“Отримувати одкровення, доки наша віра не стане непохитною”, Ліягона, квіт. 2024.
За Мною йдіть
Енош
Отримувати одкровення, доки наша віране стане непохитною
“Я закликаю вас зробити необхідні кроки, щоб краще й частіше чути Господа, аби ви могли отримувати просвітлення, яке Він хоче вам дати”1 — Президент Рассел М. Нельсон
Ілюстрації Дена Берра
Розповідь Еноша в Книзі Мормона — це чудове джерело, з якого ми можемо навчитися “краще й частіше чути Господа”, як радив нам Президент Нельсон2. Ця прекрасна, коротка оповідь у Писаннях показує, як нам бути гідними отримання одкровення, як одкровення зазвичай приходить і чому нам слід прагнути одкровення. Від Еноша ми також можемо навчитися, яким чином наша “віра в Господа ста[є] непохитною” (Eнош 1:11), і як нам знати, що ми знайдемо місце покою з нашим Викупителем (див. вірш 27).
Прагнення отримати одкровення
“Боротьб[а], яку я мав перед Богом” (вірш 2) Енош називає свої зусилля отримати одкровення “боротьбою”. Це означає, що доведеться напружувати сили, і є підтвердженням того, про що навчав Президент Нельсон: “отримання одкровення вимагає праці”3. Ми не можемо сподіватися отримати його, покладаючись на незначні чи мінімальні зусилля (див. Учення і Завіти 9:7–8).
“Я ходив полювати на звірів у лісах” (вірш 3). Енош отримав одкровення, коли був у лісі на самоті. Це свідчить про те, що “час тиші — це священний час, час, коли до людини приходить особисте одкровення і мир”4. Занепокоєний тим, що брак спокійного часу в нашому сьогоденному житті обмежує можливість отримувати одкровення, президент М. Рассел Баллард, діючий президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Раніше люди проводили час на самоті так, як ми не можемо зараз уявити у своєму переповненому людьми і справами світі. У наш час, навіть залишаючись наодинці із собою, ми продовжуємо відволікатися на мобільні пристрої, ноутбуки та телебачення, які нас розважають і тримають в напрузі. Як апостол я запитую: у вас є особистий час, який ви проводите в тиші?”5
“Слова, які я часто чув від мого батька про вічне життя… запали глибоко в моє серце” (вірш 3). У цей час спокою Енош почав замислюватися, тобто “роздумувати й глибоко розмірковувати, часто це стосується Писань або іншого, пов’язаного з Богом”6. Те, що сталося з Еношем, підтверджує повчання президента Генрі Б. Айрінга, другого радника в Першому Президентстві: “Коли ми розмірковуємо, то запрошуємо одкровення від Духа”7.
“І моя душа жадала” (вірш 4). Подібно до людини, яка відчуває голод, Енош мав палке бажання або глибоке прагнення знати і відчути те, що від Бога. Це бажання мотивувало Еноша і давало можливість прагнути особистого одкровення й отримати його. Президент Нельсон пообіцяв: “Коли ви притягуєте силу Господа у своє життя з такою ж інтенсивністю, як і потопаюча людина хапається й хапається за повітря, сила Ісуса Христа буде вашою. Коли Спаситель знає, що ви дійсно хочете дотягнутися до Нього — коли Він може відчувати, що найбільшим бажанням вашого серця є прикликання Його сили у ваше життя — вас вестиме Святий Дух, аби ви точно могли знати, що саме вам треба зробити”8.
“Я заволав до Нього в палкій молитві… і весь день я волав до Нього; так, і коли прийшла ніч, я все ще здіймав свій голос високо, щоб він досяг небес” вірш 4. Досвід Еноша показує, що палка невпинна молитва запрошує одкровення. Утім це не обов’язково відбувається внаслідок однієї тривалої молитви. Як пояснював старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Ривок може мати вражаючі наслідки у короткостроковій перспективі, але стабільність протягом тривалого часу набагато ефективніша, набагато менш небезпечна і дає набагато кращі результати”. Спроба помолитися один раз упродовж кількох годин навряд чи принесе такі ж духовні результати, як вдумлива ранкова і вечірня молитва, що промовляється постійно упродовж кількох тижнів”9.
Як і у Еноша, будуть часи в нашому житті, коли одкровення, якого ми прагнемо, не прийде миттєво. Коли так станеться, нам треба буде наслідувати його приклад і продовжувати молитися у вірі та з вірою покладатися на Господа.
Як розпізнати одкровення
“Голос Господа дійшов до моєї свідомості” (вірш 10). Енош знав, що його молитва “досяг[ла] небес” (вірш 4), бо він отримав відповідь від Господа. Він записав: “Дійшов до мене голос, кажучи: Енош, твої гріхи прощені тобі” (вірш 5). Хоча Енош написав, що почув голос, він потім пояснив, що той голос не був чутний для його вух; то був духовний голос у його розумі. Він записав: “Голос Господа дійшов до моєї свідомості знову” (вірш 10).
Президент Бойд К. Пекер (1924–2015), президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснював, що таке “тендітне, витончене духовне спілкування не є помітним для очей і не сприймається вухами. І хоч воно описується як голос, це є голос, який людина більше відчуває, ніж чує”10.
Досвід Еноша показує, що більш поширена форма одкровення — це не та, коли Господь уголос промовляє до наших вух чи візуально з’являється перед нашими очима. Натомість це відбувається тоді, коли він ледь відчутно промовляє через Свого Духа до нашого розуму і серця (див. Учення і Завіти 8:2–3).
