Розділ 9
“Охоронці домашнього вогнища”
Створення, виховання і захист сім’ї
23 вересня 1995 року Президент Гордон Б. Хінклі, п’ятнадцятий Президент Церкви, виступав перед жінками Церкви на генеральних зборах Товариства допомоги. Він висловив вдячність за вірність і старанність жінок-святих останніх днів—молодих і літніх, заміжніх і самотніх, з дітьми і без дітей. Усвідомлюючи, з якими важкими випробуваннями вони стикаються, він підбадьорив їх, дав їм пораду і наголосив, що вони мають виконувати свої обов’язки і знаходити радість у житті. Наприкінці свого виступу він сказав:
Гордон Б. Хінклі
“У час, коли поширюється стільки софістики під виглядом істини, стільки неправди щодо норм і цінностей, стільки спокус і принад, які закликають прилучитися до іржі цього світу, ми відчуваємо обов’язок застерегти і попередити вас. Щоб зарадити цьому, ми, члени Першого Президентства і Рада Дванадцятьох Апостолів, тепер видаємо Проголошення Церкві і світові як декларацію і ствердження норм, учень і практик, які стосуються сім’ї і які пророки, провидці та одкровителі цієї Церкви неодноразово стверджували протягом її історії”1. Потім він прочитав документ “Сім’я: Проголошення світові”. Саме тоді це Проголошення було оприлюднено вперше.
У Проголошенні про сім’ю Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів заявляють: “Щастя в сімейному житті найпевніше досягають, коли воно засновано на вченнях Господа Ісуса Христа”. Вони “урочисто проголошу[ють], що шлюб між чоловіком і жінкою встановлено Богом і що сім’я є центральною частиною Творцевого плану для вічної долі Його дітей”. Вони нагадують чоловікам і їхнім дружинам про їхню “урочисту відповідальність любити одне одного і своїх дітей і піклуватися одне про одного, а також про своїх дітей”2.
Як наголошено у назві Проголошення, воно оприлюднюється як “Проголошення світові” і є нагадуванням для всіх людей, у тому числі й керівників країн, про вічну важливість сім’ї. Через вісім місяців після оприлюднення Проголошення Президент Хінклі взяв участь у прес-конференції в Токіо, Японія. Він сказав: “Чому це Проголошення стосовно сім’ї з’явилося саме тепер? Тому, що на сім’ю чиниться агресивний тиск. По всьому світу сім’ї розпадаються. Дім—ось те місце, де слід починати удосконалювати суспільство. Діти переважно роблять те, чого їх навчають. Ми намагаємося зробити світ кращим, роблячи міцнішою сім’ю”3.
Свідчення сестер з Товариства допомоги показують: крім того, що Проголошення призначене для всього світу, воно є ствердженням доктрини і має значення для кожної сім’ї і кожної людини в Церкві. Принципи, вказані в Проголошенні, зворушили серця сестер, в яких би обставинах вони не знаходились.
Барбара Томпсон
Сестра Барбара Томпсон, яка пізніше була покликана служити радником у генеральному президентстві Товариства допомоги, знаходилася у Солт-Лейкській Скинії, коли Президент Хінклі прочитав там Проголошення. “То була велична подія,—згадувала вона.— Я відчувала важливість цього послання. Я також подумала: “Це прекрасний путівник для батьків. Але в той же час це велика відповідальність для батьків”. На якусь мить я вирішила, що це не дуже мене стосується, оскільки я незаміжня і не маю дітей. Проте майже відразу прийшла думка: “А таки ж воно мене стосується. Я—член сім’ї. Я—дочка, сестра, тітка, кузина, племінниця і онука. Я дійсно маю обов’язки—і благословення,—оскільки є членом сім’ї. Навіть якби я була єдиним живим членом своєї сім’ї, я залишаюся членом Божої сім’ї і маю обов’язок допомагати у зміцненні інших сімей”4.
