Небесний Батько послав нагадування
Керол Вітакер
шт. Орегон, США
Ілюстрація Грега Ньюболда
Після 11 років боротьби з деменцією мій чоловік пішов з життя. Для мене його смерть стала гіркою радістю. Я за ним доглядала, була його другом і коханою. Хоча я раділа, що він більше не страждає, я надзвичайно за ним сумувала. Я думала, що знала, що означає скорбота, однак сум і відчуття втрати вивели мене на шлях, іти яким ніколи не сподівалася.
Мене жахнуло й здивувало, що негатив проник у моє життя. Я почувалася знехтуваною, непотрібною і невидимою для сім’ї, друзів та членів приходу. Я потурала жалості до себе й відчувала образу на інших.
Одного разу в неділю я сиділа в кінці каплиці. Я спостерігала, як одна дружелюбна і привітна сестра віталася з іншими членами приходу. Вона була доброю і великодушною з усіма.
“Однак,—подумала я,—вона ніколи не запитувала, як я живу, вона ніколи не виявляла співчуття, вона ніколи не розуміла, як важко мені було пережити смерть чоловіка!”
Ці негативні думки не полишали мене під час співу причасного гімну. Я відчувала, що не можу приймати причастя, маючи в серці таку образу.
“Ти маєш попросити про допомогу, щоб позбавитися цих почуттів зараз же!”— подумала я.
Я молилася про те, щоб темряву було забрано. Та сестра навіть найменшою мірою не заслуговувала на мою образу. Я просила в молитві прощення і допомоги в подоланні образи. В той час, коли диякон стояв переді мною з причасною тацею, я відчувала, що можу приймати причастя. Упродовж наступного тижня я продовжувала просити в молитві скерування.
Наступної неділі я увійшла у фойє і побачила жінку, про яку думала тиждень тому.
“О, Керол!—сказала вона.— Я так багато про тебе думала! Можу лишень уявити, як важко тобі ведеться. Ти дбала про свого чоловіка так довго. Тобі мабуть важко звикнути до нового життя. Як у тебе справи?”
Ми хвильку поговорили, і вона мене міцно обняла. У мене не було слів! Я сіла на своє звичне місце в каплиці, широко усміхаючись. Я негайно подякувала Небесному Батькові. Він послав цій добрій сестрі нагадування, щоб сказати слова, які мені потрібно було почути. З того часу і надалі я відчувала, що Небесний Батько пам’ятає про мене. Він дав мені силу жити в новій реальності, яка почалася в моєму житті.