Витривалість: духовна броня для молоді сьогодення

Вересень 2019

Витривалість—духовна броня для молоді сьогодення

Старійшина Лінн Г. Роббінс

Сімдесятник

Наші діти спроможні досягти успіху, незважаючи на виклики сьогодення. Наше завдання як батьків—допомогти їм підготуватися до зустрічі з тими майбутніми викликами.

Розповідають історію, що під час британського панування в колоніальній Індії в самому Делі і навколо нього жила надзвичайна кількість отруйних кобр. Для вирішення цієї проблеми місцева влада почала виплачувати винагороду за мертвих кобр. Необачлива щедрість дала зворотний спалах, коли підприємливі місцеві жителі почали розводити кобр для отримання прибутку. Коли виплати винагород припинилися, ті, хто розводили кобр, випустили їх на волю, ще більш ускладнивши проблему.

Явище непередбачених побічних ефектів, що іноді викликає більше шкоди, ніж очікуваної користі, відоме як “ефект кобри”¹.

“Ефект кобри” на прикладі підростаючого покоління

Під час мого візиту до Університету Бригама Янга—Айдахо восени 2017 року новий президент навчального закладу Генрі Дж. Айрінг розповів мені, що його головним занепокоєнням був високий рівень вибуття першокурсників коледжу. Студенти залишають коледж з різних причин, але нестача витривалості є однією з головних причин того, що багато університетів у Сполучених Штатах переживають таку ж проблему².

Витривалість—це “здатність відновлюватися або легко пристосовуватися до невдач або змін”³. Армія Сполучених Штатів, усвідомивши нестачу витривалості серед новобранців, почала пропонувати Програму підготовки майстрів витривалості для зміцнення солдатів проти стресу, вимог і труднощів військової служби⁴.

Ми стикаємося з такою ж проблемою в Церкві, маючи вищий, ніж у попередніх поколіннях, відсоток місіонерів повного дня, які передчасно повертаються додому з місії. Деякі місіонери зазнають серйозних проблем зі здоров’ям або інших випробувань, які вимагають передчасного звільнення, тоді як інші могли просто недостатньо розвинути в собі таку чесноту, як витривалість.

Лайл Дж. Баррап, який був радником з питань психологічного здоров’я в Місіонерському відділі Церкви, зауважив, що найчастішою причиною емоційних проблем, з якими стикаються місіонери, є відсутність витривалості. “У багатьох випадках,—каже він,—місіонер просто не навчився справлятися з труднощами”⁵.

Університети, військова служба та служіння на місії не є причиною проблеми; вони лише виявляють її. Зменшення витривалості серед сьогоднішньої молоді може насправді бути ненавмисним наслідком—сучасним “ефектом кобри”—внаслідок таких факторів, як:

Надто велика кількість часу, проведеного на дивані та за цифровими пристроями, а також не так багато спортивної і фізичної активності, як у попередніх поколінь⁶.
Занадто великий вплив нереалістичного, віртуального або уявного світу, що викликає спотворені уявлення про себе, тривогу, депресію та занижену самооцінку⁷.
Нетерпіння у світі миттєвих винагород і відповідей з Гугл-швидкістю. (Навпаки, витривалість розвивається в значній мірі завдяки такій чесноті, як терпіння).
Захист від бурхливих морів. “Спокійне море ніколи не зробить із вас вправного моряка”⁸.
Світ, який пропонує нескінченні варіанти, що відволікають від суті; розрізнені голоси, що плутають; а також легкість життя, яка може притупити чутливість молоді і дорослих до того, що пов’язано з Духом.
Занадто багато часу на “особисте” спілкування з цифровими пристроями і недостатньо часу на реальне спілкування з іншими, що призводить до обмеженого розвинення навичок міжособистісних відносин.

