Як дитина допомогла мені зрозуміти любов Спасителя до мене

Натан Канкел

Завдяки моїй п’ятирічній племінниці я тепер маю більше впевненості і бачу щодня в усьому, що навколо мене, Спасителя.

Автор живе в штаті Юта, США.

Якось у переддень Нового року ми з моєю сестрою, її чоловіком та дітьми, зайшли до Центру для відвідувачів храму в Сент-Джорджі, шт. Юта. В одній з кімнат були розміщені сцени Різдва з усього світу. Мене вразило їхнє розмаїття---вони відрізнялися за розміром, кольором, за матеріалами, з яких їх було виготовлено, за виразами обличчя і т.д. Це справляло сильне враження і викликало благоговіння.

Моя п’ятирічна племінниця Джульєт хотіла, щоб я взяв її на руки. Тому з нею на руках ми обійшли всю цю експозицію. У тиші кімнати Джульєт почала раз за разом казати: “Там Ісус! І там Ісус! І це Ісус! І це Ісус!”---І це повторювалося щодо кожної сцени Різдва, біля якої ми проходили. Її голос бринів радістю, коли вона збуджено показувала на кожного малюка Ісуса. Вона хотіла бути якомога ближче до кожного з них. Я намагався попросити її поводитися трохи тихіше, та це не допомагало. Вона була просто занадто збуджена. Вона змушувала мене повертатися до початку експозиції, щойно ми доходили до її кінця. І ми повторювали це десь протягом 20 хвилин, у той час як вона продовжувала вигукувати: “І там Ісус! І там Ісус!” Коли ми нарешті вийшли з тієї кімнати, у мене боліла спина і руки, але на душі була легкість, якої я не відчував протягом довгого часу до цього. Її радість і переконаність у тому, що вона бачила і знала Спасителя, сильно вплинули на мене.

Я не вважав цей випадок чимось особливим до одного дня, через кілька тижнів по тому, коли я сидів у церкві і всі співали заключний гімн “Живе, живе Спокутар мій!” (Гімни, № 69). Я десятки разів співав той гімн раніше не замислюючись, але цього разу це було інакше. Коли я співав: “Живе, мене Він захистить, Живе, щоб спокоєм зігріть, Живе, щоб жити кожну мить, Живе, і нас благословить”,---мені стало важко промовляти слова через сильні емоції, які охопили мене. Я припинив співати і плакав, слухаючи решту куплетів. Кожне слово у той момент здавалося дуже реальним і несло запевнення. Я відчував, наче Спаситель обнімав мене і що я не був забутий або зневажений.

Раніше я вважав, що мої недоліки іноді робили мене менш гідним любові Спасителя. Але побачене мною прославляння Ісуса через сприйняття п’ятирічної дитини, було потрібне мені, щоб я полишив свої сумніви і почав вірити, що Він дійсно любить мене, навіть з моїми недоліками. Мені потрібно було вірити, що Він працює зі мною в реальному часі, щодня, щоб покращити моє життя і перетворити слабкості на силу. Вірити, що Він допомагає мені в моїй боротьбі. Вірити, що я можу звільнитися з пут, які сам собі створив, з пут гіркоти, самокритики, жалкувань і будь-чого іншого, що обтяжувало мене, і що я зроблю це з Його допомогою і залишу ці пута біля Його ніг назавжди. Вірити, що це процес, в якому ми боремося з людською природою і хаосом життя, і що Він є незмінним і терплячим протягом усього цього часу.

Джульєт не вагалася і не сумнівалася в тому, що бачила Ісуса Христа і впізнавала Його усюди навколо себе. Вона це просто робила. Це було природним для неї, і вона знає, що Він любить її. А її усмішка була для мене достатньо переконливим доказом того, що вона знає і любить Його. Я починаю розуміти, чому Спаситель заповідав, щоб ми стали як малі діти, щоб увійти в Його царство. Я хочу бути схожим на Джульєт.

Після тих двох випадків я докладав більше зусиль, щоб мати більше впевненості і бачити Спасителя усюди навколо мене. І у мене це виходило! Я бачу Його у добрих словах і вчинках незнайомих людей і друзів, в очах тих, з ким розмовляю, тоді, коли світить сонце і співають пташки, і я почав відчувати менший тягар і більшу надію. Я почав подумки промовляти: “Там Ісус, там Ісус і тут Ісус”. Я хочу прожити так усе своє життя. Він усюди, і нам треба лише прийняти рішення бачити Його у малому і великому. Він---це найбільший дар.