Лише електронна версія
Ви не знаєте, чого ви не знаєте
Якби ми лише могли слухати, не намагаючись змінити чиюсь думку, то, гадаю, ми б здивувалися тому, про що можемо дізнатися.
Коли я була в коледжі, то поїхала навчатися за кордон---до Об’єднаного Королівства. У той час мені по-справжньому було важко відчувати, що Небесний Батько---поруч. Я ходила на причасні збори і до церкви в неділю, і я ходила на католицькі меси та на прекрасні, спокійні збори квакерів. Я ходила на вечірнє богослужіння до англіканської церкви з чудовим хоровим співом. Я шукала будь-якого місця, де могла б відчувати спокій. Я читала молитовники в церквах і розмовляла про Уложення віри апостолів з людьми, чиї вірування багато в чому були подібними до моїх. І я знову знайшла Бога.
Я відчувала так багато любові й істини в тих місцях. Послання, яке я отримала, було таким: Бог любить усіх Своїх дітей достатньо, щоб дати їм так багато істини та краси; Він також любить і знає мене.
У дійсності, мені найбільше подобається в нашому вченні те, що Бог дає істину всім Своїм дітям і що вони мають істину, якою можуть ділитися з нами (див. 2 Нефій 29:7–13). У нашій церкві ми говоримо про те, що маємо “повноту євангелії”. Втім це не означає, що ми знаємо все, і лише ми маємо всі відповіді. Старійшина Ніл А. Максвелл (1926--2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, дуже гарно про це сказав: “[Ісус Христос] живе й сьогодні, милостиво даруючи всім народам стільки світла, скільки вони можуть сприйняти, та посланців з-посеред них, щоб навчати їх. (Див. Aлма 29:8)”1.
І це не просто релігійна істина, яку Бог дає Своїм дітям. Як пояснив Президент Рассел М. Нельсон: “Звідки б істина не зʼявлялася: з наукової лабораторії або через одкровення, усяка істина йде від Бога. Усяка істина є частиною євангелії Ісуса Христа”2.
Я бачила те світло і ту істину в багатьох книгах, людях і місцях, коли дивилася книги з мистецтва, відвідувала мечеті, слухала лекції вчених, виконувала волонтерську роботу з агностиками. Усі вони мали істину, якої я навчалася---як ставитися краще до інших людей, бути добрішою в своїх припущеннях; іншими словами, вони навчали мене того, як іти за Ісусом Христом. Але мені потрібно було бути там---незважаючи на незнайоме оточення---і необхідно було слухати.
Чого б це не стосувалося---релігії, політики або стилю життя---наш світ є дуже галасливим і накриває нас зливою послань від людей, які переконані у своїй правоті й незмінності своїх переконань. Іноді ми є тими людьми. Старійшина Квентін Л. Кук, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Поширеною проблемою … є те, що люди перестають спілкуватися з повагою. Вічний принцип свободи волі вимагає, щоб у багатьох випадках ми ставилися з повагою до вибору, з яким ми не згодні”3.
Ми знаємо, що Спаситель також цим переймався. Серед найперших вчень, з якими Він звернувся, коли відвідав нефійців у Книзі Мормона, було те, що “це не [Його] вчення—підбурювати серця людей на злість один проти одного”. Нам треба триматися подалі від цього. (Див. 3 Нефій 11:29-30).
Якби ми могли дійсно почути людину і спробувати зрозуміти, чому вона думає так чи інакше, якби ми могли вислухати, не намагаючись змінити думки людини, то, впевнена, ми були б здивовані тим, чого могли б навчитися. У нас би з’явилося більше симпатії та поваги до поглядів чи думок інших людей, або, щонайменше, наше ставлення до них не було б негативним. Ми могли б навіть навчатися нових істин, які б розширили наше розуміння. Або побачили б, що ми поділяємо певну істину. Ключем є смирення і усвідомлення того, що ми можемо навчатися від інших людей.
На моєму робочому столі є наклейка з написом: “Ви не знаєте, чого ви не знаєте”. Вона нагадує мені, що поза межами власного досвіду я майже нічого не знаю. Це нагадування допомагає бути смиренною, і я сподіваюся, що воно діє.
Воно також нагадує мені, що не треба залишатися в незнанні---що я маю відповідальність постійно навчатися і слухати, і шукати істину, навіть якщо істина ховається за незнайомою упаковкою. Небесний Батько може дати нам більше, якщо ми будемо слухати.