Портрети віри
Деббі Коул
Ленстер, Ірландія
Дебі зазнала сексуального насильства в 1989 році, коли їй було 19. Вирішивши, що ця подія не зруйнує її життя, Деббі (на фото зі своєю донькою) покладалася на віру у своїй волонтерській роботі з надання допомоги жертвам сексуального насильства та проведенні кампанії у сфері законодавства з метою захисту інших від сексуальних злочинців.
Леслі Нільссон, фотограф
Наступного дня після скоєння насильства дехто з друзів запитував, чи не хочу я трохи випити спиртного, бо це допоможе мені справитися з ситуацією. Я вже була членом Церкви трохи більше року, але на той час не активною. Однак щось у мені знало, що якщо я вип’ю хоч трохи спиртного, то в мене виникне залежність від нього.
Через кілька днів, коли я вже могла чітко мислити, то вирішила, що хоча цей напад назавжди залишить слід у моєму житті, однак він не зруйнує його. Я пережила суд. Пам’ятаю, як незадовго до винесення вироку люди казали мені, що той чоловік, який вчинив наді мною насильство, був хорошою людиною з шанованої сім’ї і що той напад зовсім його не характеризує. Вони казали, що він припустився помилки через те, що випив, і тепер настільки шкодує, що не може зайти собі місця через свій вчинок. Вони переконали мене просити суддю бути до нього поблажливим.
У день винесення вироку я зробила заяву на користь звинуваченого і сказала судді, що той чоловік просто припустився помилки у стані сп’яніння і що, на мою думку, йому швидше потрібна психіатрична допомога, ніж термін у в’язниці. Суддя подякував мені, і завдяки тій заяві він засудив того чоловіка лише до шести років ув’язнення. Після цього я намагалася, щоб моє життя пішло далі. Я вийшла заміж і народила дітей.
Приблизно в 1997 чи в 1998 році мені подзвонили і сказали, що про того чоловіка знову пишуть у газетах. Його звільнили з в’язниці й він вчинив напад на ще трьох жінок. Ця новина повернула всі спогади про минуле. Я відчувала свою відповідальність, бо захищала його.
Через провину, яку я відчувала, я впала в депресію. Я була сильним членом Церкви на той час, однак мені було важко. У голові так все переплуталося, що я була не в змозі завжди чути тихий спокійний голос. Допомагали благословення священства, бо я могла краще розуміти в той час, що, за волею Небесного Батька, мені необхідно знати. Я знала, що зможу пройти через це, бо в моєму житті була євангелія.
Минуло ще кілька років, і коли моя хороша подруга позбавила себе життя, я вирішила провести збирання коштів на підтримку групи людей, які втратили близьких внаслідок самогубства. Одного дня мені зателефонувала одна з координаторів тієї групи. Вона сказала, що є ще одна можливість волонтерського служіння, і моє ім’я не виходить у неї з голови.
Вона запитала, чи не хотіла б я бути волонтером-консультантом в центрі для постраждалих від зґвалтування. Як консультант я мала зустрічатися з постраждалими, говорити з ними про те, що сталося, і розповідати про важливість звернення до психотерапевта. Я також мала надавати підтримку їм та їхнім сім’ям. Я сказала тій жінці, що знаю причину того, чому моє ім’я спало їй на думку,—завдяки тому, що я пережила. Я пройшла навчання й працювала волонтером-консультантом упродовж кількох років.
Ця робота приносила мені задоволення. Кожного разу, коли я отримувала дзвінок із центру для постраждалих, то завжди молилася. Я казала: “Небесний Батьку, Ти знаєш цю людину, Ти знаєш, через що вона пройшла, і Ти знаєш, що їй потрібно почути. Будь ласка, допоможи мені бути знаряддям у Твоїх руках, щоб допомогти їй почути те, що їй потрібно почути”.
Допомагаючи постраждалим одужувати, я розповідала їм, що в них є вибір. Я казала: “Ти збираєшся залишатися жертвою чи бути переможцем? Будуть дні, коли здаватиметься, що зовсім немає сил, але ти можеш знову взяти владу й контроль у свої руки, не дозволяючи спогадам про ту подію зруйнувати твою сутність. Ось так ти станеш переможцем”.
Іноді жертви ще довгий час не готові до того, щоб звернутися до психотерапевта, але я завжди заохочую їх і розповідаю, що дуже важливо звернутися, коли вони будуть до цього готові. Я завжди намагалася переконатися, щоб та людина, яка приходить як жертва, виходила переможцем. По дорозі додому я завжди дякую Небесному Батькові за те, що дозволив мені надати невеличку допомогу іншим людям. Це сповнює мене силою рухатися вперед у своєму житті.
