На біс! На біс! Навчатися упродовж усього життя

Норман С. Гілл

Навчання упродовж усього життя може тривати і сприяти самореалізації. Ми ніколи не надто старі, щоб опановувати нові навички, розвивати наші таланти і починати займатися новими хобі. І те, що ми здобуваємо у цьому житті, буде корисним для нас у вічності (див. Учення і Завіти 130:18–19).

Виростивши своїх дітей, Марта Паеваї почала навчатися за програмою BYU–Pathway Worldwide, а потім започаткувала онлайн бізнес.

“Деякі люди дивуються, коли дізнаються, що я започаткувала онлайн бізнес в немолодому віці, — зауважує Марта Паеваї. — Деякі друзі казали мені, коли я тільки починала: “Що може знати про маркетинг жінка з Самоа, яка до цього працювала лише на підробітках?”

Сестра Паеваї любить повторювати, що для навчання немає вікової межі. Окрім цього, робота з дому тепер дає їй більший дохід і кращі умови роботи, ніж ті, які були у неї, коли вона працювала прислугою у Новій Зеландії. Важко було починати новий бізнес, але вона навчалася у процесі роботи і була готова просити про допомогу інших, коли потребувала її. “Також програма BYU–Pathway Worldwide додала мені впевненості спробувати щось нове”, — каже вона.

Джим Івінс, який за фахом був юристом, розпочав нову справу, коли вийшов на пенсію. Він почав займатися ландшафтним дизайном не лише на своїй ділянці, але й на ділянках своїх дітей. Він згадує: “Я запитував себе про те, що я хотів би залишити як спадок. Коли померла моя дружина, мені спало на думку, що я можу щось зробити для них. Я не лише пересував камені, але натомість вивчав різні дизайни ландшафту й експериментував з різними підходами. Коли ми з онуками відвідуємо одне одного, ми не лише розмовляємо про щось випадкове, але вивчаємо різні дизайни і разом над ними працюємо”.

Лорі Террі завжди в юному віці хотіла навчитися грати на піаніно, але так сталося, що її сестра змогла відвідувати уроки гри на піаніно, а вона — ні. Тому, вийшовши на пенсію, вона почала навчатися. “Як і будь-що інше, це вимагає практики і готовності навчатися”, — каже вона. Тепер, лише через кілька років навчання, вона акомпанує солістам у Церкві і грає заради власного задоволення. “Не обов’язково грати лише перед іншими, — каже вона. — Іноді найкраща аудиторія — це ви самі”.

Сестра Барбара Б. Сміт, виступаючи в якості генеральної президентки Товариства допомоги на генеральній конференції у квітні 1978 року, розповіла про чоловіка, який пішов на пенсію у 63 роки і не знав, що ще може робити, окрім як ходити на роботу. На той момент, казала вона: “у нього не було професії, не було хобі, ніяких особливих інтересів і жодних планів на майбутнє. У нього було два варіанти, спробувати знайти для себе нове життя, або просто існувати і померти. На жаль, мушу додати, що невдовзі він таки помер”¹.

На противагу цьому старійшина Роберт Л. Бекмен розповів про свій новий статус в якості почесного генерального авторитета під час свого останнього виступу на генеральній конференції. Він сказав, що не хотів бути схожим на пенсіонерів, про яких кажуть: “Він помер у сімдесят, але чекав до 85, поки його поховають”. Натомість він хотів розвиватися, навчатися і мати навіть ще більше навичок та інтересів.

Потім старійшина Бекмен запитав: “Що ж робити?” і відповів на це важливе запитання так:

“В усьому Новому Завіті є єдиний вірш, де описано життя Спасителя між його 12-літтям і до початку Його священнослужіння. Я цитував цей вірш багато разів, коли звертався до молоді. Мені цікаво, чи не стосується він так само і решти з нас, особливо тих, хто вийшов на пенсію. Лука написав: “А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей” (Лука 2:52)”².

Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) заохочував так само навчатися і зростати в будь-якому віці. Виступаючи перед літніми членами Церкви, він сказав: “Ми сподіваємося, що у вас щодня є справи, якими ви можете займатися, і можливості послужити іншим… “Старші” майже завжди означає “кращі”, оскільки багатства вашої мудрості й досвіду можуть і далі збільшуватися та примножуватися, поки ви допомагаєте іншим”. Далі Президент Бенсон процитував уривок з Книги Мормона: “Жи[віть] в дякуванні щоденному за великі милості і благословення, якими [Бог] обдаровує вас” (Aлма 34:38)³.