Сестра Бонні Д. Паркін, яка пізніше служила чотирнадцятим генеральним президентом Товариства допомоги, також була у Скинії, коли президент Хінклі читав там Проголошення. Вона згадувала: “Серед присутніх запанувала тиша, але в серцях відлунювала радість: “Так, нам потрібна допомога у сім’ях!” Я пам’ятаю відчуття того, наскільки це Проголошення вірне. По моїх щоках котилися сльози. Я поглянула на сестер, які сиділи поруч зі мною. Здавалося, вони відчували те ж саме. Проголошення містило стільки всього важливого, що я не могла дочекатися, поки зможу отримати примірник, щоб вивчати його. Проголошення стверджує гідність жінок. І лише подумайте, його вперше було зачитано жінкам Церкви на генеральних зборах Товариства допомоги”5.
Чому Перше Президентство вирішило оприлюднити Проголошення про сім’ю на генеральних зборах Товариства допомоги? Прочитавши його, Президент Хінклі, дав відповідь на це запитання. “Ви—охоронці домашнього вогнища,—сказав він сестрам.— Ви приводите у світ дітей. Ви виховуєте їх і допомагаєте їм набути у житті звичок. Ніяка інша робота не сягає божественності такою мірою, як виховання синів і дочок Бога”6.
Президент Джеймс Е. Фауст, радник Президента Хінклі, дав ще й таке пояснення: “Оскільки ви, матері, є серцем і душею будь-якої сім’ї, було доречно, щоб воно [Проголошення] спершу було прочитано на генеральних зборах Товариства допомоги”7.
“Ствердження норм, учень та практик”
Учення, що містилися у Проголошенні про сім’ю, у 1995 році новими не були. Як стверджував Президент Хінклі, вони були “ствердженням норм, доктрин і практик”8. Вони були “центральною частиною Господнього плану” ще до того, як Він створив землю9.
Сестра Джулі Б. Бек, п’ятнадцятий генеральний президент Товариства допомоги, навчала: “У Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів ми маємо теологічне підґрунтя сім’ї, яке основується на Сотворінні, Падінні й Спокуті. Завдяки Сотворінню землі з’явилося місце, де сім’ї могли жити. … Падіння відкрило шлях до зростання сім’ї. … Спокута дає сім’ї можливість бути запечатаною навіки”10.
Віддані жінки і чоловіки були вірні цьому теологічному вченню стосовно сім’ї і дотримувалися норм, доктрин та практик завжди, коли тільки євангелія була на землі. “Наша славетна Мати Єва” і наш “Батько Адам” були провідниками для своїх дітей, навчаючи їх мати “рад[ість] нашого викуплення, і вічного життя, яке Бог дає всім послушним”11. Ревека та Ісак подбали, щоб завіти і благословення священства не були втрачені в їхній сім’ї12. Вдова з міста Сарепта могла піклуватися про свого сина, бо мала віру зробити те, що сказав пророк Ілля13. Дві тисячі шістдесят юних воїнів хоробро воювали, щоб захистити свої сім’ї, повіривши обіцянню своїх матерів, що “Бог визволить їх”14. Про юного Ісуса Христа, Якого виховували в любові й турботі Його мати, Марія, та її чоловік, Йосип, сказано: “А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрості. І благодать Божа на Ній пробувала”15.
З відновленням євангелії ранні члени Церкви більше зрозуміли, якою важливою є сім’я16. Святі дізналися, що завдяки владі священства вони можуть пройти храмові обряди й укласти храмові завіти, які об’єднають їхні сім’ї навічно. Це обіцяння зміцнювало святих останніх днів у виконанні їхньої ролі синів і дочок Бога.
Перші провідники Товариства допомоги заохочували жінок зосередитися в житті на своїй сім’ї. У сестри Елайзи Р. Сноу, другого генерального президента Товариства допомоги, своїх дітей ніколи не було. Та все ж вона усвідомлювала важливість материнського впливу. Вона радила сестрам Товариства допомоги: “Нехай вашою першою справою буде виконання своїх обов’язків вдома”17. Сестра Зіна Д. Х. Янг, третій генеральний президент Товариства допомоги, навчала сестер “зробити дім найприємнішим місцем, де жив би дух любові, миру і єдності, і щоб там перебувало чудове милосердя, яке не мислить злого”18.
