Розділ 6
Всесвітнє коло сестринства
Пророк Джозеф Сміт, зустрічаючись із сестрами з Товариства допомоги в Наву, навчав, що крім надання матеріального служіння, вони мали зміцнювати людей духовно (див. розділ 2). Беручи цю пораду за основу, сестри з Товариства допомоги, служачи разом, знаходили любов і безпеку у штормах життя. Вони ділилися євангелією Ісуса Христа одна з одною і з тими, хто був навколо них. Товариство допомоги стало захистком від світу—місцем притулку—і осередком світла для світу—місцем впливу.
На зборах Товариства допомоги в Огдені, Юта, сестра Елайза Р. Сноу, другий генеральний президент Товариства допомоги, з вдячністю відзначала зусилля сестер, направлені на матеріальне й духовне зміцнення одна одної. Вона сказала їм, що хоч Церква й не веде обліку всіх внесків, які вони передали на користь нужденних, повний запис їхньої роботи зі спасіння веде Господь:
“Мені добре відомо, які великі пожертвування було зроблено і їх ніколи не записували в [реєстрові] книги. Президент Джозеф Сміт сказав, що це Товариство було організовано, щоб спасати душі. Що зробили сестри, щоб повернути тих, хто збився з путі? —щоб зігріти серця тих, хто охолов до євангелії?— Ведеться ще одна книга—книга вашої віри, вашої доброти, ваших добрих справ, ваших слів. Цей запис ведеться. Ніщо не втратиться”1.
Ведеться небесний облік роботи сестер з Товариства допомоги, коли вони простягають руку допомоги тим, чиє серце охололо і кому потрібні віра, доброта, хороші справи та добрі слова.
Всесвітнє сестринство
У середині 1900-х років, коли світ страждав від наслідків воєн та природних катаклізмів, діяльність Товариства продовжувала розширюватися. Відповідно до цілей організації—збільшувати віру й особисту праведність, зміцнювати сім’ї і домівки, шукати нужденних і допомогати їм—Товариство допомоги було прихистком для сестер з Товариства допомоги і впливовою силою, яка чинила добро. У 1947 році генеральне президентство Товариства допомоги (сестри Белл С. Спаффорд, Меріен Шарп і Гертруда Гарфф) навчали: “Наша місія—зцілення, і вона вимагає від нас більшого серця, натхненнішого ставлення, твердішої волі”2.
У той час уряди деяких країн ввели політичні обмеження і навіть звели кілька реальних бар’єрів. Ці обмеження і бар’єри, відомі під назвами “залізна завіса” і “Берлінська стіна”, були призначені, щоб не пускати за них одних людей і не випускати інших. А ось сестри з Товариства допомоги зводили духовні стіни—стіни прихистку, призначені захищати і приймати людей. Вони разом об’єдналися у всесвітнє коло сестринства і запрошували інших приєднатися до них.
Навіть у країнах з політичними обмеженнями й законами, що заважали відкрито сповідувати свою релігію, члени Товариства допомоги відчували зв’язок із сестрами по всьому світу. Вони спокійно залишалися вірними своїм свідченням про відновлену євангелію та цілям Товариства допомоги.
У 1980 році президент Бойд К. Пекер, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, та його дружина Донна, відвідали Товариство допомоги у Чехословаччині (тепер Чеська Республіка і Словаччина). Згодом він пригадував:
“Отримати візи було нелегко, і ми були дуже обережні, щоб не наражати на небезпеку і не зашкодити становищу наших членів Церкви в країні, де люди з покоління в покоління в умовах невимовного тиску боролися за збереження своєї віри.
Найбільше запам’яталися збори у кімнаті нагорі. Вікна були закриті шторами. Навіть пізнього вечора люди приходили у різний час і один—з одного боку, інший—з іншого, щоб не привернути до себе увагу.
На зборах було 12 сестер. Вони співали гімни Сіону зі збірників—там були лише слова, без нот,—які було надруковано 50 років тому. [Урок] благоговійно проводився за матеріалом саморобного посібника. …
Я сказав цим сестрам, що вони належать до найбільшої і, у всіх значеннях, найпрекраснішої жіночої організації на землі. Я навів слова пророка Джозефа Сміта, сказані ним, коли він з братами організував Товариство допомоги. …
Там відчувався вплив Духа. Любі сестри, що поводилися шляхетно і благоговійно, не стримували сліз.
