Дорослій молоді
Як стати емоційно витривалими
Автор живе у Севільї, Іспанія.
Я ніколи не страждала від тривожності, поки не повернулася додому з місії, тож я не знала, як мені жити далі.
На фотографії позує модель
Моє життя йшло за планом.
Моя місія майже закінчувалася. Упродовж попередніх 18 місяців моє свідчення зміцнилося, а бачення плану спасіння стало ширшим. Я ніколи не почувалася ближче до мого Спасителя і до мого Небесного Батька. Життя здавалося щасливим.
Звичайно ж, що і я, і моя сім’я мали свої труднощі, але загалом я була сповнена радісних передчуттів і мала багато планів стосовно того, що буду робити далі. Однак потім я повернулася додому. І потрясіння було неймовірним. Мені було важко знову пристосуватися до повсякденного життя. Я постійно переймалася тим, щоб мої рішення були правильними і тим, щоб бути досконало слухняною. Я дуже переживала щодо того, чи вдасться мені залишитися на високому духовному рівні, який я мала впродовж місії, бо я боялася, що якщо цього не буде, то я буду духовно занепадати.
Оскільки рамки, в які я себе помістила, постійно звужувалися, я почала відчувати тривожність і панічні атаки. Вони ставали все частішими, і згодом я відчула, що тону.
На жаль, я приховувала свої почуття від сім’ї та друзів. Я знала, що не слід соромитися тривожності й депресії, але мені було так важко себе контролювати і я була настільки розгублена, що навіть не знала, як висловити свої почуття, аби попросити про допомогу.
На щастя, Господь завжди поруч, аби скеровувати нас, коли ми звертаємося до Нього. Після певного обмірковування і молитов я відчула спонукання відкритися своєму братові і його дружині. Вони допомогли мені зрозуміти, що я не була “божевільною”, як мені здавалося, і що емоційні проблеми можуть виникнути у будь-кого.
Сестра Рейна І. Абурто, друга радниця в генеральному президентстві Товариства допомоги, свідчила про цю істину: “Мої дорогі друзі, це може статися з кожнимз нас—особливо, коли ми, хто вірить у план щастя, беремо на себе непотрібні тягарі, думаючи, що нам необхідно бути досконалими вже зараз. Такі думки можуть переобтяжувати. Досягнення досконалості—це процес, який триває впродовж усього нашого земного життя й після нього—і відбувається лише завдяки благодаті Ісуса Христа”1.
Натхненний навчальний курс
Я молилася Небесному Батькові, просячи скерування, і зрозуміла, що необхідно спробувати скористатися ресурсами, які Він нам надає, а також що мені необхідно навчатися і змінюватися на краще. На щастя, в той час я мала можливість відвідувати підготований Церквою курс, присвячений емоційній витривалості. Здавалося, що ця можливість відкрилася саме вчасно, і я не вірю, що це було простим збігом.
У посібнику цього курсу емоційна витривалість визначається наступним чином:
-
“Здатність адаптуватися до емоційних викликів зі сміливістю та вірою, зосередженою на Ісусі Христі.
-
Допомагати собі та іншим найкращим можливим чином.
-
При потребі звертатися по додаткову допомогу”2.
Іншими словами, емоційна витривалість—це те, що потрібно всім нам.
Як на мене, цей натхненний курс є чіткою ознакою того, що Небесний Батько знає про випробування, з якими ми, члени Церкви Ісуса Христа, стикаємося в цей час. Він хоче мати змогу допомагати нам невпинно іти шляхом, що веде назад до Нього. Усвідомлення багатьох чудових аспектів цього курсу допомогло мені зрозуміти, наскільки глибоко Небесний Батько знає кожного з нас і наші особисті потреби; і як тільки я почала навчатися, то відразу ж відчула спокій. Під час цього курсу нас навчали чітких і потужних вічних істин, які можна застосовувати в житті, коли у нас чи наших близьких виникають проблеми з психічним здоров’ям.
Одне з учень, яке вразило мене, знаходиться у розділі 9—“Зміцнювати інших”. Саме цей розділ допоміг мені зрештою звернутися з проханням про отримання більшої допомоги. У ньому викладено принцип служіння одне одному. Я дізналася, як важливо служити іншим, визнаючи реальність їхніх почуттів, емоцій і думок, та надавати допомогу зі співчуттям і розумінням. Я також зрозуміла, що мені слід довіряти тому, що інші люди допоможуть мені справлятися з труднощами.
Коли я змогла застосовувати ці ідеї на практиці й розповіла сім’ї та друзям про свої труднощі психічного характеру, то була здивована, що вони були такими співчутливими і не засуджували мене. Я отримала від них велику підтримку.
Я відчула, що моя тривожність поглибилася б і занурила мене у ще більшу темряву, якби я не поділилася своїми труднощами з близькими людьми. А цей досвід допоміг мені простягнути руку допомоги і виявити співчуття іншим людям, які також мають переживання і проблеми.
Ми можемо дивитись у майбутнє з надією
Зараз мені смішно думати про те, що після повернення з місії я так хвилювалася, що можу втратити “духовний фундамент”, який здобула під час місії, оскільки тепер я розуміла, що повернення додому було лише початком нового розділу мого життя, в якому я могла знаходити нові шляхи поглиблення своєї віри.
Мої особисті стосунки з Небесним Батьком та Ісусом Христом значно зміцнилися і поглибилися з того часу, як я повернулася додому, особливо завдяки принципам, засвоєним під час цього курсу з емоційної витривалості, та завдяки вмінню покладатися на допомогу Небесного Батька і Спасителя. Я сильніше відчуваю їхню реальністьі присутність у моєму повсякденному житті.
Я зрозуміла і прийняла те, що, будучи дітьми Бога, ми постійно змінюємося, навчаємося і розвиваємося. І все ж у наших життєвих змінах Небесний Батько залишається незмінним. Він не очікував, що я буду досконалою на місії, і не очікує цього зараз. Він просто любить мене і хоче, щоб я продовжувала прагнути йти до Нього і робити все, на що спроможна, на шляху, що веде назад до Нього.
Зараз, хоча я закінчила курс з емоційної витривалості, це не означає, що моя тривожність, панічні атаки чи миті, коли я відчуваю приголомшення через страх за майбутнє, повністю зникли. Це ще трапляється час від часу. Однак тепер я розпізнаю ці стани і навчилася користуватися засобами, які допомагають правильно їх приборкувати, що покращує якість мого повсякденного життя.
Зрештою, на цьому курсі я дізналася про способи справлятися з тривожністю й труднощами, коли вони виникають. Я навчилася бути терплячою і співчутливою до себе і до своїх недосконалостей. І я навчилася розуміти, якою Бог бачить мене, та не впадати в розпач від невизначеності майбутнього.
За допомогою професіоналів та небес я усвідомила, що ми маємо необхідні засоби, аби знати, як “діяти … , а не бути під дією” (2 Нефій 2:26) наших емоцій і почуттів, продовжуючи свій шляхдо Христа.