Знайти спокій у бурі згубної звички
Згубна звичка—це безжалісний ураган, який кидає і жертву, і її рідних в усі боки.
Фотографії від Getty Images
Я ніколи не забуду ту ніч, коли у мого брата було передозування героїном. Я все ще пам’ятаю всі подробиці: глухий звук падіння його тіла на підлогу, крики моїх батьків, страх, збентеження і відчуття безнадійності, коли я зрозуміла, що ми знову повернулися до, здавалося, нескінченної битви зі згубною звичкою.
Коли мій брат перестав реагувати не все, я по-справжньому здивувала себе. Незважаючи на хаос навколо мене, я сповнилася незвичною внутрішньою силою, яка дала мені можливість допомогти моїм батькам привести до ладу свого брата. Я тримала його задерев’янілі потемнілі руки і спокійно розмовляла з ним, коли він дивився на мене скляними очима. Хоча я й не могла повірити у те, що бачу, на диво я була спокійною, коли ми чекали, поки він прийде до тями. Пізніше я зрозуміла, що цей тимчасовий спокій був підтримуючою силою Господа.
Коли його стан став стабільним, і його відвезли в лікарню для лікування, реальність ситуації вразила мене. Сила, яку я тимчасово отримала з небес, пішла, і мене скувало почуття горя. Мені щеміло в серці. Мої груди боліли і я не могла дихати, скрутившись калачиком на своєму ліжку. Я не могла виплакатися, щоб вгамувати свої почуття. “Чому у мене таке життя?” Думала я. “Він ніколи не подолає цього! Я не можу з цим більше жити!”
У той момент, коли мене скувало горе, мені здавалося, що невидима сила підняла мене в повітря—штормовий вітер, який кинув мене на холодне, темне дно відчаю—місце, уготоване не лише для тих, хто страждає від згубних звичок, але й для тих, хто любить їх, місце, яке я все більше пізнаю.
Безжалісний ураган
Майже нестерпно дивитися на те, як страждає через згубну звичку дорога тобі людина. Згубні звички дають поживу обману, скритності, брехні і зрадництву, що змушує захищатися, викликає сором і породжує недовіру, й все це шкодить стосункам з іншими людьми, змушує кожного з нас ставити під сумнів сприйняття нами реальності. Я не можу й згадати, скільки разів уже мої батьки, брат, сестри і я стикалися з нищівним тягарем запитань: “а що як?” і фраз: “якби лише”.
Не всі сім’ї, в яких є хтось із згубною звичкою, переживають ті самі проблеми, але у випадку з моєю сім’єю, у нас були розходження щодо того, як бути в ситуації зі згубною звичкою мого брата. Були й пасивно-агресивні висловлювання щодо “панькання”, і образи між мною і моїми сестрами, коли увага наших батьків була постійно зосереджена на нашому братові. Іноді всі ми змушені ходити навшпиньки одне біля одного.
Згубна звичка схожа на відблиски грози—хмари невпевненості й тривоги, яка завжди висить над нашими головами. Хоча ми й весь час пильнуємо удар блискавки, коли б вона не вдарила, та все ще вона застигає нас зненацька, сповнюючи цілковитою панікою. Кожного разу. Це порочний, нескінченний цикл.
Коли у мого брата сталося передозування, до цього у нього не було проблем з наркотиками протягом двох років. Нарешті тоді ми побачили світло після того, як він більше десяти років боровся з брутальними наслідками згубної звички. Але в той момент, коли він знову піддався своїй слабкості, все, над чим він працював протягом останніх двох років, розпалося.
Через рецидив мого брата, недовго помилувавшись свободою на горизонті, ми потрапили у вируючий, безладний ураган згубної звички, з якого, здавалося, неможливо вибратися,—в бурю, яка завдає шкоди жертві згубної звички, одночасно кидаючи на всі боки її рідних.
Президент Рассел М. Нельсон так пояснив згубну звичку: “Те, що починається з думки просто поексперементувати, може призвести до порочного кола. Зі спроби формується звичка. Зі звички формується залежність. Із залежності формується згубна звичка. А вона захоплює дуже поступово. Її поневолюючі кайдани настільки непомітні, що не відчуваються, аж поки не стають надто міцними, щоб їх розірвати”1.
Почуття повної й абсолютної зради розбили серце мені і моїй сім’ї.
