Диво зцілення завдяки храмовим обрядам

Рейна І. Абурто

Другий радник у генеральному президентстві Товариства допомоги

З промови, виголошеної перед президентами храмів і матронами 17 жовтня 2019 року.

Наш Небесний Батько може зцілювати нас за допомогою сімейно-історичної та храмової роботи.

Усім Божим дітям, здатним відповідати за свої рішення,—незалежно від місця, часу або обставин, за яких вони живуть чи жили,—необхідно отримати можливість виявити віру в Ісуса Христа, покаятися і прийняти Його євангелію по цей чи по той бік завіси. Кожна дитина Бога потребує духовного зцілення, і ми, будучи Його послідовниками, отримали покликання допомагати у здійсненні цього.

Завдяки спокутній жертві Спасителя спасительні храмові обряди дають можливість нам і нашим предкам народитися знову, змінитися до стану праведності, бути викупленими Богом і стати новими створіннями (див. Moсія 27:25–26).

Президент Рассел М. Нельсон навчав: “На храмі зосереджений кожний захід, кожний урок і кожний крок Церкви вперед. Всі наші зусилля в проголошенні євангелії, вдосконаленні святих і викупленні померлих ведуть до святого храму. Обряди храму є надзвичайно важливими. Без них ми не можемо повернутися у славу Бога”¹.

Коли книжники і фарисеї нарікали на Його учнів, Ісус Христос відповів їм: “Лікаря не потребують здорові, а слабі. Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покаяння, а грішних” (Лука 5:31–32).

Президент Джеймс Е. Фауст (1929–2007), другий радник у Першому Президентстві, проголосив: “Господь надав багато каналів, через які ми можемо відчувати [Його] цілющий вплив. … [Він] відновив на землі храмову роботу. Це важлива складова роботи зі спасіння як для живих, так і для померлих. Наші храми є тими святилищами, куди ми можемо піти, щоб забути на час про безліч того, що нас тривожить у світі. Наші храми є місцем миру і спокою. У цих освячених святилищах Бог “зламаносердих лікує, і їхні рани болючі обв’язує” (Псалми 146(147):3)”².

Під час своїх подорожей ми чуємо історії про диво зцілення, яке відбувається повсюди у святих храмах. Ми чуємо про вірних членів Церкви, які приїжджають у храм на автобусі й увесь день та вечір присвячують виконанню спасительних обрядів за своїх предків. Ми чуємо про відданих юнаків та дівчат, які приходять до храму рано-вранці перед школою, щоб виконувати хрищення і конфірмацію за померлих та допомагають іншим чином у виконанні тих священних обрядів. Ми чуємо про групи молодих жінок і молодих чоловіків, які один раз на тиждень їдуть громадським транспортом після школи, аби надати можливість своїм предкам духовно народитися знову. Ми чуємо про сім’ї, які багато годин пливуть човнами, щоб потрапити до храму заради отримання спасительних храмових обрядів для себе, аби завдяки Спокуті Ісуса Христа мати змогу змінитися до стану праведності. Ми чуємо про окремих членів Церкви та сім’ї, які знаходять імена померлих предків у Суботній день, а потім несуть ті імена до храму, даючи можливість цим родичам бути викупленими Богом. Ми чуємо про 11-річних хлопчиків та дівчаток, які з радістю приходять до храму і які мають стояти на останній сходинці сходів до христильної купелі, оскільки вода для них є дуже глибокою,—і все це для того, щоб дати своїм предкам можливість стати новими творіннями.

Якщо подумати, то всі ми приходимо до храму, щоб духовно зцілитися і також дати можливість зцілитися тим, хто перебуває по той бік завіси. Коли йдеться про зцілення, то всі ми відчайдушно потребуємо Спасителя. Я проілюструю це розповіддю про двох своїх родичів.

Sister Aburtos grandmother — Моя бабуся Ісабель Бланко

Зцілення моєї бабусі й батька

Моя бабуся Ісабель Бланко народилася в Потосі, Нікарагуа. Мені вона запам’яталася люблячою, працьовитою, сповненої віри жінкою. В моєму дитинстві завдяки їй у моєму юному серці проросли зернятка віри, коли я бачила як вона гаряче молиться Богові й коли вона водила мене кожної неділі до церкви на месу, щоб поклонятися Ісусові. Втім її життя було дуже нелегким. В молодості вона працювала на багатьох роботах, зокрема й покоївкою в одній заможній сім’ї. Як це було, на жаль, поширено в ті часи, вона завагітніла від свого роботодавця, і коли вагітність більше неможливо було приховувати, її звільнили.