Я сказав їм, що після нашого повернення у мене є доручення виступати на конференції Товариства допомоги; чи можу я щось передати від них? Кілька з присутніх сестер написали своє послання; кожне висловлення, кожне з них було пронизане бажанням віддавати, а не просити про щось. Я ніколи не забуду того, що написала одна сестра: “Маленьке коло сестер лине своїми серцями й думками до всіх сестер і благає Господа допомогти нам рухатися вперед”.
Ці слова коло сестер надихнули мене. Я міг бачити їх, як вони стоять у колі, що далеко сягає тієї кімнати і охоплює світ”3.
Згадуючи ті збори, Президент Пекер сказав: “Якусь мить я знаходився у тому колі і відчув імпульси віри, і сміливості, і любові, що приймалися і посилалися кожною стороною”4.
Така віра, і сміливість, і любов об’єднувалися, щоб створювати спадок сестер з Товариства допомоги скрізь. Президент Генрі Б. Айрінг, радник у Першому Президентстві, закликав сестер ділитися цим своїм спадком. “Ви передаєте спадок, коли допомагаєте іншим сприйняти серцем дар милосердя. Потім вони зможуть передати його іншим. Історія Товариства допомоги описана за допомогою слів та цифр, але спадок передається від серця до серця”5.
Місце захистку
З перших днів існування Товариства допомоги сестри надавали місце для захистку—місце, де можна знайти зцілення, любов, доброту, турботу та відчути свою приналежність. У Наву сестри знаходили захисток у Товаристві допомоги, покладаючись на віру та вміння одна одної і ділячись їжею та одягом. Це продовжувалося й коли вони йшли рівнинами, і коли вони ставали на ноги в території Юта. Тепер, коли Церква зростає по всьому світу, сестри й далі знаходять захисток у Товаристві допомоги.
Президент Бойд К. Пекер сказав: “Це велике коло сестринства буде захистом для кожної з вас і для ваших сімей. Товариство допомоги можна порівняти з прихистком—місцем безпеки і захисту—святилищем давніх часів. У ньому ви будете у безпеці. Воно оточує кожну сестру неначе захисною стіною”6.
У 1999 році Боббі Сендберг, молода дружина й мати, переїхала зі своєю сім’єю зі Сполучених Штатів до Тайваню. І хоч вона перебувала там лише шість місяців, коли вони з чоловіком навчали англійської мови, її тайванські сестри оточили її захистом, що йшов від Товариства допомоги.
Цей захист по-особливому відчувався, коли в країні стався жахливий землетрус, епіцентр якого був біля дому Сендбергів. По обидва боки школи, де вони жили, падали будинки. У години першого великого поштовху президент Товариства допомоги, до якого належала сестра Сендберг, прибула в її сім’ю як ангел милосердя, аби з’ясувати, що їм потрібно, й допомогти. Оскільки багато доріг і будівель було зруйновано і всі лінії зв’язку були виведені з ладу, ця турботлива президент скористалася власним транспортним засобом, який змогла знайти. Вона їздила на своєму велосипеді через руїни, поки не відвідала багатьох сестер зі свого приходу.
Посеред усього цього безладу, що панував навколо, сестра Сендберг була під надійним захистом Товариства допомоги. Президент її Товариства допомоги потурбувалася про безпеку й потреби кожної сестри у їхньому приході.
Як і сестра Сендберг, багато святих останніх днів по всьому світу можуть підтвердити істину, сказану президентом Пекером: “Як втішає знання того, що куди б [сім’я] не поїхала, її чекає церковна сім’я. У той же день, коли вони приїжджають, він належить до кворуму священства, а вона—до Товариства допомоги”7.
Місце впливу
Сестра Белл С. Спаффорд у квітні 1945 року була покликана служити дев’ятим генеральним президентом Товариства допомоги, а через шість тижнів після цього Президент Джордж Альберт Сміт був рукопокладений як восьмий Президент Церкви. Президент Сміт закликав сестру Спаффорд та всіх сестер з Товариства допомоги надати матеріальну підтримку людям, які все ще страждали від наслідків Другої світової війни. Він також попросив їх зробити їхній вплив відчутним серед усіх жінок світу. Він сказав: “Коли Президент Джозеф Сміт повернув ключ для емансипації жіноцтва, він повернув його для всього світу”8.
