Дорослій молоді
Моя щоденна битва із самотністю
Автор живе в Празі, Чеська Республіка.
У багатьох аспектах моє приєднання до Церкви поглибило самотність, яку я відчувала після розлучення батьків. Але це також допомогло мені знайти спосіб позбавитися самотності.
Зображення від Getty Images
То був найдовший період у моєму житті, коли мені здавалося, ніби я зовсім самотня. Спочатку самотність була для мене новим почуттям, бо я народилася в сім’ї, де було п’ятеро дітей, тож дитиною я завжди раділа тому, що вдома навколо мене багато людей і досить гамірно. Я знала, що не сама.
На жаль, коли я була підлітком, батьки розійшлися. Після того я дійсно почала відчувати самотність. Я намагалася придумати, що робити, виходила зі своєї зони комфорту, щоб знайти друзів у школі. Я сподівалася, що знайомство з багатьма людьми в школі принесе мені радість, яку я завжди відчувала вдома. Однак хоча мене й оточували люди, я все ж почувалася самотньою. Це відчуття послабилося через кілька років, коли я знайшла Церкву.
Одного дня сестри-місіонерки постукали до нас у двері і мама відчинила. Я пам’ятаю, як вона сказала: “Мене це не дуже цікавить, а от моя дочка може зацікавитися. Почекайте, я її покличу”.
Коли я почала з ними розмовляти, то могла відчувати, як Дух спонукає мене слухати. Через кілька місяців слухання і навчання я зрозуміла, що це було саме те, що я шукала. Хоча з самого початку мені так не здавалося, однак рішення охриститися допомогло не лише наблизитися до Господа, але і завершити свою невпинну боротьбу з самотністю.
Відчуття самотності після навернення
Коли я вирішила, що хочу охриститися, моя сім’я не дуже цьому зраділа. Хоча мама і один з братів прийшли на хрищення, інші члени сім’ї відштовхнули мене, оскільки ми більше не належали до однієї релігії.
Спочатку це було досить важко, і я відчула себе такою самотньою, як ніколи. Але через певний час один з моїх двоюрідних братів вирішив стати відданим індуїстом, що також відрізнялося від того, що сповідувала вся сім’я. Він поважав мій вибір приєднатися до Церкви, бо й сам прийняв подібне рішення. Завдяки його прикладу любові до мене кілька інших родичів перестали мене цуратися.
У школі я зрозуміла, що вже не вписуюся в загальну картину. А на роботі люди вважали, що я дивна, коли розповідала їм про те, що охристилася. Мені не було соромно—моє рішення не було неправильним, і це знання йшло з глибини мого серця,—однак мої друзі не розуміли, чому змінився мій стиль життя, і більшість з них перестала зі мною дружити.
Нові друзі
Упродовж усього цього важкого періоду я невпинно молилася й відчувала втішення, обіцяне Духом у благословенні священства, яке я отримала. Одного дня я насмілилася поставити в молитві запитання: “Чому я відчуваю таку самотність?” І отримала відповідь, або радше обіцяння: я знайду нових друзів, друзів, які мене зрозуміють.
Так і сталося! Я знайшла нових друзів. Деякі з них не належать до Церкви, але, однак, вони поважають і люблять мене. Я також знайшла друзів у Церкві, які стали для мене сім’єю.
Оскільки я інтроверт, мені важко розмовляти з людьми. В більшості випадків я даю можливість людям спілкуватися зі мною, але в школі було небагато людей, які хотіли зі мною поговорити. Тож я зраділа, що згадала той давній прийом, якого навчилася—я усміхалася. Чим більше людина усміхається, тим легше з нею спілкуватися. Я зрозуміла, що чим більше усміхаюся людям, тим легше їм буде зі мною заговорити і тим легше мені буде подружитися з ними.
Бути з Небесним Батьком
Найкращою відповіддю на мою молитву був виступ Президента Томаса С. Монсона (1927–2018) “Мати сміливість стояти наоодинці” (Ліягона, лист. 2011, сс. 60–67). З часом цей виступ навчив мене найважливішому принципу про самотність: ви ніколи не самотні, якщо ви з Господом.
Як і раніше, бувають дні, коли важко бути з Ним. Важко відчувати страх, що інші люди насміхатимуться з мене і з моїх вірувань. Зустрічаються люди, які кажуть, що будь-яка релігія—це нонсенс, і що мене ведуть, як безсловесну вівцю. Деякі люди, дізнавшись про мою релігію, ставляться до мене так, ніби я хвора на страшну заразну хворобу. Усе це змусило мене почуватися трохи невпевненою і самотньою. Це щоденна битва, але я перемагаю в ній щодня, знову і знову, завдяки допомозі й повній підтримці Господа.
Я кожного дня намагаюся дослухатися до Духа. Коли я слухаю Дух і розмовляю з людьми, отримане від Духа натхнення робить мене спроможною служити іншим людям. Воно дає мені можливість пам’ятати, що я не самотня. А найважливіше, що коли я дослухаюся до Духа, у мене завжди є можливість поділитися свідченням. Я зрозуміла, що коли у такий спосіб ділюся своїми віруваннями, це допомагає відчувати менше страху і мене краще розуміють інші люди. До того, як я це усвідомила, я не була самотньою, з ким би не розмовляла в певну мить, бо зі мною був Дух. Маючи поруч Духа, ви ніколи не самотні.
Упродовж багатьох років і митей, коли я відчувала самотність, Господь неодноразово казав мені, що я—Його улюблена дочка і що Він мене любить. Як же я можу відчувати самотність, якщо поруч зі мною мій Батько? Як я можу відчувати самотність, якщо Він лише на відстані простої молитви?
У моєму щоденному двобої із самотністю я звертаюся до Небесного Батька і прошу не лише того, щоб Він був поруч, але щоб допоміг мені завжди бути поруч з Ним. Я знаю, що Він ніколи не залишав мене боротися з будь-чим на самоті, і Він завжди був поруч і любив мене.