Я зробила все, що могла, у вихованні дітей. Чому вони все ж пішли з Церкви?

Рейчел Хокансон

Автор живе в шт. Юта, США.

Після того, як кілька моїх дітей перестали бути активними в Церкві, я почала замислюватися, чому я не бачила у своєму житті обіцяних благословень за те, що ми сім’єю роками брали участь у різних євангельських заходах. Три виступи на генеральній конференції допомогли мені просуватися вперед з вірою.

Коли я стала матір’ю, то відчула велику відповідальність за підтримку своїх дітей на шляху завітів і хотіла переконатися, що вони слідують плану Небесного Батька.

Ще з підліткового віку я звертала увагу на поради батькам, які лунали майже на кожній генеральній конференції, включно з такими словами:

Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) сказав нам, що якщо ми “почне[мо] серйозно вивчати” Книгу Мормона, то “знайде[мо] більшу силу, щоб чинити опір спокусі[,]… знайде[мо] силу, щоб уникати обману[,]… [і] силу, щоб залишатися на тісній та вузькій путі”¹. Я вже тоді знала, що ми сім’єю будемо разом читати Книгу Мормона кожного дня.
У Проголошенні про сім’ю сказано, що “батьки мають священний обов’язок виховувати своїх дітей у любові й праведності… і вчити їх любити один одного й служити один одному, [та] дотримуватися заповідей Божих[.]… Чоловіки і дружини — матері й батьки — будуть відповідати перед Богом за невиконання цих обов’язків”².
Президент М. Рассел Баллард (1928–2023) нагадав нам, що для того, щоб “захищати, оберігати і зміцнювати свої домівки і сім’ї у світі, який так уперто рухається у протилежному напрямку”, нам необхідно “бути стійкими у проведенні щоденних молитов і щотижневих домашніх сімейних вечорів… навчати у своєму домі євангелії і основних цінностей, і… створювати значущі сімейні зв’язки, які роблять ваших дітей сильнішими особистостями, ніж вони можуть стати у групі своїх однолітків, у школі або в іншому місці”³.

Коли я була молодою матір’ю, то з цих настанов я зрозуміла, що моєю відповідальністю було спасти моїх дітей. У мене було відчуття, що якщо я буду робити все це зі своєю сім’єю, то мої діти будуть захищені від спокус і їхні свідчення не будуть під загрозою.

Однак протягом кількох останніх років свідчення моїх дітей часто опинялися під загрозою, і деякі з моїх дітей перестали відвідувати Церкву. Це викликало у мене відчуття, що мене зрадили. Я замислювалася, чому в моєму житті, здавалося, не справджувалося обіцяння президента Бенсона, що мої діти будуть мати силу чинити опір спокусі та омані й залишатися на прямому і вузькому шляху.

Я чекала на генеральну конференцію в квітні 2022 року з важким серцем. Ще одна дитина незадовго до цього сказала мені, що має проблеми зі свідченням. Я почала переглядати генеральну конференцію з таким самим запитанням, яке поставив старійшина Адріан Очоа, з кворуму сімдесятників, під час суботньої післяобідньої сесії: “Чи працює план?”⁴ У своєму серці я боялася, що не працює.

Я молилася про те, щоб дізнатися, що я можу зробити, щоб допомогти моїм дітям мати бажання повернутися до активності в Церкві. Бажано, щоб це сталося негайно. Відповіді надійшли під час генеральної конференції. Але вони були не такими, як я очікувала.

Три уроки допомогли мені змінити своє серце.

Урок 1: Я не можу заслужити для своїх дітей шлях на небеса.

Під час недільної ранкової сесії старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав:

“Дехто неправильно розуміє Божі обіцяння, вважаючи, що послух Йому принесе певні результати у визначений час. Вони можуть думати: “Якщо я служив(ла) на місії повного дня, Бог благословить мене щасливим шлюбом і дітьми”, або “Якщо я не буду виконувати домашні завдання в Суботній день, Бог благословить мене хорошими оцінками”, або “Якщо я платитиму десятину, Бог благословить мене такою роботою, яку я хочу мати”. Якщо життя не складається саме так або відповідно до наміченого плану, ці люди можуть вважати, що Бог зрадив їх. Але в божественній економіці події не відбуваються механічно. Нам не слід думати про Божий план як про космічний торговий автомат, де ми (І) обираємо бажане благословення, (ІІ) сплачуємо необхідну суму хорошими справами і (ІІІ) швидко отримуємо замовлення.

Бог дійсно буде шанувати Свої завіти й обіцяння, дані кожному з нас. Нам не слід через це хвилюватися [див. Учення і Завіти 82:10]. Викупительна сила Ісуса Христа — Який зійшов нижче всього, а потім піднявся над усім [див. Учення і Завіти 88:6] і Хто має всю владу на небесах і на землі [див. Матвій 28:18] — є запевненням того, що Бог може і буде виконувати Свої обіцяння. Важливо, щоб ми шанували Його закони й дотримувалися їх, але не кожне благословення, обумовлене послухом закону [див. Учення і Завіти 130:20–21] формується, задумується і здійснюється відповідно до наших очікувань. Ми робимо все можливе, але маємо доручити Йому управляти благословеннями, як мирськими, так і духовними”⁵.

