Лише у цифровому форматі: портрети віри
Дар свідчення та любові
Я боявся, що ми більше не почуємо музичного свідчення брата Брейвенека, але потім я побачив, як він повільно йде до органу.
Фото Картера Хайдрика
Ми почали співати: “Коли причасний хліб їмо”1. Мені хотілося, щоб ми співали трохи швидше, але я зосередився на обряді.
На мене зійшло умиротворення, заспокоївши мою душу. Тон і темп органу були ідеальними, щоб допомогти нам підготуватися до причастя.
Я із вдячністю дивився на нашого органіста, який благоговійно погойдувався в такт музиці. Я згадав нашу першу з ним зустріч вісім років тому. За кілька місяців до нашої зустрічі лісові пожежі знищили будинок Еда Брейвенека разом із більшою частиною майна його родини. Коли ми з місіонерами розмовляли про євангелію в його новому пересувному будинку, брат Брейвенек сказав нам, що грає на органі.
“Я граю, щоб виразити своє свідчення і любов до Бога”,—сказав він. Потім ми поговорили про те, чи зможе він грати для нашого приходу, якщо приєднається до Церкви.
Я подивився на кінчики його пальців. Кілька з них були ампутовані. Мене надихнула його віра, але я сумнівався у його здатності грати.
“Я знаю, що Церква була би вдячна, якби ви поділилися своїми дарами”,—сказав я.
Брат Брейвенек був задоволений моєю відповіддю, і ми з радістю продовжили чудовий урок, і то було початком нашої міцної дружби. Незабаром він охристився і, як і хотів, став органістом нашого приходу.
За роки, що минули після його хрищення, я побачив, як через його проблеми зі здоров’ям йому було ампутовано один з пальців на нозі. Незабаром у сестри Брейвенек, яка повернулася до активності у Церкві, коли її чоловік став членом Церкви, діагностували рак у четвертій стадії. Потім брат Брейвенек втратив ще один палець на нозі.
Нам не вистачало його кілька тижнів, поки він доглядав дружину і переносив своє випробування. Але незабаром він повернувся до Церкви, ділячись своїм свідченням через чудові звуки органу.
У 2019 році брат Брейвенек дізнався, що незабаром втратить одну зі своїх ніг. Я був дуже засмучений за нього, вважаючи, що його роки за органом добігли кінця. Але за кілька тижнів після операції брат Бравенек прийшов до церкви на новому протезі замість ноги.
Спираючись на палицю для підтримки рівноваги, він повільно підійшов до органу. Там він сів, зняв протез і почав грати прелюдію. За кілька хвилин він вже виконував вступний гімн. Настав час причастя.
“У пам’ять Господа свого”,—співали ми. Тональність і темп були ідеальними.