“Він завжди був зі мною”, Ліягона, лютий 2024.
Голоси святих останніх днів
Він завжди був зі мною
Відданість Господу зрештою благословила мене більше, ніж будь-коли коштувала мені.
Ілюстрація Тріни Далзієль
Через три місяці після народження нашої п’ятої дитини мій чоловік пішов на менш оплачувану роботу, аби змінити професію і почати навчатися в університеті. З цієї причини нам потрібно було переїхати через два штати від нашого попереднього місця. З обмеженими фінансами, у стані фізичного виснаження і соціальної ізоляції, на новому місці я відчула глибоку депресію.
Відвідувати церкву було важко. Я неохоче ходила туди і швидко тікала зі зборів, щоб уникнути бадьорих запитань нових знайомих про те, як ми звикаємо. Вони очікували на такі самі бадьорі відповіді, але у мене таких не було. Члени приходу часто говорили про те, наскільки вони були благословенні і щасливі мати євангелію Ісуса Христа. Що ж зі мною було не так?
Я служила у своєму покликанні та впівсили молилася і читала Писання. Але мої зусилля, здавалося, не були такими, що “чудово працю[вали]” для мене1.
Десь майже через рік той туман почав розсіюватися. Через серію маленьких змін у своїх думках, у фізичній, соціальній і духовній сферах, мій стан потроху покращився.
Через кілька місяців, коли депресія була вже у минулому, під час молитви я відчула величезний подив і вдячність за благословення жити за євангелією. Мені здавалося, що я мала надто багато благословень. Саме Бог дав мені духовний дар віри і бажання пізнати Його. Я діяла лише на основі того бажання, яке Він дав мені.
“Хіба я заслуговую на благословення, — молилася я, — якщо я лише робила те, що саме Ти з самого початку вклав у моє серце бажання робити?”
На мій подив, Він негайно відповів на мою молитву спогадами з мого минулого.
“А як щодо часу, коли ти прагнула знайти Мене, навіть коли це було важко і боляче? Коли ти підкоряла свою волю Моїй, продовжуючи ходити до церкви і служачи Моїм дітям попри все? Моя дочко, — відчула я через Духа, — ти щедро благословенна за свою вірність, за те, що вибирала Мене навіть тоді, коли не хотіла цього”.
Я думала, що бути вірними, це завжди відчувати плоди Його Духа. Тепер я знаю, що вірність — це незмінна відданість Йому, якими б не були обставини. Реальність Бога не змінюється від того, чи можу я чути або відчувати Його. У моменти радості чи суму, якщо я залишатимуся з Ним, Він завжди буде зі мною.