“Десятина: вияв нашої віри”, Ліягона, лют. 2024.
Десятина: вияв нашої віри
Я почувався жахливо, коли не зміг поновити свою храмову рекомендацію, але завдяки вірі в те, що необхідно дотримуватися закону десятини, я отримав великі благословення і спокій.
Сім’ї Датайлс подобається грати у боулінг. Коли діти були малі, брату Датайлсу було важко сплачувати десятину через те, що його бізнес не був успішним. Вони з дружиною поставили ціль — стати платниками повної десятини.
Фотографія люб’язно надана автором
Багато років тому, коли мої діти були маленькі, я зустрівся з провідником священства, щоб поновити храмову рекомендацію. Але коли він запитав, чи був я платником повної десятини, я мав сказати йому, що не був. Я хотів її сплачувати, але мені було важко це робити через неправильне рішення, яке я прийняв у веденні свого невдалого бізнесу.
Вислухавши мої проблеми і запитавши про мої фінансові потреби, він з добротою і співчуттям нагадав мені про важливість вияву моєї віри в Господа і необхідність бути платником повної десятини. Потім ми разом переглянули написане у Maлахія 3:10: “Випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?”
“Я розумію, що тобі неприємно, що ти не можеш поновити зараз твою храмову рекомендацію, — сказав він. — Але радість, яку ти відчуєш і благословення, які ти отримаєш, будуть набагато більшими після того, як ти з честю сплатиш свою десятину. Ми можемо зустрітися для поновлення храмової рекомендації через три або шість місяців”.
Після тієї співбесіди ми з дружиною говорили і молилися про це. Ми були переконані, що Небесний Батько знав, наскільки сильно ми бажали повернутися до храму, аби взяти участь у священних обрядах. Відвідувати храм було для нас дуже важливо. У домі Господа ми не лише допомагаємо померлим родичам, але також відчуваємо велику радість, мир і спокій. Усі ці безцінні благословення ми можемо отримати, уклавши храмові завіти, дотримуючись їх і виконуючи священні обряди. Ми вирішили, що десятина стосується не стільки коштів, скільки здатності покладати віру на Небесного Батька та Ісуса Христа. І ми поставили ціль — бути платниками повної десятини і повернутися до храму.
Зосередившись на такій цілі, ми відчули натхнення продати нашу машину. То був єдиний зручний засіб пересування для нашої сім’ї, але у нас була віра, що Господь благословить нас, якщо ми принесемо таку жертву. Ми розуміли, що нам з дружиною буде важко їздити громадським транспортом з трьома маленькими дочками, яких я мав тримати на руках, і сумками, про які мала подбати дружина, але ми знали, що для досягнення наших цілей то був правильний вибір. Ми почали сплачувати повну десятину.
Через три місяці я знову зустрівся зі своїм провідником священства на повторну співбесіду. Він запитав мене про моє свідчення стосовно десятини, і я міг сказати йому, що був платником повної десятини.
Ми з дружиною нарешті поновили наші храмові рекомендації і негайно повернулися до храму. Ми досягли своєї цілі — повернутися до храму, щоб укласти завіти й виконати обряди за наших предків. Небесні отвори почали відкриватися. Почали виливатися благословення. Почуття щастя і внутрішнього спокою перевищували мою здатність описати їх.
Ми все ще пересувалися громадським транспортом та іноді пропускали свої зупинки, бо часом засинали, але радість від того, що ми були платниками повної десятини і благословення храмового поклоніння були більшими ніж будь-які фізичні труднощі.
Благословення тривали. Через шість місяців мене підвищили на роботі, де я отримав не лише більшу зарплатню, але і право користуватися службовою машиною. Через шість місяців Господь дав нам новий транспортний засіб, наша сім’я знову мала машину. На цей раз зручнішу, ніж ту, яку ми продали.
Господь виконав Свої обіцяння, дані мені. І завдяки дотриманню Його заповідей я також виконав мої обіцяння, дані Йому.
Автор живе в Лагуні, Філіппіни.