Я впевнена, що раніше вже чула подібне вчення, але цього разу воно запало мені в серце. В цей раз я була готова почути його, і воно мені було необхідне.

Я також пригадала послання з генеральної конференції, яке я почула раніше від президента Ухтдорфа, на той час другого радника в Першому Президентстві:

“Ми не можемо заслужити свій шлях на небеса; вимоги справедливості є перепоною, яку ми не владні подолати самотужки.

Але не все втрачено.

Божа благодать є нашою великою і вічною надією…

Спасіння не можна купити за гроші послуху; його отримують кров’ю Сина Божого [див. Дії 20:28]”⁶.

Я знала це. Я знала, що не можу заслужити собі шлях на небеса. Але я чомусь вважала, що завдяки моєму послуху я можу заслужити шлях на небеса для моїх дітей. Чим більше я вивчала виступ старійшини Крістофферсона разом з іншими виступами, тим більше я усвідомлювала, що мене було введено в оману брехнею Сатани, що моїм дітям не потрібен був Спаситель, якщо в них є “досконала мати”. Коли я вивчала ці виступи і роздумувала над ними, Дух допоміг мені почати розуміти, що все те, що я робила, щоб захистити своїх дітей від спокуси і омани, а також щоб підтримувати їхні свідчення, було важливим, але не гарантувало, що мої діти залишаться на шляху завітів.

Свобода волі — це основна складова плану Небесного Батька. Ми всі маємо право робити свій вибір, навіть якщо це означає, що наші діти можуть вибрати протилежне тому, чого їх навчали. Втім Господь завжди з любов’ю простягає руку до Своїх неслухняних дітей, і як земні батьки ми можемо робити так само.

На жовтневій генеральній конференції 2018 року старійшина Дейл Г. Ренлунд навчав:

“Хоча Бог бажає, щоб ми перебували на шляху завітів, Він дає нам благородне право робити вибір.

Дійсно, Бог хоче, щоб кожен з Його дітей робив свій вибір самостійно; Він очікує цього і вчить цьому. Він не буде примушувати нас. Завдяки дару свободи волі, Бог дозволяє Своїм дітям “діяти самостійно, а не бути під впливом” [2 Нефій 2:26]”.

Я знаходжу велику розраду у тому, що старійшина Ренлунд сказав далі:

“Незалежно від того, як давно ми зійшли зі шляху чи як далеко ми відійшли від нього, у ту мить, коли ми вирішуємо змінитися, Бог допомагає нам повернутися [див. Алма 34:31]. З Божої перспективи, завдяки щирому покаянню і просуванню вперед з непохитною вірою у Христа, коли ми повернулись на шлях, це буде вважатися так, ніби ми ніколи з нього й не сходили. Спаситель сплачує за наші гріхи і звільняє нас від загрози отримати менше щастя і благословень”⁷.

Я знаю, що нам всім потрібен Спаситель. Ця істина дуже мене підтримує. Хоча це моя відповідальність — навчати моїх дітей і підтримувати їх на їхньому шляху завітів, але це не моя відповідальність — спасати себе або своїх дітей. Це — робота Спасителя, і Він досконало її виконує. Це робота Небесного Батька і це Його слава “здійснювати безсмертя і вічне життя людини” (див. Мойсей 1:39). В Нього є план спасіння для всіх Своїх дітей. Мені слід довіряти Його плану, а не своєму. І я намагаюся пам’ятати, що він виконує Свої обіцяння оберігати і зміцнювати наші сім’ї. Я вірю, що Він завжди запрошує моїх дітей прийти до Нього, і що Він утішить і зміцнить мене, поки я намагаюсь робити те саме.

Урок 2: Очікування на Господа може бути священним досвідом.

Другий урок, який я отримала, був від сестри Емі А. Райт, першої радниці у генеральному президентстві Початкового товариства, яка виступала одразу після старійшини Крістофферсона. Вона навчала:

“Часто у своєму житті ми можемо бути подібними до кривого жебрака біля воріт храму, терпеливо — а іноді і нетерпеливо — “надію склада[ючи] на Господа” [Iсая 40:31]. Очікуючи фізичного чи емоційного зцілення. Очікуючи на відповіді, які пронизують найглибші частини наших сердець. Очікуючи дива”⁸.

Поки я готувалася до генеральної конференції, то молилася про негайні результати. Я знала, що це навряд чи станеться, але я не думала отримати уроки про важливість очікування.