Благословення від одкровення
“Енош, твої гріхи прощені тобі” (вірш 5). Завдяки особистому одкровенню Енош отримав запевнення, що його гріхи прощені. Це одне з найбільших благословень, які ми можемо отримати завдяки одкровенню. Насправді кожного разу, коли ми отримуємо одкровення через Святого Духа, це є доказом того, що наше серце змінюється і ми наближаємося до Бога. Президент Генрі Б. Айрінг навчав: “Якщо ви відчували вплив Святого Духа, то вважайте, що у вас є доказ того, що Спокута діє у вашому житті”11.
“Моя віра в Господа стала непохитною” (вірш 11). Після того, як Енош отримав одкровення, якого так прагнув, його бажання були спрямовані на інших — на те, щоб інші люди мали духовне благополуччя і вічне спасіння. Він молився за свою сім’ю, яка належала до нефійців, а потім і за ламанійців. Коли він молився, то відчував щось священне. Він описує: “Після того як я, Енош, почув ці слова, моя віра в Господа стала непохитною” (вірш 11).
Одним з благословень отримання особистого одкровення від Господа є те, що цей духовний досвід зміцнює нашу віру в Нього. Кожного разу, коли ми чуємо Його, наша віра в Ісуса Христа зростає. З часом, якщо ми постійно отримуємо одкровення, наша віра в Господа стає непохитною.
Президент Джозеф Ф. Сміт (1838–1918) розповідав про свій власний досвід, пов’язаний з цим: “Коли я ще хлопцем почав своє служіння, я часто звертався до Господа з проханням показати мені якесь чудо, через яке я міг би отримати свідчення. Але Господь вирішив зробити інакше й відкривав мені істину потроху, рядок за рядком, приписання за приписанням, тут трохи і там трохи, доки не відкрив мені її в повноті, від тімені до п’ят, доки я повністю не очистився від сумнівів і побоювань. Йому не потрібно було посилати ангела з небес, щоб зробити це, і не потрібно Йому було для цього звучання архангельської сурми. Шепіт спокійного й негучного голосу Духа живого Бога приніс мені від Нього те свідчення, яке стало моїм надбанням. Через цей принцип і цю владу він відкриє всім дітям людським істинне знання, яке залишиться з ними”12.
“Їхня віра була схожа на твою” (вірш 18). Коли Енош отримав прощення своїх гріхів, Господь пояснив, що це сталося “через твою віру в Христа, Якого ти до того ніколи не чув і не бачив” (вірш 8). Після того як Енош отримав набагато більше одкровень, він згодом здобув таку ж віру, яку мали його батьки: “їхня віра була схожа на твою” (вірш 18). Енош мав віру в Христа, подібну до тієї, яку мали Легій, Яків і Нефій, усі вони бачили у видінні Господа. Незважаючи на те, що його свідчення було отримане лише внаслідок особистого одкровення через Святого Духа, воно було таким самим певним, як нібито він бачив Господа. Досвід Еноша ілюструє принцип, якого навчав старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, про апостола Хому, який був свідком Спасителя: “Людина може мати таку ж віру або свідчення, як і Хома, не доторкаючись до Нього і не бачачи Його [див. Іван 20:29]”13.
У кінці своєї книги Енош пише, що він невдовзі має померти і “тоді я побачу Його обличчя з радістю” (вірш 27). Його останнє свідчення нагадує нам про останнє свідчення старійшини Брюса Р. Мак-Конкі (1915–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів. На квітневій генеральній конференції 1985 року, за кілька днів до своєї смерті, він сказав про Спасителя:
“Я — один з Його свідків, і прийде день, коли я доторкнуся до слідів від цвяхів на Його руках і на Його ногах, і омию Його ноги сльозами.
Але я не буду знати краще, ніж знаю тепер, що він є Сином Всемогутнього Бога, що Він — наш Спаситель і Викупитель,”14.
“І я незабаром піду до місця свого покою, яке є з моїм Викупителем; бо я знаю, що в Ньому я спочину” (вірш 27). Завдяки особистому одкровенню Енош знав, що його буде спасенно Ісусом Христом в целестіальному царстві. Дехто вважає, що ми не можемо дізнатися про таке в цьому житті. Інші вважають, що дізнатися про це можна лише внаслідок чогось такого надзвичайного, як, наприклад, відвідування Спасителя. Однак Господь навчав, що Святий Дух може давати людям обіцяння вічного життя, якщо вони залишаються незмінно вірними в дотриманні своїх завітів15. Таке духовне запевнення залежить від нашої вірності: “Святий Дух усуне печатку ухвалення там, де завіти порушено”16.
Якщо ми “просува[ємося] вперед” по шляху завітів, намагаємося “витерп[іти] до кінця”, Господь даватиме нам духовне запевнення упродовж усього шляху, поки ми не отримаємо певного знання, що будемо “мати вічне життя” (2 Нефій 31:20). “У Писаннях цей процес названо так: робити свої покликання й обраність певними”17.
Подібно до Еноша, якщо ми маємо боротьбу перед Богом, якщо наша душа прагне, а серце обдумує, якщо ми гаряче молимося за себе й інших людей, то будемо отримувати одкровення за одкровенням у хвилини спокою, аж поки наша віра в Ісуса Христа не буде непохитною і ми будемо знати, що одного дня ми спочинемо в Ньому.