Будинок Товариства допомоги, центр впливу
У жовтні 1945 року було оголошено про плани звести будинок Товариства допомоги9. У жовтні 1947 року Перше Президентство схвалило план, запропонований сестрою Белл С. Спаффорд: кожну сестру Товариства допомоги, яке тоді налічувало 100000 членів, попросили зробити внесок—п’ять доларів—на реалізацію проекту. Свої внески прислали сестри з усього світу. Дехто прислав зі своєї батьківщини мистецькі твори, щоб прикрасити інтер’єр цього будинку. За один рік сестри зібрали 554016 доларів.
Сестра Спаффорд заявила: “Зібране є великою цінністю у грошовому вимірі, проте не лише в грошовому. Воно представляє багато невідчутних на дотик цінностей—цінностей вищої вартості—вияв вдячності за почесну позицію навчати жінок плану євангелії; свідчення про божественність роботи цього Товариства; вдячність за можливість, дану сестрам у Церкві, служити … ; прихильність до провідництва; самовідданість цій великій справі. Це вияв величі, яка є у самому Товаристві”10.
Будинок, що знаходиться якраз на північний схід від Солт-Лейкського храму, був освячений 3 жовтня 1956 року. У молитві освячення Президент Девід О. Мак-Кей, дев’ятий Президент Церкви, сказав про вплив на весь світ, який буде поширюватися з цього будинку: “Щоб зробити більш ефективним їхнє служіння нужденним та стражденним і в Церкві, і у світі, Товариство допомоги звело за сприяння членів Церкви цей прекрасний дім Товариства допомоги”11.
Починаючи з 1984 року, в цьому будинку також знаходяться офіси генерального президентства Товариства молодих жінок і генерального президентства Початкового товариства.
Вплив на людей інших релігій
Сестра Спаффорд отримала важливий урок від Президента Джорджа Альберта Сміта стосовно необхідності ділитися цінностями Церкви з іншими жінками світу. Невдовзі після її підтримки як генерального президента Товариства допомоги “надійшов лист від National Council of Women (Національної ради жінок), в якому повідомлялося про їхній щорічний з’їзд, що мав проходити у Нью-Йорку.
На цих з’їдах сестра Спаффорд бувала й раніше, тому, маючи попередній досвід, вона та її радники впродовж кількох тижнів уважно роздумували над тим запрошенням.
Вони вирішили висловити свою думку Президенту Церкви стосовно того, що Товариству допомоги слід призупинити своє членство у таких радах. Вони підготували письмову рекомендацію, вказавши всі підстави зробити це.
Хвилюючись і відчуваючи невпевненість, сестра Спаффорд поклала цей документ на стіл Президента Джорджа Альберта Сміта і сказала: “Президентство Товариства допомоги хоче рекомендувати, щоб головне правління припинило своє членство в Національній раді жінок і в Міжнародній раді жінок, на підставах, що вказані у цьому документі”.
Президент Сміт уважно прочитав документ. “А хіба вони не були членами цих рад ось вже більш як півстоліття?”—спитав він.
Сестра Спаффорд пояснила, у скільки обходиться поїздка у Нью-Йорк, скільки часу забирають ті з’їзди, та розповіла, якого приниження вони там іноді зазнавали. Вона рекомендувала припинити членство, оскільки, за її словами, “ми нічого не отримуємо від цих рад”.
Цей мудрий, старий пророк відкинувся на спинку свого стільця і стурбовано поглянув на неї. “Ви хочете вийти з цих рад, тому що нічого від них не отримуєте?”—спитав він.
“Ми так відчуваємо”,—відповіла вона.
“Скажіть мені,—сказав він,—а що ви дали їм?—
Сестро Спаффорд,—продовжив він,—ви дивуєте мене. Невже ви завжди думаєте тільки про те, щоб отримувати? А ви не думаєте, що ви повинні давати?”