Мері Філдінг Сміт подавала приклад сильної, люблячої матері. Її син Джозеф Ф. Сміт, який став шостим Президентом Церкви, пригадував:
“Пам’ятаю свою матір тоді, коли ми жили в Наву. Пам’ятаю її з нами, безпомічними дітьми, коли ми сідали в тісну плоскодонку з речами, що їх встигли взяти з дому, коли чернь почала громити Наву. Пам’ятаю труднощі, що їх зазнала Церква там і на шляху до Уінтер-Квортерза на річці Міссурі; як вона молилася за дітей і сім’ю в цій виснажливій подорожі. … Я можу згадати всі випробування, що супроводжували наші спроби вирушити в путь з Табором Ізраїля і перехід у ці гірські долини. У нас не вистачало волів, щоб тягнути всі наші фургони. Тоді вона впрягла в ярмо корів і телят, з’єднала два фургони разом, і ми, такі непідготовлені й безпорадні, вирушили в Юту. Моя мати казала: “Господь відкриє шлях”, але як саме Він мав відкрити шлях, ніхто не знав. Тоді я був ще хлопчиком, я поганяв запряжку і виконував свою частку роботи. Я пам’ятаю, як випадково почув, коли вона наодинці молилася Богу, просячи, аби Він допоміг їй виконати свою місію. Ви думаєте, що все це могло пройти для мене безслідно? Ви думаєте, я міг забути приклад своєї матері? Ні; її віра й приклад завжди будуть яскраві у моїй пам’яті. Я в цьому впевнений! Кожний мій подих, кожне бажання моєї душі підноситься до Бога у подяці Йому за те, що моя мати була святою, що вона була Божою жінкою, чистою й відданою, що вона скоріше б прийняла смерть, ніж не виправдала виявлену їй довіру; що вона б страждала від бідності й виснаження у пустині і старалася тримати свою сім’ю разом, ніж залишитися у Вавилоні. Ось цим духом була сповнена вона і її діти”19.
Земні обов’язки та вічні ролі
Відповідно до вічних принципів, що стосуються священної природи домівки і сім’ї, кворуми Мелхиседекового священства допомагають чоловікам виконувати їхні обов’язки, які вони мають як сини, брати, чоловіки та батьки. Товариство допомоги допомагає жінкам виконувати їхні обов’язки, які вони мають як дочки, сестри, дружини та матері. Сестри з Товариства допомоги завжди підтримували одна одну у зусиллях зміцнювати сім’ї, набувати практичних навичок, завдяки яким покращувалися б їхні домівки, і робити свої домівки місцем, де б міг перебувати Дух.
Виховання сімей
Сестра Зіна Д. Х. Янг була люблячою матір’ю, яка вміла виховувати своїх дітей; вона навчала сестер з Товариства допомоги принципам, якими керувалася у себе вдома. Вона радила: “Якщо тут є якась мати, що не навчає і не наставляє своїх дітей так як слід, … я благаю вас: робіть це. Збирайте своїх дітей навколо себе … і моліться з ними. … Застерігайте дітей проти зла, що оточує нас, … щоб їм не стати здобиччю цього зла, а щоб вони зростали у святості і чистоті перед Господом”20. Вона також навчала: “Як матері і дружини, будьте старанними у виконанні всіх обов’язків життя. … Будьмо уважними, щоб з мудрістю говорити перед нашими дітьми і не бути прискіпливими, … і розвивати вищі риси, притаманні нашій природі, які облагородять серце, зроблять його витонченим і чистим. … Ми повинні якомога краще старатися, щоб навчати дітей Сіону бути чесними, цнотливими, непохитними і пунктуальними у всіх їхніх обов’язках; а також бути працелюбними і дотримуватися святості Суботнього дня. … Матері ніколи не повинні казати якесь образливе слово на батька у присутності дітей, бо ті все помічають. Сійте добре насіння у їхній юний і ще незрілий розум, і завжди віддавайте перевагу не настанові, а принципу, щоб вам складати собі скарби на небесах”21.