Через якийсь час я почула, що той чоловік, який вчинив напад на мене, був звільнений з в’язниці й напав на ще одну жінку. Я подумала: “Tак не може продовжуватися”. Я вирішила спробувати змінити закон, щоб до тих, хто повторно вчиняє сексуальне насильство, застосовували суворіші вироки. Я прийшла з цією пропозицією до міністра юстиції Ірландії з проханням її запровадити. Офіційні особи в міністерстві відхилили мою пропозицію. Вони сказали, що закони на той час були адекватними.
Я вирішила розпочати кампанію в медіа на підтримку цієї пропозиції. Я вдячна за минулі 30 років членства в Церкві, бо завдяки виступам і урокам я була спроможна виступати на публіці, впевнено писати електронні листи, телефонувати й звертатися до незнайомих людей під час цієї кампанії. Я працювала з журналістами на телебаченні, радіо та в газетах. Вони були чудові. Вони висвітлювали хід кампанії і робили це чесно. Вони правдиво розповідали про події та кампанію, і це привернуло увагу громадськості.
Я також співпрацювала з місцевими політиками, які допомогли мені сформулювати іншу пропозицію, яка могла отримати підтримку. Після багатьох зусиль законопроект був схвалений 16 січня 2019 року.
Під час цієї кампанії на користь нового закону я іноді відчувала себе емоційно виснаженою. Я так багато разів мала розповідати свою історію і тримати себе в руках під час інтерв’ю на телебаченні, радію та в газетах. Це виснажувало мене, і здавалося, що тягар тих подій повертається. Я відчувала морок, темні думки наповнювали мій розум. Здавалося, що я не можу нічого змінити й іноді запитувала себе, навіщо навіть намагатися. У такі моменти молитва, читання Писань і служіння іншим дуже допомагали. У мене таке сильне свідчення, що молитва допомагає. Якби не молитва, то я б з’їхала з глузду вже давно. Я також зверталася до президента філії за благословенням священства. Я вдячна Небесному Батькові за те, що помістив на моєму шляху відповідних людей, які мені допомагали.
Великою втіхою для мене було відвідування храму й служіння у якості обрядового працівника. Це допомагає відчувати любов, яку Спаситель виявляє до Своїх святих по обидві сторони завіси. За минулі вісім років я також зрозуміла, що коли ви відчуваєте спонукання, то, не вагаючись, дійте. Вірш з Писань, який допомагав мені найбільше у житті,—це 1 Нефій 3:7: “Я піду і зроблю те, що Господь наказав”. Я мала так багато благословень у житті завдяки виконанню цього принципу.
Супротивник намагатиметься переконувати нас, що ми недостатньо хороші або недостатньо розумні, однак за допомогою нашого люблячого Небесного Батька і нашого Спасителя ми є достатньо хорошими, ми є достатньо розумними. Я знаю, що перед чим би не постала в житті, Вони ніколи мене не залишать наодинці.
Так важко спробувати пояснити, що відчуває людина, яка пережила травму внаслідок сексуального насильства тому, хто ніколи не проходив через таке випробування. Досвід, подібний до цього, назавжди залишається з вами—він ніколи не забувається. Будуть дні, коли щось розбудить спогади про пережите і вам здаватиметься, що ви втратили силу, впевненість і безпеку.
У такі хвилини єдине, що я можу робити—це стати на коліна й розмовляти з Небесним Батьком. Без тіні сумніву я знаю, що Він чує мої молитви й відповідає на них. Я маю божественний спадок, і це дає мені сили йти вперед, коли життя стає важким.
Також знання про те, що Спаситель любить мене, дає надію й мету. Мені подобаються слова старійшини Джеффрі Р. Холланда, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Ви не можете зійти нижче тієї глибини, до якої сяє нескінченне світло Спокути Христа” (“Робітники у винограднику”, Ліягона, трав. 2012, с. 33). Спаситель може допомогти незалежно від того, які ми є або через що проходимо. Для мене Він приклад того, що робити у важкі часи.
Треба докладати багато зусиль, щоб рухатися вперед після травматичної події в житті, але це можливо завдяки Ісусу Христу. Я вдячна за Нього і Його євангелію. У моєму житті так багато благословень.
Деббі зі своєю дочкою Азарією. Деббі знаходить сили в молитві. Вона відчувала підтримку люблячого Небесного Батька під час випробувань і в зусиллях покращити закони Ірландії.
Євангелія благословила багато аспектів життя Деббі. Вона вдячна за можливості ділитися своїм свідченням зі своєю сім’єю. “Спаситель може допомогти незалежно від того, які ми є або через що проходимо“,---каже Деббі.
У своїх стосунках з Небесним Батьком і Спасителем, Ісусом Христом, Деббі знайшла силу бути великою підтримкою своїй сім’ї, членам філії Міллінгар та багатьом людям у своїй громаді.