Він повернув їй той документ і простяг їй свою руку. З помітною твердістю він сказав: “Продовжуйте своє членство в цих радах і зробіть відчутним свій вплив в них”12.
Вона зробила свій вплив відчутним. Вона брала участь в Національній раді жінок та Міжнародній раді жінок, а через кілька років зайняла в цих організаціях керівні посади. Вона рішуче відстоювала принципи євангелії Ісуса Христа і цілі Товариства допомоги.
Кожного разу, коли сестра Спаффорд була на засіданні Міжнародної ради жінок (МРЖ), їй доручалось проводити сесію, на якій обговорювалося “соціальне та моральне благополуччя”. Вона пригадувала:
“Одного разу я відмовилася знову йти на [сесію], на якій обговорювалося соціальне та моральне благополуччя, у той час я була в дуже дружніх стосунках з президентом МРЖ. … Я сказала: “Я весь час відвідую цю сесію, і мені це вже так набридло, що хотілося б чогось іншого”. Вона відповіла: “Що ж, безсумнівно, ви на це заслуговуєте, і я прослідкую, щоб вас призначили на іншу сесію”.
Потім вона повернулася і сказала: “Я не можу виконати ваше прохання, бо ваша рада наполягає, щоб ви й далі займалися соціальним і моральним благополуччям”. Вона сказала: “Може вам буде цікаво дізнатися чому. Ваш національний президент каже, що ви завжди відстоюєте позиції вашої Церкви у цих питаннях і вони знають цю позицію Мормонської Церкви і відчувають, що ваша присутність гарантує їм безпеку”13.
Жінки в цих організаціях знали, що їхній друг Белл Спаффорд буде відстоювати принципи Церкви, а їм і потрібні були саме така мудрість і сила. У 1954 році її обрали керівником делегації Сполучених Штатів на засіданні Міжнародної ради жінок, що проводилося в Гельсінкі, Фінляндія. Коли вона перед відкриттям цієї конференції йшла попереду делегації, її думки спрямувалися в минуле:
“Коли я дивилась на таку різну аудиторію, що складалася з людей багатьох національностей, … у моїй пам’яті несподівано сплили слова наших провідників-піонерів, що керували [Товариством допомоги]: “Стійте, як і ми, на чолі жінок світу”, … “відстоюйте права жінок Сіону і права жінок усіх країн”. … Я знала, що нашим жінкам-провідникам, які були піонерами, було дано через божественну проникливість знання стосовно призначення Товариства допомоги. … Я переконана, що для Товариства допомоги настав час зробити свій вплив відчутний серед жіноцтва по всьому світу”14.
У 1987 році Перше Президентство порадило Товариству допомоги вийти зі складу Національної ради жінок та Міжнародної ради жінок. Для генерального президентства Товариства допомоги настав час більше зосередитися на своїй організації, яка дуже швидко зростала по всьому світі, ніж на інших справах у країні і у світі. Але оскільки Церква зросла, жінки-святі останніх днів продовжували поширювати свій вплив по всьому світу—у своїх громадах, школах, авторитетних місцевих організаціях. Вони дотримувалися зразка, встановленого Президентом Смітом і сестрою Спаффорд: думати, що вони можуть дати, а не що вони можуть взяти.
Живлення й навчання зацікавлених євангелією та новонавернених
Із зростанням Церкви по всьому світу Товариство допомоги отримувало можливість впливати на зацікавлених Церквою та новонавернених. Цей вплив виявлявся і через надання новим членам Церкви можливості служити й вести. Сестра Сільвія Е. Олред, радник у генеральному президентстві Товариства допомоги, розповіла про свою матір, Хільду Альваренга, яка служила президентом Товариства допомоги у філії в Сан-Сальвадорі, Сальвадор:
“Моя мама була щойно навернена до Церкви, коли її покликали бути президентом Товариства допомоги в нашій маленькій філії в Сан-Сальвадорі. Вона сказала президенту філії, що в неї немає досвіду, вона неготова і не відповідає вимогам. Їй було за тридцять, вона була не дуже освічена і все її життя було присвячене піклуванню про чоловіка та сімох дітей. Але президент філії все ж покликав її.