Коли сестра Бетшеба В. Сміт служила четвертим генеральним президентом Товариства допомоги, вона бачила необхідність у зміцненні сімей, тому запровадила уроки навчання матерів для сестер Товариства допомоги. На цих уроках давалися поради стосовно шлюбу, батьківства і виховання дітей. Ці уроки були відповіддю на вчення Президента Джозефа Ф. Сміта стосовно того, що Товариство допомоги має надавати жінкам підтримку у виконанні їхніх обов’язків вдома:
“Там, де немає, або, щонайменше, бракує розуміння у питаннях, пов’язаних із сімейним життям і обов’язками, з тими зобов’язаннями, які мають існувати і правомірно існують між чоловіком і дружиною, а також між батьками й дітьми—там або неподалік ви зустрінете цю організацію. Завдяки природним дарам та натхненню, що належить цій організації, її члени готові навчити цим важливим обов’язкам. Якщо молода мати не має досвіду, необхідного для того, щоб ростити й виховувати дитину, щоб зробити свій дім приємним, привабливим і бажаним для себе й для свого чоловіка, ця організація поруч і готова навчати молоду матір і допомагати їй впоратися зі своїми обов’язками—і впоратися добре. І якщо комусь бракує досвіду в приготуванні природної, поживної й належної їжі для дітей або якщо необхідно надати дітям належні духовні настанови й духовне живлення—поруч Жіноче товариство допомоги Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів та організація матерів і дочок Сіону, в яких знайдуться сестри, що зможуть цьому навчити”22.
Здатність виховувати є не лише у жінок, які мають власних дітей. Сестра Шері Л. Дью зауважила: “З причин, відомих лише Господу, окремим жінкам необхідно чекати, щоб мати дітей. Ця затримка нелегка для будь-якої праведної жінки. Але Господній розклад для кожного з нас не суперечить нашій природі. Тоді декому з нас потрібно просто знайти інші способи виявляти материнство. А навколо повно людей, яких необхідно любити й вести”23.
Сестри в Церкві мають можливості виховувати, коли вони отримують покликання провідників та вчителів і коли вони служать візитними вчительками. Деякі матері виявляють материнську любов і по-доброму впливають на дітей, яких не вони народили. Незаміжні сестри часто найбільше докладають у цьому старання, благословляючи життя дітей, яким потрібний вплив праведних жінок. Іноді таке виховання тривало дні, тижні і роки. Своїм самовідданим служінням та особистою вірою жінки врятували багатьох дітей від емоційної, духовної та фізичної небезпеки.
Зробити дім центром зміцнення
Ще з перших днів існування Товариства допомоги в Наву, Іллінойс, сестри збиралися, щоб дізнаватися про свої практичні обов’язки та як виявляти милосердя. Вони розвивали навички, які допомогли б їм зростати у вірі й особистій праведності, зміцнювати сім’ї і зробити свої домівки центрами духовного зміцнення, а також допомагати нужденним. Вони застосовували принципи ощадливого життя та духовного й матеріального самозабезпечення. Також вони зміцнювали своє сестринство і єдність, навчаючи одна одну і служачи разом. І все це благословляло сестер в усіх їхніх обставинах. Сестра Бонні Д. Паркін сказала про те, як такі зустрічі зміцнювали її:
“Як члени Товариства допомоги Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, ми маємо благословення і відповідальність виховувати і підтримувати сімейну єдність. Кожен належить до сім’ї, і кожна сім’я потребує зміцнення і захисту.
Найбільше мені допомогли стати гарною домогосподинею спершу мої мама і бабуся, а потім сестри з Товариства допомоги в різних приходах, де ми жили. Я набувала нових навичок; я бачила, як зростає радість, коли ми створюємо домівку, де приємно знаходитися. … Провідники Товариства допомоги мають переконатися, що збори і заходи, які вони планують, зміцнять домівки всіх сестер”24.
Сестра Барбара В. Віндер, одинадцятий генеральний президент Товариства допомоги, нагадувала жінкам про духовні благословення, що приходять до них завдяки підтриманню чистоти й порядку в їхніх домах: “Бути домогосподинею—це мистецтво. І для нас самих, і для наших сімей важливо мати святилище—місце захистку від світу, де б ми відчували спокій і де б всі, хто б не прийшов, також б відчували б спокій”25.
Сестри з Товариства допомоги—особисто й колективно—є прикладом для інших у стараннях зміцнити дім і сім’ю. Сестра Белл С. Спаффорд, дев’ятий генеральний президент Товариства допомоги, поділилася своїм свідченням про божественне походження Товариства допомоги та його значення у допомозі жінкам виконувати їхні ролі дружин і матерів. “Я думаю, воно дуже добре впливає на наш дім,—сказала вона.— Якщо жінка має хорошу матір, вона має хороший дім, якщо жінка має хорошу матір в Товаристві допомоги, вона може бути впевнена: мудрість і гарний вплив наповнять собою дім”26.
