).— Це—Господня робота, а коли ми на службі в Господа, то можемо розраховувати на Господню допомогу. Пам’ятайте, що кого Господь покликає, того Він наділяє здібностями”⁷. Гавриїл повідомив Марії інформацію, яка стосувалася конкретно її ситуації: “Всевишнього сила обгорне тебе⁸, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий!” (вірш 35).
По-друге, Гавриїл каже Марії про Єлисавету, ту, яка подібно до неї завагітніла дивовижним чином, хоч і іншим способом (див. вірш 36). Вагітність Єлисавети—це ознака для Марії, що вона не самотня, що є принаймні ще одна людина, яка розуміє, що з Марією відбувається.
По-третє, Гавриїл безпомилково проголошує: “Бо для Бога нема неможливої жадної речі!” (вірш 37). Бог зробив неможливе, коли Єлисавета завагітніла⁹. Проголошення Гавриїла—це нагадування учням в усі віки, що коли ми приймаємо запрошення Бога, відбуваються дива.

Готовність учня

Друга озвучена Марією відповідь в тій історії наголошує, на мою думку, на відданості й світогляді учня: “Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!” (Лука 1:38). Слово “раба” вказує на те, що Марія погодилася прийняти покликання, яке Бог їй запропонував. Ця фраза є Маріїною версією того, що її Син скаже в Гефсиманії: “Не Моя, а Твоя нехай станеться воля” (Лука 22:42). Хоча стає зрозуміло, що на цій стадії свого шляху вона не може зрозуміти всього, що від неї вимагатиметься, Семен пізніше пророкуватиме їй, що “меч душу прошиє самій же тобі” (Лука 2:35)—однак Марія обирає іти вперед з вірою.

“І відійшов Ангол від неї” (Лука 1:38). Коли Гавриїл пішов, Марія залишається сама. Одна справа для учня проголосити те, що проголосила Марія, в присутності небесного посланця, але що ж робити тепер, коли ангел пішов? Як вона пояснить те, що відбулося, своїм батькам? Йосипу? Яка буде її особиста ціна, якщо вони або мешканці Назарета не повірять їй? Звичне життя в Назареті тепер може стати для неї важким.

Тож вона згадує другу частину відповіді Гавриїла на своє питання і вирушає провідати Єлисавету. І знову дві початкові історії Луки переплітаються разом. Як тільки Марія вітає Єлисавету, “затріпотала дитина в утробі її. І Єлисавета наповнилась Духом Святим, і скрикнула голосом гучним, та й прорекла: Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї!” (Лука 1:41–42). Її скероване Духом привітання посилило те, що проголосив Гавриїл про благословенне місце Марії серед жінок. Марія тепер мала другого свідка свого покликання, але це сталося лише після того, як вона з готовністю прийняла покликання.

Розповідь про Марію та Єлисавету—це нагадування про два великі аспекти в житті сучасних учнів Христа. Це нагадування про велику цінність симбіозу, який є серцем Товариств допомоги по всьому світу: жінки різного віку, які знаходяться на різних стадіях життя, збираються разом, щоб підтримати й надати допомогу одна одній у часи потреби. Це також нагадування, що Бог не залишає у час нужди тих, кого Він покликає, але Він часто відповідає, огортаючи їх руками інших людей, яких Він також покликав.

Магніфікат

Остання фраза, сказана Марією, відома під назвою Магніфікат (Пісня радості), виявляє її радість у відповідь на слова Єлисавети. Вона висловлює свої почуття про те, що відбувається в її житті, й розмірковує над новим розумінням свого місця в Божому плані. Перше і найголовніше, вона хоче звеличувати, хвалити і прославляти свого Бога, в Якому вона знаходить радість, бо Він є її Спасителем (див. Лука 1:46–47). Вона дивиться на свій досвід як на вияв милості Божої, як у тому факті, що Він обрав людину покірну, таку як вона (див. вірші 48–50) і також у тому факті, що Він обрав її відіграти центральну роль у здійсненні Авраамового завіту (див. вірші 54–55).

“І залишалась у неї Марія щось місяців зо три, та й вернулась до дому свого” (вірш 56). Тепер Марія була краще підготовлена до виконання свого божественного покликання.

Приклад Марії для нас

Сучасних учнів Христа відділяють від Марії не лише культурні традиції, але і 2000 років. Однак її історія—це позачасове нагадування про ціну і благословення учнівства. Бог очікує, що Його послідовники відгукнуться на запрошення, з якими Він до них звертається. Президент Рассел М. Нельсон нагадує нам, що “Бог завжди просив Своїх завітних дітей робити щось складне”¹⁰. Марія не була винятком, і ми також. Наша трудність полягає в тому, щоб мати віру підкорити свою волю Його волі, прийняти Його покликання з вірою в те, що Його Дух буде нас звеличувати в Його служінні. Бонні Х. Кордон, генеральний президент Товариства молодих жінок, також нагадує нам, що “ми можемо виконувати складні справи”, а потім додає: “але також ми можемо виконувати їх радісно”¹¹.

Яким буде Магніфікат у нас, сьогоденних учнів Христа? Як ми виразимо свою радість в нашому Богові? Як ми виразимо велич Його милості в нашому житті? Як ми знайдемо спосіб відсвяткувати свою роль у виповненні Авраамового завіту в наш час? Це, мабуть, лише кілька аспектів, які ми можемо дізнатися з дивовижної історії учнівства Марії.