Хільда Альваренга
Я бачила, як моя мама доросла до цього покликання. За час служіння вона набула навичок лідера і розвинула нові дари, такі як: навчати, виступати перед аудиторією, планувати й організовувати збори, заходи і проекти служіння. Вона вплинула на жінок у філії. Вона служила їм і навчала їх служити одна одній. Сестри любили і поважали її. Вона допомагала іншим жінкам розкривати, використовувати і розвивати дари і таланти; вона допомагала їм ставати тими, хто будує царство і міцні духовні сім’ї. Вона залишалася вірною укладеним нею храмовим завітам. Помираючи, вона відчувала мир з її Творцем.
Сестра, яка служила разом з нею в Товаристві допомоги в якості радника, написала мені кількома роками пізніше: “Твоя мама була людиною, яка навчила мене стати такою, яка я зараз є. У неї я навчилася милосердю, доброті, чесності і відповідальному ставленню до своїх покликань. Вона була моїм вчителем і прикладом. Зараз мені 80 років, але я залишалася вірною Спасителеві і Його євангелії. Я служила на місії, і Господь мене щедро благословив”15.
Ця віддана сестра, президент Товариства допомоги, допомогла зміцнювати свідчення сестер, які вже були в її філії. Вона також живила віру жінок, які цікавилися Церквою, і тих, хто недавно був охрищений і конфірмований. Вона докладала зусиль, щоб зробити Товариство допомоги місцем, де сестрам раді і де їх живлять.
Вплив на інших через розповідь про євангелію
Невдовзі після того як президент і сестра Пекер відвідали те маленьке коло сестер у Чехословаччині, одна молода жінка, яка прагнула духовного захистку, любові і знання про призначення свого життя, була залучена до цього кола. Її звали Ольга Коварова, і на той час вона була аспіранткою в університеті міста Брно. В університеті студентам нав’язували вивчення атеїзму. Ольга відчувала, що студенти і всі, хто її оточував, не мають мети існування. Вона прагнула глибшого духовного життя й відчувала, що такий же самий духовний голод відчували її друзі й колеги.
В університеті Ольга зустріла Отакара Войкувку, 75-річного чоловіка-святого останніх днів. Пізніше вона пригадувала: “На вигляд йому було сімдесят п’ять років, але серце мав вісімнадцятирічного і воно було сповнене радості. Це було так незвичайно для Чехословаччини, де в той час панував цинізм. … Я помітила, що він не тільки був високоосвіченим, але й знав, як мати радість у житті”. Вона розпитувала його та його сім’ю про сенс життя, і врешті-решт вони познайомили її з іншими членами Церкви. Їй хотілося дізнатися, як вони знаходять радість і де вони читають про Бога. Вони дали їй примірник Книги Мормона, яку вона з нетерпінням почала читати.
Ольга була навернена до відновленої євангелії, і вона вирішила охриститися. Хрищення мало відбутися в лісі увечері, щоб не привернути уваги до цього релігійного дійства. На жаль, в лісі у вечір її хрищення було чимало рибалок. Але після того як Ольга та її друзі почекали, а потім палко помолилися, рибалки пішли геть.
Один з членів Церкви, який був присутній на її хрищенні, запитав у неї: “Чи знаєш ти, чому біля води цього вечора було так багато рибалок?” А потім він сказав: “Пам’ятаєш, Ісус, коли ходив біля Галілейського моря, сказав Симону, що зветься Петром, та Андрію, які саме невода закидали в море: “Ідіть за Мною,—Я зроблю вас ловцями людей”. Ольга відчула: його слова означали, що я повинна невдовзі стати знаряддям в Божих руках, щоб привести молодих людей у Церкву”.
З Ольгою так воно і сталося. Вона вплинула на багатьох, хто шукав істину й щастя. Оскільки в її країні проповідування з метою навернення заборонялося, вона і сім’я Войкувки проводили заняття на курсі, який вони назвали “Школа мудрості”. У тих обставинах вони навчали моральним та етичним цінностям, щоб допомогти людям знайти в житті духовність і радість. Багато хто з їхніх студентів відчував вплив Духа, і часто виникали нагоди для обговорення з вибраними людьми питань, що стосувалися Небесного Батька та євангелії Ісуса Христа16.