У всіх сестер є відповідальність виховувати, тобто “плекати”. Старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Сестри, ми, ваші брати, не можемо робити те, що є вашим божественним призначенням від заснування світу. Ми можемо докладати зусиль, але не можемо навіть сподіватися відтворити ваші унікальні дари. Немає у світі нічого, що було б настільки особистим, надихаючим або здатним змінити життя, як вплив праведної жінки. … Усі жінки мають закладений в їхню божественну сутність талант і обов’язок плекати”27.
Слово материнство визначає вічні ролі жінок; воно описує їхню природу як виховательок. У слова виховувати є багато значень. Воно означає привчати до хороших звичок, навчати, давати освіту, сприяти розвитку, давати можливість зростати і живити, або годувати. Жінкам надано великий привілей і відповідальність виховувати в усіх розуміннях цього слова, і Товариство допомоги має відповідальність навчати і підтримувати жінок у їхніх божественно призначених, розподілених ролях матерів та вихователів28.
Сестра Джулі Б. Бек навчала, яку роль відіграє виховання: “Виховувати означає розвивати, піклуватися і ростити. Тому матері [повинні] створювати клімат для духовного і мирського зростання у своїх домівках. Ведення домашнього господарства—це теж виховання. Воно включає в себе приготування їжі, прання одягу, миття посуду, підтримання порядку в домі. Дім—це місце, де жінка має найбільшу силу і вплив, тому жінки-святі останніх днів мають бути найкращими домогосподарками у світі. Спільна робота з дітьми під час виконання господарських завдань створює можливості, щоб навчати і бути прикладом для наслідування дітьми певних якостей. Матері-виховательки є освіченими, але всі знання, здобуті ними, не будуть нічого варті, якщо вони не вмітимуть створити вдома клімат для духовного зростання. … Виховання вимагає організованості, терпіння, любові та праці. Допомагати зростанню, що відбувається через виховання,—такою в дійсності є сильна і впливова роль жінок”29.
Захист сім’ї і материнства
Товариство допомоги, крім зміцнення домівок зсередини, також надає сильний захист від впливів, що атакують сім’ю ззовні. Президент Говард В. Хантер, чотирнадцятий Президент Церкви, сказав:
“Мені здається, що є велика потреба в тому, щоб жінки Церкви знову разом з братами і через братів зібрали свої зусилля, аби зупинити хвилю зла, яка накочується на нас, і просувати вперед роботу нашого Спасителя. …
“…Ми просимо вас служити своїм могутнім впливом на добро, зміцнюючи сім’ї, церкву, громади”30.
Провідники Товариства допомоги завжди висловлювалися проти спроб послабити традиційну сім’ю і принизити священні ролі дружини і матері. Сестра Емі Браун Лайман, восьмий генеральний президент Товариства допомоги, наголошувала: матері повинні бути зі своїми дітьми. Вона служила президентом під час Другої світової війни, у час, коли уряд і цивільні власті заохочували жінок працювати поза домом, щоб підтримати національну економіку, поки їхні чоловіки перебували на війні. Декому із сестер потрібно було працювати поза домом, щоб заробити на життя для своїх сімей. І хоч сестра Лайман усвідомлювала ці труднощі, усе ж вона закликала жінок робити все для них можливе, щоб бути вдома і навчати своїх дітей.
Послання сестри Лайман узгоджувалося з ученнями Першого Президентства, яке нагадувало членам Церкви про “священну відданість” материнства31. Президент Гебер Дж. Грант, сьомий Президент Церкви, та його радники, президенти Дж. Рубен Кларк молодший і Девід О. Мак-Кей, проголосили:
“Материнство дуже близьке до божественності. Це найвище, найсвятіше служіння людству. Воно ставить жінку, яка поважає це святе покликання і служіння, поряд з ангелами. Вам, матері в Ізраїлі, ми кажемо: нехай Бог благословить і захистить вас, нехай дасть вам силу і мужність, віру і знання, святу любов і готовність присвятити себе обов’язку, що дасть вам повною мірою виконати ваше священне покликання. Вам, матері, а також майбутні матері, ми кажемо: будьте цнотливими, будьте чистими, живіть праведно, щоб ваші нащадки до останнього покоління могли назвати вас благословенними”32.