Але щодо згубної звички, то ми часто забуваємо, що коли у мого брата стався рецидив, він зробив вибір не між своєю згубною звичкою і своєю сім’єю; він щодня бореться з майже нестерпною спокусою, яку ми не здатні осягнути повною мірою.
Спасителя можна знайти на дні відчаю
Лежачи в ліжку, я вже могла відчувати знайоме сум’яття, яке забиралося в мої думки. Я втратила надію. Я зазнала поразки. Я відчувала біль. Хоча я й благала Бога забрати біль з мого серця і дати моєму братові сили подолати це випробування ще раз, я була впевнена, що вже ніколи не зможу вибратися з тієї темної ями відчаю, побачивши крах свого брата.
Але якимось чином мені це вдалося.
Щоразу, коли я опиняюся у глибинах відчаю, чи то через згубну звичку свого брата, чи через інші випробування, з якими я стикаюся, мені вдається встати, заспокоїтися і знову рушити вперед. Це може здаватися неможливим, але саме це є чудовим у благодаті й милості Спасителя: коли я віддаю своє життя в Його руки, Він робить з неможливого—можливе. Як навчав апостол Павло: “Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє,—в Ісусі Христі” (Филип’янам 4:13).
Мої моменти безнадії, мої моменти відчаю, зазвичай приходять, коли в житті все добре, коли я відчуваю себе на верхівці світу, а потім, нівідкіль, я падаю—і розбиваюся! Я лежу долілиць на безжалісному дні відчаю. Це падіння—раптове, неочікуване і болісне. Але дивовижним є те, що провівши там велику кількість часу у своєму житті під час різних випробувань, я дізналась, що дно відчаю також може бути і прекрасним місцем. Бо, коли вас оточує повна темрява, світло Спасителя все ще яскраво сяє. Коли ви опинитеся на дні відчаю, згадайте слова старійшини Джеффрі Р. Холланда, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Ви не можете зійти нижче тієї глибини, до якої сяє нескінченне світло Спокути Христа”2.
Час, проведений мною на дні відчаю, допоміг мені краще зрозуміти силу Спокути Ісуса Христа. Коли я сумую через свого брата, і думаю, що ніхто не розуміє через що я проходжу, я знаю, що Спаситель розуміє. Я знаю, що Він також розуміє згубну звичку мого брата так, як ніхто інший не може. Тією ж мірою, як я ненавиджу ті раптові, жахливі падіння на дно відчаю, я вдячна за ті часи, в які Спаситель допомагав мені встати, коли я не мала сил стояти самотужки. Щодо згубної звички мого брата, Він зміцнює мене, щоб я мала співчуття до свого брата, а не засуджувала чи звинувачувала його, глибоко переймалася його почуттями, хоча він страждає від того, чого я не можу повною мірою осягнути, і прощала й любила його, незважаючи на всі ті випадки, коли мене ранили його рішення.
Підтримувати тих, хто має згубні звички
Насправді мій брат хороша людина. Він добрий і поштивий. Він смиренний і лагідний. Він розумний і дуже веселий. Він є улюбленим дядечком, чудовим другом і дорогим серцю членом моєї сім’ї. Він зовсім непогана людина. Він є дитиною Бога, яка є безмежно цінною і яка потрапила у пастку Сатани та своїх власних згубних звичок, оскільки прийняв кілька невірних рішень. Як навчав президент Даллін Х. Оукс, перший радник у Першому Президентстві: “Незначні вияви непослуху або якась недбалість у дотриманні праведної поведінки можуть призвести до тих наслідків, яких нас навчали уникати”3. Незважаючи на невірні рішення мого брата, він і будь-хто інший, хто бореться з поганою звичкою, включаючи їхні сім’ї, потребують підтримки і зміцнення.
Моя сім’я тихо й довго страждала через проблеми мого брата. Ми роками жили зі своїм соромом. Згубна звичка була забороненою темою, тому ми не говорили про неї. Ми думали, що звичка приймати наркотики, не мала впливати на сім’ї, які робили все можливе, щоб жити за євангелією і наслідувати Ісуса Христа. Ми дуже боялися того, що подумають люди, якщо дізнаються про це. Мої батьки постійно звинувачували себе за рішення, які приймав мій брат, я приховувала від своїх друзів те, що сталося, і ми уникали всіх запитань про мого брата. Ми не знали, що уникнення розмов про це, робило наші обставини ще боліснішими, ніж вони вже були.