Пізніше сестра Барбара В. Віндер, коли вона служила одинадцятим генеральним президентом Товариства допомоги, мала можливість поїхати в Чехословаччину зі своїм чоловіком, Річардом В. Віндером, який служив там раніше молодим місіонером. Коли вони увійшли в дім, де мали проходити збори, схвильована молода жінка енергійно підійшла до них і сказала: “Раді вітати вас! Мене звати Ольга, я президент Товариства допомоги”. Брат і сестра Віндер помітили, яке світло було на її обличчі і що Дух Господній перебував з нею. Як президент Товариства допомоги у своїй маленькій філії, Ольга Коварова мала добрий вплив у світі політичного тиску і релігійних переслідувань, і вона допомагала надавати захисток тим, хто приєднувався до Церкви і ставав членом Товариства допомоги. Вона допомагала спасати душі інших, приводячи їх до Христа.
Історія навернення сестри Коварової та її місіонерська робота є частковим виповненням пророцтва Президента Спенсера У. Кімбола, дванадцятого Президента Церкви: “В основному зростання Церкви в останні дні відбуватиметься тому, що багато хороших жінок у світі (в яких так часто відчувається внутрішня духовність) у великій кількості прийдуть до Церкви. Це ставатиметься такою мірою, якою жінки Церкви будуть відображенням праведності й розуму у своєму житті, а також якою мірою жінки Церкви будуть відрізнятися—у хорошому розумінні—від жінок світу”17.
Вплив на інших через служіння
У 1992 році сестри по всьому світу святкували 150-ту річницю Товариства допомоги, беручи участь у проектах служіння у своїх громадах. Завдяки цим зусиллям, які спрямовувалися під керівництвом генеральних та місцевих провідників священства, сестри поширювали вплив Товариства допомоги по всьому світу. Сестра Елейн Л. Джек, яка у той час служила дванадцятим генеральним президентом Товариства допомоги, сказала:
“Ми попросили кожний наш місцевий підрозділ дізнатися про потреби в їхніх громадах і вирішити, яке служіння для громади було б найнеобхіднішим. Ви можете собі уявити, як це б вплинуло на світ?
Одна з наших президентів Товариства допомоги прийшла у муніципалітет одного з міст Каліфорнії і сказала: “Яку, на вашу думку, роботу ми можемо виконати, щоб допомогти громаді?” І там їй чоловіки відповіли: “Ви маєте на увазі, що 20000 груп по всьому цьому світу збирається робити те саме?” І вона відповіла, що так. Один з членів муніципалітету сказав: “Так ви ж зміните світ”. І я думаю, ми його змінили … на краще. Це була одна з тих справ, що об’єднує. Служіння було самим різноманітним. … [Сестри] виготовляли плетені килимки для літніх людей, що жили вдома. … Вони садили квіти навколо годинникової башти в Самоа. І вони робили так багато для безпритульних, вони роздавали дітям книги, фарбували будинки одиноких матерів і робили ще багато всього іншого. Ми відчули, що по всьому світу це служіння у громадах були важливою справою і для сестер, і для громади”18.
Вплив на інших через навчання грамоті
Коли сестри з Товариства допомоги організували проведення служіння в громадах, сестра Джек та її радники зосередили зусилля для важливого служіння по всьому світу: допомогти сестрам навчитися читати. “Ми відчули, що жінкам по всьому світу потрібно вміти читати і що багато жінок читати не вміли,—сказала вона.— Ви можете собі уявити: якщо вони не вміють читати, то як вони можуть навчати своїх дітей, як вони можуть поліпшити свої умови життя, як вони можуть вивчати євангелію? Ось ми й подумали, що немає нічого кориснішого, ніж направити зусилля на навчання їх грамоті. … Але нашою метою було також і заохотити кожну сестру до навчання впродовж всього життя”19.
Томас С. Монсон
Президент Томас С. Монсон, шістнадцятий Президент Церкви, якось зустрів одну жінку в Монро, Луїзіана, яка була благословенна через таке служіння Товариства допомоги і яка ділилася цим благословенням з іншими. Вона підійшла до нього в аеропорту і сказала: “Президенте Монсон, до того як я стала членом Церкви і членом Товариства допомоги, я не вміла читати. Я не вміла писати. Ніхто з моєї сім’ї не вмів”. Вона розповіла Президенту Монсону, що навчили її читати сестри з Товариства допомоги і тепер вона допомагає іншим вчитися читати. Поговоривши з нею, Президент Монсон подумав, “яке велике щастя вона, напевно, відчувала, коли відкрила Біблію і вперше прочитала слова Господа. … У той день в Монро, Луїзіана, через Духа [він] отримав підтвердження про піднесеність вашої мети покращувати грамотність серед сестер”20.