У десятиліття, що настали після Другої світової війни, посилилися різні негативні впливи на сім’ю й домівку. Коли Президент Спенсер В. Кімбол, дванадцятий Президент Церкви, рукопоклав сестру Барбару Б. Сміт служити десятим генеральним президентом Товариства допомоги, вона сильно відчула, “якою великою є відповідальність … захищати дім і партнерство жінки у цьому священному сімейному колі”33. За її президентства вона відстоювала дані через одкровення істини стосовно божественних ролей жінок та благословень вічних сімей. Вона, її радники і провідники священства, старанно вивчаючи соціальні питання того часу, виявили, що ініціативи, які багато хто висував, не захищали привілеїв жінок в їхніх ролях дружин і матерів і могли послабити сім’ї.
Кореспондентом однієї газети було узагальнено послання сестри Сміт: “Тримайте високо свою голову, ви, дружини, матері, домогосподині. Ви породжуєте життя і збагачуєте його. Не міняйте цю всеохоплюючу силу на скороминущі, поверхові дрібниці. Бережіть її, збільшуйте її, звеличуйте її. У вас величезні повноваження”. Таким є послання провідника мормонських жінок Барбари Б. Сміт”34.
Від часу президентства сестри Сміт нападки на священність материнства і сім’ї ще більше посилились. Але з вірою в Бога і з розумінням вічної важливості своїх обов’язків сестри з Товариства допомоги будь-якого віку продовжують підтверджувати й захищати істини, що зміцнюють домівку і сім’ю. Вони обороняють священність сім’ї у багатьох різних ролях: як матері і бабусі, як дочки і сестри, як тітки і як вчителі та провідники у Церкві. Де б жінка не зміцнювала віру дитини, там вона сприяє зміцненню сім’ї—тепер і в майбутньому.
Учення пророків останніх днів про сім’ю
Одного разу батько і мати спитали у своїх дітей, що їм сподобалося на останній генеральній конференції. Їхня 16-літня дочка відповіла: “Мені вона сподобалась! Мені сподобалося слухати натхненних, розумних пророків та провідників, які схвалювали материнство”. Найпотаємнішим почуттям цієї молодої жінки завжди було бажання бути матір’ю, однак її непокоїло, що материнство стало непопулярним і багато людей у світі навіть чорнили його. Вона заспокоїлася, почувши, що пророки і апостоли підтвердили цінність її ідеалів35. Робота Товариства допомоги, спрямована на зміцнення домівки і сім’ї, завжди відповідає вченням пророків останніх днів.
Президент Девід О. Мак-Кей, дев’ятий Президент Церкви, часто навчав, що “ніякий успіх не може компенсувати невдачі вдома”36.
Президент Гарольд Б. Лі, одинадцятий Президент Церкви, дав схожу пораду: “Найважливіша Господня робота, яка може випасти вам, виконується в стінах ваших власних домівок”37.
Стурбований нападками на сім’ю, Президент Спенсер В. Кімбол пророкував і застерігав:
“Багато соціальних обмежень, які в минулому допомагали зміцнювати і підтримувати сім’ю, зараз слабшають і зникають. Прийде час, коли лише ті, хто вірять у сім’ю глибоко і сильно, зможуть зберегти свої сім’ї серед зла, що збирається навколо нас.
“…Є люди, які даватимуть визначення сім’ї у настільки нетрадиційний спосіб, що, якщо вірити їхнім словам, її й не існує. …
З усіх людей … ми не повинні захоплюватися оманливими аргументами, мовляв, інститут сім’ї якось прив’язаний до конкретної фази розвитку земного суспільства. Ми вільні протистояти тим силам, які применшують значущість сім’ї і збільшують значущість егоїстичного індивідуалізму. Ми знаємо, що сім’я має бути вічною. Ми знаємо, що коли в сім’ї все погано, усе погано і в будь-якій іншій суспільній інституції”38.
Разом з цими суворими застереженнями пророки останніх днів промовляють слова надії відданим батькам, чиї діти зійшли з євангельської стежки. Президент Джеймс Е. Фауст сказав: “Для тих сповнених смутку батьків, які праведно, старанно і з молитвою навчають своїх неслухняних дітей, ми говоримо: “Добрий Пастир наглядає за ними. Бог знає і розуміє ваш глибокий смуток. Є надія”39.
