Оповіді з книги Святі, том 3
Перший бразильський президент філії в Сан-Паулу
Невдовзі після того, як Клаудіо і Марі дос Сантос охристилися в Сан-Паулу, Бразилія, президент місії Вільям Сігміллер запитав у Клаудіо, чи не хотів би він стати старійшиною. Клаудіо був здивований, однак сказав: “Так”. Оскільки він ходив до церкви лише кілька місяців, то не був до кінця впевнений, що означає бути старійшиною. Він знав, що всіх місіонерів називали “старійшина” і вони були надзвичайними юнаками, які присвятили своє життя Богові. Якщо це означало бути старійшиною, то саме ним він і хотів би бути1.
Наступного недільного ранку, саме перед Недільною школою, президент Сігміллер висвятив його у чин старійшини в Мелхиседековому священстві. Закінчивши, він сказав: “А зараз ми підготуємо причастя і все необхідне для проведення Недільної школи”.
Клаудіо був трохи спантеличений. Усе відбувалося так швидко, і він до кінця не розумів, що він робить. Однак він зробив усе, що сказав президент, і вперше виконав свої обов’язки у священстві.
Того вечора під час причасних зборів у філії президент Сігміллер знову звернувся до Клаудіо по допомогу, цього разу попросивши його перекладати, оскільки він звертався до святих англійською. Клаудіо все ще вивчав англійську і ніколи раніше не перекладав, однак він погодився спробувати2.
На початку зборів президент Сігміллер попросив святих підтримати висвячення Клаудіов старійшини. На подив Клаудіо він чітко розумів президента Сігміллера і легко підбирав слова португальською мовою.
Потім президент Сігміллер сказав зібранню, що рік тому він написав листа Першому Президентству, повідомивши, що в Бразилії немає достатньої кількості носіїв священства, які розмовляють португальською, щоб підтримувати функціонування філій. Зараз йому соромно, що він написав того листа. Чоловіки, подібні до Клаудіо, доводять, що він помилявся. “А зараз,—запевнив він їх,—я маю написати іншого листа Першому Президентству”.
Президент Сігміллер вів далі: “Сьогодні брат Клаудіо був висвячений у старійшини. Чи підтримаєте ви його як першого бразильського президента філіїв Сан-Паулу?”
Клаудіо перекладав слова, але він був приголомшений. Він думав про свій досвід у Церкві. “Щоя знаю?”—думав він. Він знав історію про Джозефа Сміта, але він ніколи не читав Книги Мормона. Єдине, що у нього було—це ентузіазм, з яким він ставився до відновленої євангелії, та, можливо, це все, що Господу було потрібно від нього.
Клаудіо поглянув на присутніх і побачив, що вони підняли руки на підтримку його покликання. Для нього це була велика честь. Можливо, він не знав багато, але він мав бажання працювати3.
Клаудіо довелося братися за виконання обов’язків негайно. Він почав вести причасні збори і благословив причастя. Одинз місіонерів навчив Клаудіо нотній грамоті, і невдовзі він освоїв приблизно двадцять гімнів, які грав на органі, щоб акомпанувати святим у Сан-Паулу. Спочатку йому допомагав лише один радник, але обоє чоловіків робили все можливе, щоб встигати виконувати всі свої обов’язки на роботі та в сім’ї, в той же час служачи святим, які жили в різних куточках величезного міста.
Незважаючи на брак досвіду, Клаудіо довіряв тому, що Бог покликав його керувати філією з певною метою. “Якщо це істинна Церква, якщо нею керує Бог, Він мав когось обрати,—казав він собі.— Він мав обрати людину, сповнену ентузіазму, яка може отримати повноваження і виконувати цю роботу”4.