Зараз я не уникаю згубної звички свого брата. І ключові слова тут: не уникаю. Протягом багатьох років я уникала розмов про неї, і приховувала це від усіх інших людей, однак зараз, разом із сім’єю, я не відвертаюся від неї. Ми прагнемо допомоги і намагаємося підтримувати інших. З роками ми зрозуміли, що згубна звичка вражає безліч сімей у багатьох різних формах—і не потрібно соромитися або приховувати її. Про неї потрібно говорити, і тих, хто постраждав від неї, чи то близьких людей, чи тих, хто сам страждає, потрібно менше засуджувати, а більше підтримувати, більше співчувати їм, розуміти їх і любити їх. Жодна людина не повинна страждати наодинці.
Знайти спокій під час бурі
Хоча я молилася протягом багатьох років, щоб згубну звичку мого брата було забрано від нього, я дізналась, що його свободою вибору не можна знехтувати. У нього все ще є певна свобода вибору, і він робить свій вибір навіть в узах згубної звички. Я і моя сім’я можемо бути поруч з ним і любитимемо його, але ми не можемо змусити його змінитися. Рішення приймає він. Тож, коли ми опиняємося у пастці шаленого урагану, який оточує мого брата, іноді виникає відчуття, що виходу немає. Подібно до багатьох інших людей, які стикаються зі згубною звичкою, нам здається, що ми ніколи не виберемося. Але Спаситель неодмінно посилає нам невеличкі моменти свободи через почуття миру, полегшення і знання, що одного дня все буде добре.
Те, як Спаситель дає мені відчути спокій,—це не зажди миттєве чи вражаюче чудо. Коли мене спіткають вітри згубної звички ураганної сили, я часто замислююся про той випадок, коли Спаситель спав посеред бурі, перепливаючи Галілейське море. У той момент Його апостоли перелякалися. Вони вирішили зосередитися на бурі замість того, щоб зосередитися на Спасителі, хоча Він і був увесь час поруч з ними. Він ніколи не залишав їх, і прийшов на порятунок—навіть коли вони сумнівалися в Його силі. (Див. Марк 4:36–41).
Я пізнала, що Спаситель ніколи не залишить мене потопати. У моєму житті завжди були невеличкі прояви Господньої милості, завдяки яким я могла продовжувати гребти проти штормових хвиль, що посилало мені життя. Він допомагав мені залишатися спокійною і стриманою тоді, коли я була потрібна своєму братові. Він допомагав мені знайти в собі достатньо сил, щоб устати з ліжка в ті дні, коли, мені здавалося, що сил вже немає, і Він продовжує сповнювати мене спокоєм, попри мій постійний сковуючий страх перед невідомим.
Завжди є надія
Оскільки ми часто чуємо про трагедії, пов’язані з передозуванням наркотиками, алкогольним отруєнням, або численними розлученнями через перегляд порнографії, згубна звичка може здаватися жахливою, безнадійною справою, але це не завжди правда. Завдяки Спасителю є справжня надія впоратися з будь-якою ситуацією.
Хоч я й не знаю, як припиняться страждання мого брата, я все ще маю надію навіть тоді, коли вона здається марною. Я пощусь. Тепер я молюсь про розуміння, співчуття і скерування, а не про те, щоб його згубну звичку було негайно забрано. Я бачу в собі особисте й духовне зростання, яке є результатом десятилітнього випробування. Я користуюсь усіма наявними ресурсами, щоб зрозуміти неосяжне. І я отримую чудову підтримку від друзів і провідників Церкви.
Але понад усе, я покладаюся на Спасителя і Його зцілюючу й рятівну силу. Його Спокута є реальною. Немає більшої втіхи, ніж знати, що Він досконало розуміє, з чим маємо справу я і мій брат. Псалми 33 (34):19 навчають: “Господь зламаносердим близький, і впокорених духом спасає”.
Я знаю, що Він поруч у ті моменти, коли моє серце розбите, і я знаю, що Він завжди буде поруч, щоб зцілити його знову. Він не просто спостерігає за ураганом з берега, але найчастіше Він знаходиться у човні, разом зі мною зустрічаючи вітри і хвилі. Він продовжує заспокоювати бурхливі моря у моєму житті і дозволяє мені зростати та відчувати справжній спокій.