Вплив на сестер у приходах і філіях та зміцнення їх
Хоч віддані сестри з Товариства допомоги робили свій вплив відчутним в громадах і по всьому світу, вони все ж не забували зміцнювати одна одну у своїх приходах і філіях. Сестра Джулі Б. Бек, яка пізніше служила п’ятнадцятим генеральним президентом Товариства допомоги, знайшла сестер, захисток і підтримку в Товаристві допомоги, коли вона була молодою недосвідченою мамою і домогосподинею. Вона згадувала:
“Товариство допомоги повинно бути зорганізовано, спрямовано й мобілізовано на зміцнення сімей і перетворення наших домівок на святилища—захисток від цього світу. Я пізнала це багато років тому, коли тільки-но вийшла заміж. Мої батьки, які жили по сусідству, повідомили, що мають їхати до іншої частини світу. До цього педагогічний, мудрий і надихаючий приклад матері був для мене опорою. А тепер вона тривалий час буде далеко. Це було задовго до електронної пошти, факсів, мобільних телефонів та веб-камер; а звичайною поштою листи йшли дуже довго. Одного дня перед її від’їздом я сиділа біля неї плачучи і спитала її: “Хто ж тепер буде мені за маму?” Матуся серйозно замислилася, а потім з Духом і силою одкровення, що приходить до таких жінок, як вона, сказала мені: “Якщо я не повернуся, якщо ти мене вже не побачиш, якщо я ніколи не зможу тебе більше нічого навчити, міцно тримайся за Товариство допомоги. Товариство допомоги буде тобі за маму”.
Мати знала: якщо я захворію, сестри попіклуються про мене і що вони допоможуть мені, коли у мене народяться діти. Але найбільше моя мати сподівалась на те, що сестри з Товариства допомоги будуть сильними, духовними провідниками для мене. Відтоді я почала повною мірою вчитися у жінок, які мали сильний характер і віру”21.
Коло сестер, яке постійно збільшується
Бойд К. Пекер,
Уперше президент Бойд К. Пекер публічно розповів про те, що він відчув, перебуваючи з сестрами з Товариства допомоги у Чехословаччині, коли він виступав на генеральних зборах Товариства допомоги у 1980 році. Він сказав: “Я отримав свідчення про велике коло сестринства”22. У 1998 році він поділився цим знову, цього разу під час звернення до всієї Церкви на генеральній конференції. Він зауважив: “Товариство допомоги—це тепер більше, ніж коло, воно скоріше схоже на мереживо, що вкриває всі континенти”23.
Сестри з Товариства допомоги є частиною божественно натхненної організації, яку встановив пророк Джозеф Сміт, маючи повноваження священства. Жінки, беручи участь в роботі Товариства допомоги і присвячуючи себе йому, будуть і далі створювати захисток і відчуття сестринства і будуть мати могутній вплив у справі добра. Президент Пекер пообіцяв великі благословення сестрам, які служать цій справі:
“Кожна ваша потреба виповниться зараз і у вічності; усе, чого вас позбавлено, і все, що спричинило вам страждання, буде вам компенсовано. Усе це може повернутися до вас, і повернутися швидко, якщо ви присвятите себе Товариству допомоги.
Служіння в Товаристві допомоги звеличує й освячує індивідуально кожну сестру. Ваше членство у Товаристві допомоги буде завжди з вами. Якщо ви присвятите себе Товариству допомоги, його організації, його діяльності і будете брати в ньому участь, ви будете підтримувати справу, яка благословить кожну жінку, яка перебуває під його впливом”24.
