Вам не захочеться бути зіркою серед глузіїв
Глузування є дуже популярним, але не в очах Господа.
Фотоілюстрація Девіда Стокера
Чи можете ви назвати кілька ознак останніх днів? Є досить багато, про які знають усі: Відновлення, поява Книги Мормона, різні катаклізми, поширення євангелії, зростання злочестивості. Але є одна особлива ознака, про яку ви, можливо, не думали: глузування.
Два автори Нового Завіту згадують, що будуть глузії в останні дні (див. 2 Петра 3:3; Юди 1:18). Тобто будуть люди, які підніматимуть на сміх або глузуватимуть з Ісуса Христа, Його вчень і Його послідовників. Втім нам, Його послідовникам, наказано бути довготерпеливими (див. 2 Петра 3:11–15), очікуючи на Його прихід і на виповнення Його обіцянь, перебуваючи в Його милості й виявляючи співчуття іншим (див. Юди 1:22).
Звичайно, глузування не є чимось новим, але, безсумнівно, воно стає все більш поширеним. І навіть якщо ви ніколи не насміхалися з того, що є Божим, глузування не є стилем життя, який можуть наслідувати послідовники Ісуса Христа.
Поглузуємо з когось? Ні, дякую.
Глузувати означає насміхатися, дражнити або робити в’їдливі зауваження. Іноді це включає образливе передражнювання, наприклад, імітування когось за допомогою глумливого голосу або перебільшеної жестикуляції чи фігуральних висловлювань. Усі ми це бачили. Це зустрічається повсюди. І здається, що людям це подобається.
Але не Господу.
Ніде в Писаннях не схвалюється глузування. В дійсності, воно категорично засуджується. Наприклад, Алма молодший навчав:
“Чи є серед вас той, хто піднімає на сміх свого брата … ?
Горе тому, бо … він не може бути спасенним!” (Aлма 5:30-31).
Глузування—це симптом головного гріха—гордині. І головне почуття, яким керуються глузії—це зневага—зверхнє ставлення до інших,—тобто зверхнє ставлення до людей, а не просто непогодження з тим, що вони кажуть чи роблять.
Це не те, чого хоче Господь. Він сказав: “І нехай кожна людина поважає свого брата, як самого себе” (Учення і Завіти 38:24). Усі ми маємо однакову цінність. Алма запитував: “Чи будете ви вперто продовжувати вважати, що ви кращі один одного[?]” (Алма 5:54). Таке мислення веде до глузування. Глузування над іншими—це спосіб, у який дехто намагається довести свою вищість над людьми.
А крім того, глузії зазвичай намагаються змусити інших людей приєднуватися до них. Один образ зі сну Легія яскраво це демонструє. Люди у великій і просторій будівлі “насміхалися і показували пальцями” (1 Нефій 8:27). Показування пальцями виводить нас у стан “ми проти них”, тобто “Ви краще будьте з нами, бо інакше ми будемо ганьбити вас і насміхатися над вами”. Подібно до тих, хто почуваються нещасними, глузії також шукають компанію. Це частково тому, що в своїй основі гординя часто неймовірно невпевнена в собі.
Будьте лагідними. Не глузуйте.
З огляду на масштаб глузування навколо вас може виникати спокуса приєднатися до глузіїв. Складається враження, що вони просто розважаються, правда ж? Усі це роблять, особливо в Інтернеті й соціальних медіа. У нас може навіть виникати спокуса перемагати ворога його ж зброєю—використовувати зброю світу проти самого світу, вказувати на тих, хто вказує пальцем з великої і просторої будівлі, щоб побачити, як їм сподобаються їхні власні ліки—глузування.
Але знову ж таки, це не Господній спосіб.
“Не кривди тих, хто кривдить” (Учення і Завіти 31:9).
“Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує” (Maтвій 5:44).
Це набагато вищі норми, ніж ті, що є у світі, який, як здається, каже: “Насміхайся з усіх і всього, що якимось чином відрізняється від тебе”.
Може бути важко витерпіти чиїсь глузування і не відповідати глузуваннями на глузування, бо наша культура переконує нас, що найрозумніше, найдошкульніше глузування бере гору в боротьбі за увагу і повагу людей. Але це не так. Господь навчав нас—і показував нам,—що любов, лагідність, терпіння і довготерпіння—це Його шлях.
Якщо ми справжні послідовники Ісуса Христа, то не будемо глузувати з наших братів і сестер, бо наші серця будуть сповнені Його чистої любові (див. Мороній 7:47--48).