“Ми — місіонери”, Ліягона, квіт. 2024.
Голоси святих останніх днів
“Ми — місіонери”
Я просила Бога допомогти мені знайти Його місіонерську церкву.
Ілюстрація Браяна Колла
Мої батьки любили ділитися словом Господа. Вони завжди роздавали коробки з примірниками Нового Завіту своїм сусідам, у в’язницях, лікарнях і школах.
Коли батьки це робили, тато співав, читав Писання, свідчив про Ісуса Христа і завершував молитвою. Беручи в цьому участь з дитинства, я мала в собі бажання служити Богові.
Однак коли у батька стався серцевий напад, те, що ми називали “євангелізацією” закінчилося. Я не могла роздавати книги Нового Завіту самостійно, тож попросила у батька дозволу знайти місіонерську церкву.
У 15-річному віці я почала ставити запитання про доктрину, хрищенння, десятину і організацію церкви. Батько сказав, що жодна церква не практикує всього так, як навчав Ісус. Але якщо я знайду таку церкву, то, як він сказав, я маю до неї приєднатися.
Минули роки, і в мене виникли певні непорозуміння з колегою по роботі. Коли він прийшов до нас додому, щоб вибачитися, то залишив книгу під назвою Наш спадок: короткий виклад історії Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. В ній я прочитала про мученицьку смерть пророка Джозефа Сміта. Ця історія глибоко мене зворушила.
Я також знайшла фотографію двох юнаків, одягнутих у білі сорочки з іменними табличками і в краватки. Вони проповідували євангелію Ісуса Христа по всьому світу. Я подумала про те, чи є такі місіонери в моєму рідному містечку.
Того вечора я молилася і просила Бога допомогти мені знайти Його місіонерську церкву. Наступного дня я шукала місіонерів. Я придивлялася до кожної людини в білій сорочці, але безуспішно.
Через кілька днів біля мого дому я побачила трьох чоловіків у білих сорочках з іменними табличками і в краватках! Я забігла в дім, взяла книгу і поспіхом побігла за ними.
Коли я їх наздогнала, один з них запитав: “Чим ми можемо допомогти?”
“Чи ця книга з вашої церкви?” — запитала я.
“Так, це наша книга, — відповів він з ентузіазмом. — Ми — місіонери”.
Після того як кілька тижнів мене навчали про відновлену євангелію, я охристилася і стала членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Через рік охристився мій батько.
Оскільки я все ще хотіла служити Господу — бажання, яке залишалося в мені з юності — я почала готуватися до служіння на місії повного дня. Яку ж радість я відчула, коли отримала покликання служити місіонеркою повного дня!