Мені було потрібно служити їй

Шантель Джонсон, шт. Вайомінг, США

Моя президентка Товариства допомоги навчила мене, що служіння дійсно поєднує нас.

Коли я була вагітна своїм наймолодшим сином, Маргарет Блекберн служила президенткою Товариства допомоги нашого приходу. Наше спілкування обмежувалося лише тим невеликим часом, який ми проводили на зборах у церкві.

Після того, як я народила дитину, жінки протягом першого тижня приносили мені їжу. Серед тих жінок була Маргарет, яка була старшого віку і мала слабке здоров’я. Я була вдячна, оскільки не мала сил чи бажання ні планувати страви, ні готувати чи купувати для них інгредієнти, — не кажучи вже про всі три дії.

Після того першого тижня Маргарет продовжувала приносити їжу. Чи то була їжа приготована вдома, чи залишки після заходу приходу, для мене те не мало значення. Це виглядало так, наче вона розуміла, що більше ніж допомога в догляді за дитиною чи прибиранні будинку, мені потрібне було благословення не думати про те, що готувати на обід.

Невдовзі Маргарет звільнили з її покликання через погіршення стану здоров’я. Я не знала цього на той час, але у неї виявили невиліковний рак.

Щойно я дізналася про її діагноз, я знала, що потрібно було зробити. Мені потрібно було служити їй — не тому, що я завдячувала їй або через потребу відплатити за її доброту. Це було тому, що через її служіння мені я полюбила її.

Маргарет навчила мене, що завдяки служінню між нами дійсно виникає зв’язок. Коли я думала про цю дивовижну жінку, мені було боляче уявляти, як вона тягає пилосос або підмітає підлогу на кухні. Тому щотижня я почала ходити до неї і прибирати її дім.

Коли якось після цього я їхала додому, то відчула величезну вдячність за те, що Небесний Батько підготував цю можливість виявляти милосердя. Якби Маргарет не служила мені з такою старанністю, мені, мабуть, було б незручно постійно бувати у неї вдома. Я почала цінувати час, проведений з нею! Бог знав, що пославши її мені тоді, коли я так цього потребувала, Він підготує шлях, щоб я могла служити їй, коли це потрібно буде їй.

Сльози виступили у мене на очах, коли я зрозуміла, наскільки міцно і навічно поєднали нас такі натхненні підказки і можливості для служіння.