Лише в цифровому форматі: Дорослій молоді
Знову відчути себе на своєму місці у храмі
Я не була в храмі багато років, але звернулася до Спасителя, щоб Він допоміг мені стати гідною, аби увійти туди знову.
Фотографія Меган Барнум
Я стояла у фойє, коли другий радник у єпископаті попросив мене виступити на причасних зборах про важливість храмів. Опустивши очі й відчуваючи соромʼязливий рум’янець на щоках, я попросила вибрати іншу тему для виступу. Я не відвідувала храм кілька років через прийняті мною життєві рішення, які порушили мій зв’язок з Небесним Батьком, і не відчувала, що маю право говорити про храм.
Після цього випадку храм постійно перебував у моїх думках, і я відчувала дедалі більше бажання опинитися там, але в той же час боролася з почуттям негідності. Я боялася, що Небесний Батько не захоче бачити мене у Своєму священному домі.
Зробити кроки до змін
Коли проходила генеральна конференція, я нервово слухала промовців, сподіваючись, що відчую хоч якийсь натяк на те, що Бог все ще любить мене, незважаючи на мої помилки. Саме тоді президент Дітер Ф. Ухтдорф, другий радник у Першому Президентстві, сказав: “Не має значення, наскільки повно зруйнованим може здаватися наше життя. Не має значення, наскільки можуть бути червоними наші гріхи, пекучою—наша гіркота, наскільки самотнім, спустошеним або розбитим може бути наше серце. … Жодне життя не є настільки зруйнованим, щоб його не можна було відновити”1.
Я чітко відчула, що Бог говорить зі мною. Протягом місяців я розмірковувала, як повернутися до Христа, і це звернення на конференції було Його закликом до того, щоб я змінилася і знову увійшла в Його дім.
Я зустрілася з єпископом, щоб обговорити, як мені знову увійти до храму. Він допоміг мені зрозуміти, яку роль Ісус Христос може відігравати в моєму житті та як прийняття Його Спокути може допомогти мені передати Йому тягар мого власного болю і гріха. Я почала молитися про розуміння, сили й терпіння до себе. Довіряючи Богові трохи більше й роблячи це кожного дня трохи краще, я поступово відновила зв’язок зі світлом Спасителя.
Працюючи з моїм єпископом і дізнаючись більше про мого Спасителя, я поглибила своє свідчення про мою сутність дочки Небесного Батька. Я зрозуміла, що мій люблячий Викупитель ніколи не попросить мене відійти від Нього, але Сатана намагатиметься змусити мене відчувати, що мені не місце в храмі. Завдяки цим знанням я нарешті відчула себе готовою знову увійти в дім Божий.
Повернення до храму
З акуратно складеною рекомендацією в руці я вперше за багато років ступила до храму, раптово відчувши занепокоєння з приводу свого місця в Божому домі. Чим ближче я підходила до дверей, тим більше невпевненості було в мене. Чи не виглядатиму я безглуздо, не знаючи, куди йти і що робити? Чи не надто я стара, щоб йти до храму на хрищення?
Чоловік за столом перевірки рекомендацій усміхнувся, коли я увійшла, вітаючи мене в храмі. Того ранку мій дух сповнився сил, коли храмові працівники запевнили мене, що для мене є місце в домі Божому.
Коли я йшла коридором до виходу з христильні, залишаючи храм, один із працівників помахав мені рукою. Пошепки, радісним голосом він сказав: “Спасибі, що прийшли сьогодні в храм—ви були нам потрібні!” Я пообіцяла йому, що повернуся наступного тижня, і з нетерпінням чекала можливості знову відчути тепло храму.
Завдяки нашій божественній сутності як дочок і синів небесних батьків кожен з нас може знайти своє місце в храмі. Немає нічого, що могло б назавжди відгородити нас від Божої любові, якщо ми хочемо бути в Його присутності. Він хоче, щоб ми були там, і, роблячи кожного дня маленькі кроки, аби стати більш схожими на нашого Спасителя, ми можемо узгодити своє життя з Його життям і завжди залишатися гідними храму. Я знаю, що завдяки Спокуті Ісуса Христа ми можемо увійти в Божий святий дім та отримати благословення, які чекають на нас всередині, і, як я переконалася на власному досвіді, ці благословення варті усього.