Внаслідок тієї вагітності народився мій батько Ноель, і хоча Потосі був маленьким містечком і всі, включаючи Ноеля, знали, хто був його батьком, Ноель ніколи не мав з ним безпосереднього контакту чи стосунків.

Ісабель так ніколи й не вийшла заміж, і у неї народилося ще двоє позашлюбних дітей. Через якийсь час разом з дітьми вона переїхала до столиці країни—Манагуа—в пошуках кращої роботи та можливостей навчатися.

Ноелю ще не було й двадцяти років, коли він почав випивати. Пізніше він познайомився з моєю матір’ю Делбі, й вони одружилися та народили чотирьох дітей. З роками його алкоголізм настільки негативно вплинув на їхній шлюб, що після переїзду до Сан-Франциско, Каліфорнія, США, коли їм обом було за 50, вони почали жити окремо. На жаль, через кілька років він покінчив життя самогубством.

Ми з мамою стали членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів за кілька років до того, як він пішов з життя. Через кілька років після його смерті за нього були виконані всі вікарні храмові обряди, крім одного—обряду запечатування. У той час я не наважилася запитати у своєї матері, чи хоче вона з ним запечататися, оскільки знала, наскільки напруженими були їхні стосунки.

Sister Aburtos parents — Мої батьки Ноель і Делбі Бланко

Тоді сталося диво. Мамі приснився сон, у якому вона побачила свого чоловіка Ноеля перед кухонними дверима у їхньому домі в Манагуа. Він простягав їй руку і запрошував зайти разом з ним. Вона прокинулася з дуже приємним відчуттям у серці. Невдовзі після того вона зателефонувала мені й спокійно сказала: “Цієї суботи я буду запечатуватися з твоїм батьком. Ти можеш прийти, якщо хочеш”.

Я із захопленням відповіла: “Звичайно, я хочу там бути!” Після закінчення нашої телефонної розмови я з радістю усвідомила, що також можу з ними запечататися.

Того славетного суботнього ранку моя мама, мій чоловік і я стали на коліна у храмі біля священного олтаря і взяли участь у запечатуваннях для живих та за померлих. Це дало можливість моїм батькам і мені бути разом назавжди. Мій син також був там як повірник мого брата, який помер багато років тому. У ту священну мить було забуто весь смуток і біль. Ми всі відчули заспокійливий, цілющий бальзам, який наш Спаситель Ісус Христос за допомогою Своєї Спокути пропонує нам по обидва боки завіси.

Минули роки. Я уві сні побачила свого батька за чимось схожим на трибуну в одному з наших будинків зборів. Він був одягнений у білу сорочку і краватку, і ділився надихаючим посланням. У своєму сні я розуміла, що він зрілий провідник Церкви. Я точно не знаю, що означає той сон, але він дає мені надію, що, можливо, батько прийняв євангелію Ісуса Христа у духовному світі.

Згодом ми також виконали храмову роботу за мою бабусю Ісабель окрім запечатування до її подружжя, оскільки вона ніколи не була одружена. Лишень подумайте про це: така жінка, як Ісабель, до якої чоловіки ставилися без належної поваги і яка подолала багато труднощів у своєму житті, може отримати можливість по той бік завіси виявити свободу волі й укласти священний завіт з Богом завдяки вікарному обряду в храмі. Вона, як і всі ми, потребує міцнішої віри, покаяння, любові, освячення—одним словом, вона потребує зцілення.

Зараз, озираючись назад, я усвідомлюю, що хоча Ноель і мав важке дитинство й руйнівну залежність, його любов до дітей була сильнішою за його слабкості. Коли він був з нами, виявлялися його найкращі риси. Він завжди був до нас добрим, і я не можу пригадати хоча б одного випадку, коли б він гнівався на своїх дітей. Оскільки Бог милостивий, Ноель також має можливість виявити свою віру, покаятися і, завдяки спасительним храмовим обрядам, що виконуються у святому храмі, прийняти Ісуса Христа як свого Викупителя. Ноель, як і всі ми, також потребує зцілення.