Зміцнення сестринства через виявлення милосердя
У своєму зверненні до сестер з Товариства допомоги Президент Томас С. Монсон поділився думками про те, як виявлення милосердя зміцнює узи сестринства в Товаристві допомоги:
“Я вважаю, що мати милосердя,—“чисту любов Христа”,—це не критикувати і не осуджувати. Говорячи про милосердя, я зараз не маю на увазі полегшення страждань через жертвування того, що нам належить. Це, звичайно, робити треба і це правильно. Однак цього вечора я маю на увазі милосердя, яке ми виявляємо толерантним ставленням до інших та їхніх вчинків, те милосердя, яке прощає, те милосердя, яке терпить.
Я маю на увазі милосердя, яке спонукає нас бути чуйними, співчутливими і милосердними не лише в часи хвороби, горя і страждань, але й в часи слабкості чи помилок, які переживають інші.
Є велика необхідність у милосерді, яке звернене до тих, кого не помічають, яке дає надію тим, у кого опустилися руки, яке надає допомогу тим, хто страждає. Справжнє милосердя—це любов у дії. Милосердя потрібне скрізь.
Потрібне милосердя, яке не шукає задоволення в слуханні чи повторенні розповіді про нещастя, яке прийшло до інших; це можливо робити тільки в тому разі, якщо цим можна якось допомогти тим, хто переживає нещастя. …
Мати милосердя—це терпеливо ставитися до людини, яка розчаровує нас. Це не піддатися імпульсу легко образитися. Це приймати слабкості й помилки. Це приймати людей такими, як вони є. Це помічати не фізичну зовнішність, а риси, які з часом не потьмяніють. Це не піддатися імпульсу розділяти інших на категорії.
Милосердя, ця чиста любов Христа, виявляється, коли група молодих жінок з приходу для неодружених їде за сотні кілометрів, щоб бути на похороні матері однієї із сестер з Товариства допомоги. Милосердя виявляється тоді, коли віддана візитна вчителька повертається місяць за місяцем, рік за роком до тієї самої байдужої сестри, навіть критично налаштованої сестри. Воно проявляється, коли про літню вдову пам’ятають і приводять у приход чи на заходи Товариства допомоги. Воно відчувається, коли сестру, що сидить самотньо на зборах Товариства допомоги, запрошують: “Ідіть сюди, сідайте з нами”.
Існують сотні непомітних способів, якими всі ви можете носити на собі мантію милосердя. Ні для кого з нас життя не є ідеальним. Замість того, щоб засуджувати і критикувати одне одного, давайте краще мати чисту любов Христа до своїх супутників у цій подорожі життям. Давайте усвідомлювати, що кожна робить все якнайкраще, щоб справлятися з труднощами, що виникають на її шляху, і давайте все робити, щоб ми якнайкраще допомагали в цьому.
Милосердя визначили як “найвищий, найблагородніший, найсильніший вид любові”, “чисту любов Христа … ; і т[а], хто матиме його в останній день, з [н]ею усе буде добре”.
“Милосердя ніколи не минає”. Нехай же це вже довго існуюче гасло Товариства допомоги, ця не підвладна часу істина, направляє вас у всьому, що ви робите. Нехай воно проникне в саму вашу душу і знайде вираження в усіх ваших думках і вчинках”25.
Сестри з Товариства допомоги, служачи разом, знаходять любов і захист від бур життя.
Члени Товариства допомоги збираються разом у колі сестринства.
“Куди б [сім’я] не поїхала, її чекає церковна сім’я” (Бойд К. Пекер).
Будинок Товариства допомоги, Солт-Лейк-Сіті, Юта, 1956 р.
Сестра Белл С. Спаффорд, зліва, на з’їзді Міжнародної ради жінок
Сестри з Товариства допомоги та місіонери повного дня в Сан-Антоніо, Техас, приблизно 1950 р.
Як і давні апостоли Спасителя, сестри з Товариства допомоги можуть бути знаряддям в Божих руках.
Служіння може змінити світ на краще.
Уміння читати допомагає жінкам поліпшувати умови свого життя, краще вивчати євангелію та навчати своїх дітей.
Хор Товариства допомоги співає у Солт-Лейкській Скинії, 1956 р.
“Справжнє милосердя—це любов у дії. Милосердя потрібне скрізь” (Томас С. Монсон).
Милосердя відчувається у запрошенні “Ідіть сюди, сідайте з нами”.