Такі милості і благословення приходять, коли ми спрямовуємо погляд вперед з надією, маючи мрії та плани. Як святі останніх днів ми віримо у вічний розвиток, що включає опанування нових навичок і розвиток нових талантів у цьому житті, не лише у наступному. Дійсно, такий особистий розвиток і спрямування погляду в майбутнє саме по собі може бути ключем до довголіття⁴.

Вийшовши на пенсію, брат і сестра Паттерсони повернулися до навчання, щоб опанувати нові навички у сферах зброярства та деревообробки.

Після 40 років роботи лікарем і військовим офіцером Керрі Паттерсон отримав поранення під час планової місії в Афганістані. Вимушений піти на пенсію у зв’язку з інвалідністю, він шукав, чим би зайнятися. Не задовольнившись можливістю проводити свої дні на рибалці, він та його дружина Лінда повернулися до навчання у місцевий громадський коледж.

“Я навчався на товарознавця у старших класах, але іншого професійного навчання з тих пір не проходив, — пояснює він. — І я вирішив освоїти зброярство. Я поправляв людям здоров’я як лікар, і вирішив, що навчившись ремонтувати те, що вимагає використання верстака і точності, я підтримаю свою розумову активність. Вивчати щось настільки нове й відмінне від усього, що я знав, було набагато важче, ніж я думав”. Але зараз, коли йому виповнилося 71 і він пройшов усі потрібні курси навчання й отримав необхідні ліцензії, Керрі має більше замовлень, ніж здатен виконати. Він навіть найняв учня, щоб розділити навантаження і щоб навчати його цій справі.

Зображення

жінка обробляє деревину

Фотографія люб’язно надана Паттерсонами

Лінда одночасно з чоловіком пішла на інші заняття у громадському коледжі. Тепер, коли їхні шестеро дітей виросли, у неї є час розвивати свої інтереси у деревообробці та у сфері дизайну меблів. “Я була єдиною жінкою і набагато старшою за решту учнів у класі, але це мене не зупинило, — каже вона. — Деякі проєкти я виконувала довше ніж інші учні, але я не здавалася”. Після двох років навчання зараз вона будує шафки за індивідуальним дизайном для членів сім’ї і не тільки. “Тепер я можу допомагати своїм дітям переобладнувати їхні кухні і допомагати членам громади, яким потрібна невеличка допомога в їхніх проєктах з домашнім ремонтом”.

Пат Мореллі теж не піддалася тому, аби вік став на заваді новим починанням. Маючи потребу доповнити дохід своєї сім’ї після того, як діти виросли, вона повернулася до навчання, щоб освоїти професію медсестри. Через кілька років по тому, вона завершила навчання і зараз робить те, що хотіла робити завжди: “Я не була хорошою ученицею у школі, тому не була впевнена, що зможу вивчитися на медсестру, — каже вона. — Навчання, для якого я знаходила час між прибиранням будинків та доглядом за іншими людьми, зайняло шість років. Окрім тривалого часу воно також вимагало наполегливості, терпіння, підтримки від інших людей і багатьох благословень”.

Хоча ми не всі можемо започаткувати нові бізнеси або навчитися грати на піаніно чи створювати ландшафтні дизайни, немає меж тому, що ми можемо дізнатися і як розширити наші здібності, маючи час, який часто у нас з’являється на пізніших стадіях життя.

Ми весь час дізнаємося щось нове, але, можливо, не завжди освоюємо нові навички. З віком ми можемо не бути готовими знову стати початківцями, вважаючи, що час і можливості вже позаду. Це не так. Новий світ навчання, пригод і досягнень чекає на нас, якщо ми будемо просто готові спробувати.

Ті, хто дивляться на вік лише як на число, а не на перепону на шляху до більшого щастя, мають кращі стосунки зі своїми онуками і сусідами, і радіють можливості бути подібними до Спасителя, який “ходив… добро чинячи” (Дії 10:38) протягом усього Свого життя.

Автор є афілійованим доцентом у Центрі вивчення соціального впливу імені Балларда в Університеті Бригама Янга.