Це лише два приклади вічних благословень зцілення, які пропонуються окремим людям і сім’ям в усіх Господніх храмах по всьому світу. Як навчав Президент Нельсон: “Ми запрошуємо всіх Божих дітей, які по обидва боки завіси, прийти до їхнього Спасителя, отримати благословення святого храму, мати нескінченну радість і бути гідними вічного життя”³.

Коли я думаю про все, що необхідно було зробити для Ісабель і Ноеля, аби вони отримали той вічний дар, я розумію, що це диво стало можливим завдяки люблячому Небесному Батькові та Спасителеві, Які люблять нас досконалою любов’ю і Які покликали кожного з нас допомагати у виконанні Божої роботи і слави.

Кажучи про збирання Ізраїля, Президент Нельсон сказав: “Кожен з дітей нашого Небесного Батька, по обидва боки завіси, заслуговує на те, щоб почути послання відновленої євангелії Ісуса Христа. Вони вирішують для себе, чи хочуть дізнатися більше”. А далі він пояснює: “Кожного разу, коли ви робите щось, що допомагає будь-кому—по цей або по той бік завіси—наблизитися на крок до укладання завітів з Богом та отримання необхідних цим людям обрядів хрищення і храмових обрядів, ви допомагаєте збирати Ізраїль. Ось і все”⁴.

Я не знаю, чи моя бабуся Ісабель, мій тато Ноель і решта моїх предків, за яких було виконано храмову роботу, прийняли євангелію Ісуса Христа у духовному світі. Втім я можу мати надію, виявляти віру, укладати завіти з Богом і дотримуватися їх та жити так, щоб мати можливість бути з моїми предками “у стані щастя, яке не має кінця” (Moрмон 7:7).

А коли я піду по той бік завіси, то якщо вони не прийняли євангелії Ісуса Христа, я зроблю все можливе, щоб навчати їх! Я не можу дочекатися, коли зможу їх обняти, сказати, як сильно їх люблю, мати з ними задушевні розмови, яких я ніколи не мала, коли вони були живі, і свідчити їм, що “Ісус є Христос, Бог Вічний”⁵.

Сила зцілення

Іноді тілесний чоловік або тілесна жінка, які живуть в нас, змушують нас думати, що нас було покликано “переробляти” інших людей. Нас не було покликано “ремонтниками” інших людей, і нас не було покликано читати нотації або докоряти. Нас було покликано любити, надихати, запрошувати інших, бути ловцями людей, ловцями душ, аби вони отримали можливість духовно зцілитися завдяки Ісусу Христу, нашому Спасителю та Викупителю.

В книзі Ісая 61 ми читаємо Господні слова, які Він також процитував, коли починав Своє священнослужіння в Єрусалимі (див. Лука 4:18–19). Він проголосив:

“Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в’язням відчинити в’язницю,

щоб проголосити рік уподобання Господу, та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі,

щоб радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радости замість жалоби, одежу хвали замість темного духа! І будуть їх звати дубами праведности, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь!

І вони забудують руїни відвічні, відбудують спустошення давні і відновлять міста поруйновані, з роду в рід попустошені” (Iсая 61:1–4).

Старійшина Дейл Г. Ренлунд навчав: “Сімейно-історична і храмова робота сповн[ює] силою зцілити те, що потребу[є] зцілення. … Бог з Його безмежними можливостями запечатує і зцілює людей та сім’ї, незважаючи на трагедії, втрати і труднощі”⁶.

Президент Нельсон навчав, що “справжня сила зцілювати…—це Божий дар”⁷, і також пояснює, що “воскресіння є Господнім проявом досконалого зцілення. Завдяки Йому кожне тіло буде відновлено у належній і досконалій формі. Завдяки Йому немає безнадійних ситуацій. І нас очікують світлі дні як у цьому житті, так і потім. Коли горе скінчиться—справжня радість чекає на кожного з нас”⁸.

Я свідчу, що Небесний Батько любить кожного з нас так сильно, що дав нам “дорогу”⁹, аби кожен з нас міг фізично й духовно зцілитися через вияв віри в Ісуса Христа, укладання й дотримання завітів з Богом та виконання Його заповідей. Я свідчу, що Христос приходив на землю, щоб перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу (див. Лука 4:18), аби всі ми могли стати “святими, незаплямованими” (Moроній 10:33).