Сестра Райт продовжувала: “Очікування на Господа може бути священним станом — станом шліфування та очищення, коли ми можемо пізнати Спасителя у дуже особистий спосіб. Очікування на Господа також може бути станом, коли ми час від часу можемо запитувати: “О, Боже, де Ти?” [Учення і Завіти 121:1] — станом, коли духовна наполегливість вимагає від нас виявляти віру в Ісуса Христа, свідомо вибираючи Його знову і знову”⁹.

Я багато обдумувала цей принцип після тієї генеральної конференції. Вчитися бути терплячою з моїми дітьми і тим, що вони вибирають, а також довіряти, що Господь завжди чекає їх, вимагає від мене багатьох зусиль. Мені б хотілося, аби просто завдяки тому, що одного разу я обрала в це вірити, а потім, помолившись Господу про те, щоб мої діти обрали йти до Нього і виявляли в Нього віру, я сповнилася спокоєм до кінця моїх днів. Але зі мною такого не сталося. Іноді здавалося, що легше піддатися безнадії та відчаю і здатися, тому що здається, що “план не працює”. Мені коштує багатьох зусиль і духовної стійкості виявляти віру і підтримувати надію у план Небесного Батька, коли я бачу, як мої діти роблять вибір, який не збігається з тими божественними істинами, яких я їх навчала. А втім, коли я вибираю сподіватися, а не впадати у відчай, я вибираю Його. Знову, знову і знову.

Це випробування допомогло мені стати ближчою до Бога. Воно навчило мене звертатися до Нього в молитві. Завдяки цьому я почала вивчати Писання більш зосереджено. Я також почала частіше відвідувати храм. Але найголовніше, це випробування допомогло мені відчути надзвичайну вдячність за Спокуту Ісуса Христа. Я дуже вдячна за те, що Він любить моїх дітей і віддав за них Своє життя.

Вчитися покладатися на Господа стало священним досвідом для мене. Це також допомогло мені духовно зростати. Вивчення цих виступів з генеральної конференції і більш зосереджене вивчення євангелії поглибило моє розуміння доктрини і зміцнило мою віру. Я вчуся рядок за рядком, приписання за приписанням як довіряти Господу і плану викуплення Небесного Батька, поки я продовжую молитися, щоб мої діти обрали йти за Ісусом Христом і Його євангелією. І я чекаю наступної генеральної конференції, щоб отримати нові знання і зміцнити свідчення.

Урок 3: Бог знає як перетворити камені спотикання на сходинки.

Третій виступ, який дав мені надію, — це виступ старійшини Ларрі С. Качера. Поки я вивчала цей виступ, то багато чого навчилася. Я дізналася, що Господь дозволяє нам проходити життєві труднощі, бо це допомагає нам прийти до Нього. Старійшина Качер навчав, що “труднощі не складні, якщо ми залишаємося непохитними “у Христ[і], маючи справжню яскравість надії” [2 Нефій 31:20].

Одна зі складових мети життя полягає в тому, щоб дозволити цим потенційним каменям спотикання стати сходинками, коли ми піднімаємося тим, що я називаю “сходами віри” — сходами, бо я вважаю, що віра не статична. Можна підніматися або спускатися — це залежить від прийнятих нами рішень”¹⁰.

Я духовно зміцнилася завдяки цьому випробуванню моєї віри. Згідно зі своїм обмеженим розумінням я хочу вберегти своїх дітей від життєвих труднощів. Але чи я хочу забрати у моїх дітей можливість так само зростати? У Своїй великій мудрості Бог надав нам шлях, яким ми можемо йти, — Його план спасіння. На цьому шляху ми стикаємося з труднощами, які випробовують нашу віру в Небесного Батька та Ісуса Христа. Але ми можемо скористатися своєю свободою волі, щоб слідувати за Христом на власних сходах віри, і бачити випробування як сходинки, а не камені спотикання. Старійшина Качер нагадує нам, що “наш розвиток — вічний”¹¹.

Історія моїх дітей ще не скінчилася. Божий план спасіння реальний, і мені необхідно мати віру в Його план і довіряти Його меті. Поки мої діти користуються своєю свободою вибору, я намагаюся пам’ятати, що Господь постійно простягає Свою руку до них і допоможе їм повернутися, якщо вони захочуть. Він владний спасати.

Мене сповнюють надією слова у Приповісті 3:5–6:

“Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!

Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки”.

Я переконана, що багато людей переживають свої випробування віри. Ваше випробування може бути схожим на моє, або ви стикнулися з іншим питанням. Дозвольте порадити вам принести ваші турботи до Господа перед генеральною конференцією, а також через постійне вивчення генеральної конференції та Писань. Докладіть зусиль, щоб “слухати Його”¹², а потім довіртеся, що Він навчить вас тому, що вам слід почути. Я знаю, що Він любить нас і що в Нього є сила спасти наших дітей, якщо ми і вони, кожен особисто, обере наближатися до Нього з вірою.