Місцеві сторінки
Щури та занадто високі очікування
Як не дивно, біологічно і навіть психологічно ми дуже схожі на щурів.
Можна було б ображатись на це. Але цей факт дозволив вченим краще зрозуміти нас самих та винайти багато важливих способів подолання наших проблем, наприклад, ліки від важких хвороб. Але мова не про це.
ЕКСПЕРИМЕНТ 1
Вчені проводили дослідження ще в 50-х роках минулого століття. Поміщали щура у клітку та ставили дві склянки води. В першій була звичайна вода, в другій—водичка з наркотиками. Дуже швидко кожний з щурів, якого туди садили, починав пити воду з наркотиками і став залежним, а згодом помирав від хвороб або передозування. Нового щура знову саджали і створювали такі ж умови.
У 100 відсотках випадків щури ставали наркоманами та гинули. Висновки цього дослідження довго були вирішальними для спостережень за людьми, схильними до вживання алкоголю чи наркотичних речовин: “Якщо є доступ, люди неодмінно стануть наркоманами”.
ЕКСПЕРИМЕНТ 2
Але через декілька десятків років, нещодавно, інші вчені запитали: А що як справа не в склянці з чимось, а в самій клітці? Вони провели інший експеримент:
Створили клітку велику за розмірами, а всередині побудували справжній рай для щурів—їжа, смаколики, іграшки, тунелі, гойдалки тощо. Знову дві пляшки—одна з чистою водою, а друга з наркотиками.
Щури різного віку та розмірів жили там великими групами. Вони вільно могли переміщатися, гратися, розмножуватися, їсти, займатися своїми справами.
Декілька з щурів підходили і куштували наркотичну водичку, але дуже швидко кліткою розійшлася інформація про наркотики, і ЖОДЕН не пив більше з тієї пляшки.
Різниця: 0 відсотків проти 100 відсотків у поганих умовах та на самоті.
СПОКУСИ ЯК НАРКОТИК
Так і з людьми відбувається, бо за своєю дією та наслідками майже всі спокуси дуже схожі на наркотик. Але якщо життя сповнене життям, спілкуванням, змістом (включаючи випробування, проблеми, труднощі, бажання їх подолати, злети, падіння, програші та перемоги), коли поруч люди, які готові підтримувати і любити тебе за будь-яких обставин, спокуси втрачають свою привабливість. Вони нікуди не діваються, вони завжди поруч, але людина буде обирати життя.
ЛЮБОВ
Доручення і заповідь любити своїх ближніх як себе самих набуває сенсу, коли ми виконуємо обидві частини цього доручення і починаємо з того, що вчимось любити себе.
Це не означає милуватися собою або пишатися своїми перевагами над іншими. Це не означає створювати навколо себе “зону безпечності”, щоб уникнути викликів життя. Це не означає також сучасне “люби себя таким, какой ты есть”, бо у більшості випадків є велика різниця між тим, ким я зараз є, і тим, ким хочу стати, або тим, ким мене бачить Небесний Батько і куди Він мене кличе.
А тому ми маємо сприймати себе як людину, про яку Господь доручив нам піклуватися, за якою треба доглядати, захищаючи від зла та спокус і допомагаючи розвиватися, дорослішати, ставати схожою на зразок, який ми маємо,—схожою на Ісуса Христа. Усі вчення та заповіді Бога призначені для цієї мети: допомагати Божим дітям у їхніх намаганнях уподібнюватися Спасителю, маючи сили і радість на цьому шляху.
І якщо це є любов, про яку говорить Небесний Батько, тоді зрозуміло, що означає цей принцип: любити інших. Ми так само маємо піклуватися про ближніх, доглядаючи, щоб в них був захист від зла та спокус, допомагаючи їм розвиватися, дорослішати і ставати схожими на Ісуса Христа.
ЗАНАДТО ВЕЛИКІ ОЧІКУВАННЯ
І останнє: що ми робимо, коли виявляється, що деякі наші важливі задуми не здійснилися, що ми не виконали те, що планувалося, не змогли, схибили, помилилися?
Звичайно, ми знаємо, де саме схибили, з якої причини, через які обставини. А тому ми легко знаходимо собі виправдання, заспокоюємо себе. Це дозволяє нам йти далі, не дуже відчувати себе винними, не відчувати свою безпорадність, але, скоріше, мати надію та впевненість, що за інших обставин, якби все склалося інакше, ми б досягли тієї важливої мети. Більш того, ми зараховуємо—і правильно робимо!—ці тимчасові поразки як власне придбання, бо завдяки їм набуваємо найважливішого життєвого досвіду. Чудово!
Як це працює по відношенню до інших людей? Не завжди так. Бо ми не знаємо їхніх причин, труднощів, обставин. У нас складається враження, що інша людина точно винна, що її треба покарати, на неї треба образитись, з нею треба посваритися. Ми чомусь дуже впевнені, що в діях тієї людини є прихований мотив, а тому це людина погана, нечесна, зла. Майже завжди ми помиляємось у цьому. Це неправильно!
Правильним принципом, який ми маємо зрозуміти і застосувати в своїх відносинах з іншими, звучить так: “І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого” (Матвій 7:3–5)
ВИСНОВКИ
Висновки доволі прості: Якщо ми завжди намагаємось виправдати себе, знаючи обставини наших невдач, тоді не гоже звинувачувати людей навколо нас, коли ми й гадки не маємо про обставини, через які їм доводиться продиратися.
Якщо ми доглядаємо за собою, сподіваючись на краще, піклуючись про власний розвиток, фізичне, емоційне та духовне здоров’я, якщо засвоюємо та застосовуємо в своєму житті істину, щоб захиститися від спокус і зла, тоді маємо так само ставитись і до своїх ближніх.
Давайте обирати більше життя у своєму житті. В ім’я Ісуса Христа, амінь.