Як Дух може (і буде) допомагати вам у служінні

Служіння, яке є дорученням священства як для чоловіків, так і для жінок, включає право на отримання одкровення.

Покликання служити і навіть любити так, як Спаситель, іноді може здаватися важким завданням—особливо, коли йдеться про надання допомоги людям, яких ми, можливо, не дуже добре знаємо. Беручи до уваги мільйони способів послужити, ми не завжди знаємо, яким буде найкращий спосіб надання допомоги тим, до кого нас призначено.

Нам не потрібно довго гадати, бо щирі зусилля можуть скеровуватися Святим Духом.

“Ваше священне доручення у служінні надає вам божественне право на натхнення,—сказала сестра Бонні Х. Кордон, генеральний президент Товариства молодих жінок.— Ви можете шукати того натхнення з впевненістю”¹.

Коли ми прагнемо служити, як це робив Спаситель, то можемо бути скеровані тим самим Духом, який скеровував Його. Це особливо стосується доручення служити, бо воно надається повноваженням ключів священства, які має єпископ. Ось шість пропозицій щодо того, як служити з Духом.

Як я можу відчувати Духа під час служіння?

Просіть скерування. Небесний Батько хоче, щоб ми спілкувалися з Ним через молитву. Молитва не лише дає можливість наблизитися до Нього, але також забезпечує “благословення, які Бог уже бажає дарувати, але про які ми мусимо просити, щоб одержати”². “Коли ми молимося і намагаємося зрозуміти їхні серця,—сказала сестра Кордон,—я свідчу, що Небесний Батько скерує нас, і Його Дух піде з нами”³.
Не чекайте спонукань. Будьте проактивними. Будьте заповзятими (Учення і Завіти 58:27), і ви побачите, що ваші зусилля будуть скеровані й звеличені. “Здійснення нашого служіння і виконання нашої роботи є важливими чинниками для отримання одкровення,—сказав Президент Даллін Х. Оукс, перший радник у Першому Президентстві.— Вивчаючи Писання, я помітив, що більшість одкровень дітям Бога приходить тоді, коли вони зайняті роботою, а не коли сидять вдома, склавши руки, і чекають, поки Господь не скаже їм, з чого почати”⁴.

Як я можу розпізнати спонукання до служіння?

Скористайтеся порадою Мормона. Нам не слід перейматися, чи була певна думка спонуканням. Нам не слід цього робити, оскільки завдяки Мормону ми легко можемо це зрозуміти: якщо у вас з’явилася думка, що спонукає чинити добро і вірити або допомагати іншим вірити в Христа, ви можете знати, що це від Бога (див. Мороній 7:16).
Не хвилюйтеся через це. “Просто пірнайте у воду і пливіть,—сказав Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів.— Прямуйте до тих, кому потрібна допомога. Не зупиняйтеся, гадаючи як плисти: на спині чи по-собачому. Якщо ми дотримуємося основних принципів, які було викладено, залишаємося в гармонії з ключами священства і прагнемо, щоб Святий Дух скеровував нас, ми не зазнаємо невдачі”⁵.

Як найкраще діяти за спонуканнями?

Негайно. Сестра Сьюзен Беднар (дружина старійшини Девіда А. Беднара, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів) є чудовим прикладом того, як діяти за спонуканнями. Після молитви про те, щоб “мати духовні очі, аби бачити тих, хто має потреби”, вона оглядає зібрання і часто “відчуває духовне спонукання поговорити з певною людиною або комусь подзвонити,—розповідає старійшина Беднар.— І коли сестра Беднар отримує таке відчуття, то швидко відгукується і виявляє послух. Часто, як тільки прозвучить “амінь” заключної молитви, вона починає розмову з підлітком, або обіймає сестру, або, як тільки повернеться додому, іде до телефону й дзвонить”⁶.
Відважно. Страх того, що нас відштовхнуть, почуття сором’язливості, неадекватності чи небажання потрапити в незручну ситуацію можуть заважати нам діяти за спонуканням послужити. “У різні періоди й різним чином ми всі почуваємося невідповідними, невпевненими, можливо, недостойними,—каже старійшина Герріт У. Гонг, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів.— Однак докладаючи щирих зусиль, щоб любити Бога і служити нашому ближньому, ми відчуваємо Божу любов і необхідне натхнення, щоб їхнє і наше життя рухалося новим, більш праведними шляхом”⁷.

Один брат розповідав про те, як вагався, чи варто допомагати чоловікові однієї жінки, яка зробила спробу вчинити самогубство. Але зрештою він запросив того чоловіка на обід. “Коли я сказав: “Ваша дружина намагалася скоїти самогубство. Для вас це було, напевно, приголомшливо. Чи хочете ви поговорити про це?” Він не зміг стримати сліз,—розповідав той брат.— У нас відбулася лагідна і сердечна розмова, і за лічені хвилини ми відчули, що дуже розуміємо один одного і довіряємо один одному”⁸.