Повний любові мішок для брудної білизни
Ілюстрація Джона Кечіка
Моїй сім’ї було важко прийняти моє рішення стати святим останніх днів. Коли я оголосив, що безоплатно буду служити на місії повного дня, не всі зрозуміли, як, або навіть чому я хочу служити. Мої батьки хотіли розділити мій ентузіазм, однак їм було важко бачити, що я “відмовився” від релігії, в якій вони мене виховували.
Коли я отримав своє покликання до Гондураської місії у Тегусігальпі, в конверті також був перелік речей, які потрібно було взяти. Мама помітила, що серед інших речей, зазначених у переліку, був мішок для брудної білизни. Це було те, що вона могла зрозуміти! Вона швидко придбала цупку джинсову тканину і пошила простий функціональний мішок для брудної білизни, вклавши у нього свою любов. То був подарунок, який продовжували дарувати.
Той мішок для брудної білизни був зі мною в центрі підготовки місіонерів, а потім у Гондурасі. Він подорожував зі мною з одного маленького села до іншого, потроху перетворюючись із темно-синього на світло-блакитний, так само, як пара джинсів перетворюється на улюблені штани, які ідеально сидять на фігурі. У кінці місії я віддав більшість свого одягу особливій сім’ї, яку я полюбив, однак залишив мішок для брудної білизни. Мама пошила його спеціально для мене, хоча вона й не розуміла значення місії.
Приблизно через 30 років наш найстарший син отримав своє покликання в Каліфорнійську Карлсбадську місію разом з переліком необхідних речей. Ми разом його прочитали, і коли дійшли до “мішка для брудної білизни”, то дістали мішок, який моя мама пошила для мене. Хоча на той час він зносився ще більше, однак вирушив до Каліфорнії.
Через кілька років мою дочку покликали служити в Огайській Клівлендській місії, і мішок для брудної білизни також супроводжував її туди. Після повернення вона привезла його додому ще потертішим, однак без значних ушкоджень.
Мішок нагадав мені, що деякі речі, наприклад, уроки, засвоєні під час служіння на місії та вияв любові іншим—як це зробила моя мама для мене—можуть благословляти нас знову і знову. Він став символом нашої сімейної традиції місіонерського служіння, яка, я сподіваюся, ніколи не перейде.