Написано багато книг, що стосується цього складного і грізного виклику, в тому числі і книга з ефектною назвою iGen: Why Today’s Super-Connected Kids Are Growing Up Less Rebellious, More Tolerant, Less Happy—and Completely Unprepared for Adulthood (Ай-покоління: чому сьогоднішні діти Інтернету ростуть менш бунтівними, більш толерантними, менш щасливими—і зовсім не підготовленими до дорослого життя).

Світ змінюється. Господь зберіг для сьогоднішнього дня духів, які здатні досягти успіху, незважаючи на сучасні виклики. Наше завдання як турботливих батьків—допомогти їм підготуватися до зустрічі з тими майбутніми викликами завдяки вихованню і заохоченню в них витривалості, віри та сили духу.

Маючи у своєму арсеналі могутні євангельські принципи, ми можемо допомогти молоді зміцнити свою витривалість, даючи їм можливість стати більш подібними до Спасителя, “зроста[ючи] мудрістю [інтелектуально], і віком [фізично й розумово] та благодаттю, у Бога [духовно] й людей [соціально й емоційно]” (Лука 2:52). Я хотів би обговорити ці чотири євангельські принципи: (1) самодостатність, (2) протилежність у всьому, (3) дар Святого Духа та (4) моральна свобода волі.

1. Виховання дітей, які вміють покладатися на власні сили: Санта Клаус чи Скрудж

Намагаючись допомагати нужденним, ми прагнемо знайти правильний баланс між двома взаємодоповнюючими принципами: виявляти милосердя та заохочувати до самозабезпечення. Виявлення милосердя без заохочення до самозабезпечення—це Санта Клаус. Заохочення до самозабезпечення без вияву доброти—це Скрудж⁹. Жодна з цих крайностей не веде до рівноваги.

Милосердя (дати людині рибу) і самозабезпечення (навчити людину ловити рибу) можна застосувати і до батьківства. Ми можемо приймати всі рішення за наших дітей, але набагато мудріше буде навчати їх здатності приймати рішення й таким чином допомогти їм стати самодостатніми інтелектуально, духовно, соціально та емоційно.

Надихаючим прикладом є зворушлива драма під назвою Створила диво, театральна п’єса, в основі якої лежить автобіографія Гелен Келлер, яка в ранньому віці перенесла хворобу, внаслідок чого залишилася глухою і сліпою¹⁰. Розгублені батьки виховували її за методом Санти, виявляючи гіперопіку та потурання, зі зворотніми результатами гальмування інтелектуального, духовного, соціального та емоційного зростання Гелен.

Натомість, Енн Салліван, приватна вчителька Гелен, усвідомила, що та мала надто багато поблажливості й тому почала допомагати Гелен долати власні труднощі та ставати більш самодостатньою. Зрештою, саме Енн Салліван, а не батьки Гелен, допомогла їй розкрити її справжній потенціал.

Завдяки тому, що ми любимо своїх дітей, ми хочемо бачити їх успішними. Ми можемо піддаватися спокусі усувати всі перешкоди на їхньому шляху. Або, щоб звести до мінімуму їхні розчарування і невдачі, ми можемо піддаватися спокусі виконувати за них складні завдання, як це робили батьки Гелен. Однак, коли ми це робимо, то можемо мимоволі перешкоджати нашим дітям розвивати витривалість, якої вони потребують, щоб бути сильними, незалежними учнями Христа.

Замість того, щоб виявляти гіперопіку й надто поспішати на допомогу, нам слід розглянути підхід Спасителя. Він зміцнює нас, щоб ми “могли зносити свої тягарі” (Мосія 24:15) і часто не приходить нам на порятунок так швидко, як ми б бажали (див. Учення і Завіти 121:1–3).

2. Протилежність: благословення труднощами

Один із способів, яким Небесний Батько, наш досконалий батько, піднімає нас до того рівня, щоб бути витривалими й підготовленими до нашого майбутнього щастя, полягає в тому, що Він посилає нас у світ, де буде випробувана і вдосконалена наша витривалість. Про це свідчать наведені далі уривки з Писань:

Нас буде “випробува[но], як і Авраама” (Учення і Завіти 101:4).
Лихо “додасть [нам] досвіду і буде [нам] на благо” (Учення і Завіти 122:7).
Існує “протилежність у всьому” (2 Нефій 2:11), тому Небесний Батько дозволяє нам “відчу[ти] смак гіркоти, щоб [ми] могли знати, як цінувати добро” (Мойсей 6:55).
Ми “не матиме[мо] доказів перед тим, як буде випробувано [нашу] віру” (Етер 12:6).

