Останнє слово
Місія Ісуса Христа—показати любов Бога
Старійшина Джеффрі Р. Холланд
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
З виступу на жовтневій генеральній конференції 2003 р.
Серед багатьох чудових намірів, що їх досяг протягом Свого життя і служіння Господь Ісус Христос, один великий аспект Його місії часто залишається невідомим. Його послідовники не розуміли цього повністю в ті часи, а багато хто у сучасному християнстві не осягають цього й тепер, але Сам Спаситель говорив про це часто і виразно. Це велична істина, що в усьому, сказаному і зробленому Ісусом, включаючи перш за все Його спокутні страждання і жертву, Він показував нам, ким є Бог, наш Небесний Батько, яким Він є, наскільки цілковито відданий Він Своїм дітям в усі часи і в кожному народові. Словом і ділом Ісус намагався відкрити і персоніфікувати для нас істинну природу Свого Батька, нашого Батька на Небесах.
Ісус приходив, щоб умовити людей любити їхнього Небесного Батька так, як Він завжди любив і завжди любитиме їх. У них була можливість зрозуміти план Божий, силу Божу і святість Божу, так, навіть гнів і суд Божий. Але любов Божу, невимірну глибину Його відданості Своїм дітям вони достатньо до кінця не пізнали—доки не прийшов Христос.
Насичуючи голодних, зцілюючи хворих, докоряючи лицемірам, умовляючи [людей] мати віру—так жив Христос, вказуючи нам шлях Батька, Того Хто є “милостивим і благодатним, повільним на гнів, довготерпеливим і сповненим доброти”1. У Своєму житті, а особливо у Своїй смерті, Христос проголошував: “Я вам являю Боже співчуття, а також і Моє”.
Я складаю своє особисте свідчення про особистісного, живого Бога, Який знає наші імена, чує наші молитви й відповідає на них, Який постійно піклується про нас, як про Своїх духовних дітей. Я свідчу, що серед напрочуд складних завдань, які належить виконувати у всесвіті, турбота про наше особисте щастя й безпеку є важливішою для Нього за всі інші божественні справи.
У дусі святого апостольства я кажу, як це казав один з тих, хто мав цей чин у давнину: “Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!” (1 Івана 4:10–11)—і любити Його завжди.