Вмінню розвивати чесноти, які мав Христос, зокрема, віру, терпіння, старанність та витривалість, не можна навчатися без протилежності або “гор[на] недолі” (Ісая 48:10). Отже, наш Небесний Батько дозволяє нам стикатися з важкими випробуваннями й робити те, що робити складно. Як ми колись зможемо стати схожими на нашого великого Взірця, якщо не зазнаємо випробувань, схожих на ті, що зробили Його Тим, Ким Він є?

Я часто кажу місіонерам: “На місії вам доведеться долати завдання підвищеної складності: вони стосуватимуться, зокрема, старання і терпіння. Лише завдяки такій поглибленій програмі ви зможете стати великими місіонерами, а згодом прекрасними чоловіками й дружинами, батьками й матерями. Якщо вам видався важкий день, радійте своїм стражданням, як робили це апостоли Петро та Іван, які після ув’язнення та побиття “[раділи], що сподобились прийняти зневагу за Ймення Господа” (див. Дії 5:18, 40–41; див. також 1 Петра 4:13; Колосянам 2:8).

Саме труднощі, боротьба і виконання непосильних завдань допомагають нам розвивати витривалість—здатність вставати, струшувати пил і продовжувати йти тісною й вузькою дорогою. Ця дорога часто крута і скеляста, і ми всі зазнаватимемо спотикань та невдач. Саме Господній дар, який полягає в необмеженості другого шансу, дозволяє нам рухатися вперед з витривалістю¹¹.

3. Святий Дух і прийняття натхненних рішень

Замість отримання легких відповідей дітям потрібно зростати у справі прийняття рішень. Ми можемо скеровувати, але потрібно дозволяти їм думати самостійно й починати із прийняття зовсім незначних рішень.

Завдяки тому, що дар Святого Духа—це найвеличніший дар, який може отримати смертна людина¹², найважливішим і найкориснішим з того, чого можуть навчити дитину батьки—це розпізнавати підказки Святого Духа. Навчати дітей бути гідними цього величного дару й того, як отримувати особисте одкровення, є нашим найголовнішим завданням у вихованні духовно самостійних дітей.

Завдяки Оліверу Каудері, який запитав у молитві й не отримав відповіді, ми засвоюємо важливий урок. Господь йому сказав:

“Ось, ти не зрозумів; ти вважав, що Я дам це тобі, тоді як ти не взяв на думку нічого, крім того, щоб просити Мене.

Але, ось, Я кажу тобі, що ти повинен з’ясувати це повністю своїм розумом; потім ти повинен спитати Мене, чи це правильно, і якщо це правильно, Я зроблю так, щоб твої груди запалали зсередини; отже, ти відчуєш, що це правильно” (див. Учення і Завіти 9:7–8).

Коли наші діти приходять до нас і просять про допомогу, наприклад, з домашнім завданням, ми не виконуємо завдання за них. Ми наставляємо, а тоді, як сказав Оліверу Господь, ми говоримо: “Тепер працюй над цим, а коли завершиш, прийди знову і я побачу, чи правильна в тебе відповідь”.

Навчаючи дітей долати випробування й не здаватися, ми допомагаємо їм самостійно думати, розмірковувати над проблемами й розпізнавати підказки Святого Духа. Лише на основі власного досвіду у вирішенні проблем вони розвивають здоровий глузд і мудрість та зростають у своїй здатності “з’ясовувати це повністю” й отримувати одкровення.

Якщо ми не навчаємо наших дітей того, як досягати духовної самодостатності та витривалості, нам слід звернути увагу на це мудре застереження від Президента Рассела М. Нельсона: “У майбутньому буде неможливо вижити духовно без скеровуючого, спрямовуючого, втішаючого й постійного впливу Святого Духа”¹³.

4. Повага до свободи вибору під час прийняття доленосних рішень

Я чув, як Президент Нельсон поділився історією, коли його восьмирічна дочка звернулася до нього в неділю із запитанням, чи може вона піти покататися на санках з однією сім’єю з приходу. Він сказав: “Я знав, що буде немудро відповісти так або ні. Ми відкрили Біблію і прочитали Вихід 31:13: “Тільки суботи Мої будете пильнувати, бо це знак поміж Мною та поміж вами для ваших поколінь”. Тоді я спитав її, що вона думає про те, щоб іти кататися на санках в неділю. Вона сказала: “Тату, я хочу показати Небесному Батьку, що я люблю Його, тому я не піду”.

Президент Нельсон продовжує: “Пройшли роки, і тепер моя дочка була матір’ю. Я був у них вдома, коли її молодший син запитав у неї дозволу зробити щось дуже схоже. Я був приємно вражений і вдячний, коли побачив, як вона відкриває Біблію з моїм онуком і читає той самий вірш”.

Багато років тому я прочитав про батька, який якось у неділю розбудив свого сина, щоб іти до церкви. Син відповів: “Я не піду сьогодні в церкву”. Багато батьків у такий момент відчули б спокусу сказати: “Ти підеш!”, а тоді б додали погрозу. Цей батько був мудрішим і просто сказав: “Сину, тобі не треба пояснювати мені чому, тому що це не моя Церква. Але тобі слід стати на коліна й дати пояснення Небесному Батькові”.

Тоді батько залишив свого сина, аби той самостійно приймав рішення зі Святим Духом. Святий Дух може набагато краще за нас повчати наших дітей, якщо ми лише довіримося цьому великому дару. “Жоден свідок не такий страшний і жодне обвинувачення не таке сильне, як сумління”¹⁴. За кілька хвилин підліток встав і почав збиратися до церкви. Якби батько змусив свого сина йти до церкви, він, можливо, посіяв би насіння обурення й бунту з поступовим “ефектом кобри”.

Існує ризик, якщо ми з повагою ставимося до свободи вибору наших дітей і залишаємо їх на роздоріжжі у прийнятті рішення. Але чи не пішов на такий же ризик Небесний Батько у доземному житті та внаслідок цього втратив третину Своїх духовних дітей? Завдяки тому, що вчення про свободу вибору було невід’ємною частиною плану спасіння, ризик був неминучим всупереч запевненням Люцифера.

Якби я міг трохи змінити цитату Пророка Джозефа Сміта, я б так застосував її до дітей: “Ми навчаємо їх правильних принципів, тому що, хочемо ми цього чи ні, вони керуватимуть собою”¹⁵. Настане день, коли наші діти залишать домівку. Наша єдина надія як батьків—це навчити їх правильним принципам про план спасіння і допомогти їм розпізнавати підказки Духа, щоб це скеровувало їх у розумному використанні їхньої свободи волі. В іншому випадку їм може бракувати духовної самодостатності та витривалості перед лицем майбутніх випробувань, й існуватиме ймовірність, що ми можемо їх втратити.

Ми всі глибоко й вічно вдячні за найбільший вияв витривалості в історії світу—Спокуту Ісуса Христа. Спаситель не відсахнувся від Свого горнила страждань навіть під тиском і напругою, які неможливо збагнути.

Дар Святого Духа і духовна самодостатність сприяють вихованню духовної витривалості, яка є синонімом слова “витерпіти”. І той, хто з вірністю “витерп[ить] до кінця, … бу[де] мати вічне життя” (2 Нефій 31:20).

Нехай Господь благословляє нас як батьків в нашому надзвичайно важливому завданні з виховання інтелектуально, фізично, духовно, соціально й емоційно витривалих дітей.