Президент Гордон Б. Хінклі висловив свою впевненість в тому, що жінки-святі останніх днів, зміцнені своїм членством у Товаристві допомоги, можуть допомогти своїм сім’ям вистояти проти нападок на домівку. Він наголосив на тому, що сестри з Товариства допомоги можуть об’єднатися на захисті сім’ї:
“Важко передати, наскільки важливо, щоб жінки Церкви залишалися сильними та не відходили від того, що, за планом Господа, є правильним і належним. Я переконаний, що не існує жодної організації, яку б можна було порівняти з Товариством допомоги цієї Церкви. … Якби вони об’єдналися і говорили в один голос, їхня сила була б невимірною.
Ми закликаємо жінок Церкви разом стояти за праведність. Вони мають починати зі своїх власних домівок. Вони можуть навчати цьому в своїх класах. Вони можуть проголошувати це у своїх громадах.
Вони мають бути вчителями і охоронцями своїх дочок. Тих дочок слід навчати в Початковому товаристві та в класах Товариства молодих жінок цінностям Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Коли ви спасаєте дівчинку, ви спасаєте кілька поколінь. Вона виросте в силі та праведності. Вона укладе шлюб в домі Господа. Вона навчатиме своїх дітей шляхам істини. Вони ходитимуть її шляхами і так само вчитимуть своїх дітей. Чудові бабусі завжди нададуть допомогу і підтримку40.
“Часточка небес”
Якось один чоловік запитав Президента Спенсера В. Кімбола: “Чи ви були колись на небесах?” Відповідаючи на це запитання, Президент Кімбол сказав, що бачив часточку небес того дня, коли здійснював запечатування пари, в якій [чоловік] був останнім з 8-ми братів і сестер, для яких також було виконано цей священний обряд. “Там були чисті серцем,—сказав Президент Кімбол.— Там були небеса”. Він розповів про час, коли бачив небеса вдома у президента колу. Дім був маленьким, а сім’я—велика. Діти працювали разом, щоб накрити на стіл, хтось із маленьких дітей промовив сердечну молитву перед вечерею. Президент Кімбол сказав, що він бачив часточку небес, коли розмовляв з парою, яка ніколи не могла мати власних дітей, але в їхньому домі було “повно дітей”—18 сиріт. Він розповів про інші випадки, коли бачив небеса у житті вірних святих останніх днів, які виявляли своє свідчення словами і вчинками. “Небеса—це місце,—навчав Президент Кімбол,—але це й стан; це дім і сім’я. Це розуміння й доброта. Це взаємний зв’язок і самовіддане служіння. Це спокійне, нормальне життя; особисте жертвування, щедра гостинність, справжня турбота про інших. Це життя за заповідями Бога без виставлення цього напоказ чи лицемірства. Це самовідданість. Усе це—про нас. Нам лише потрібно вміти розпізнати це, коли ми це знаходимо й маємо. Так, мій дорогий брате, я багато разів бачив небеса”41.
По всьому світу сестри з Товариства допомоги та їхні сім’ї наближалися до небес способом свого життя.
Сестра зі Сполучених Штатів 3 роки доглядала за своєю помираючою матір’ю. Менш ніж за рік після цього в її дочки розвинулось рідкісне захворювання. Ця віддана мати день у день доглядала свою дочку впродовж 10 років, поки молода жінка не померла у віці 17 років.
Самотня мати в країні Тонга жила у скромному домі, де виховувала кількох дітей. Більш за все вона хотіла, щоб її сини й дочки служили Господу й покращили своє життя. Вірна цим пріоритетам, вона допомогла своїм дітям встановити євангельські взірці в їхньому житті. Під її керівництвом вони отримали хорошу освіту. Вони молилися, вивчали Писання, працювали і поклонялися Богу разом.
Сестра зі Сполучених Штатів мала 8 дітей віком до 14 років. Кожний день приносив їй фізичні, психічні, духовні, розумові та емоційні труднощі, та вона дбала про те, щоб все робити правильно. Вона підтримувала свого чоловіка в його церковному служінні і його стараннях утримувати сім’ю. Разом вони молилися за кожну дитину і розмірковували, як допомогти кожній у виконанні особистих обов’язків та досягненні особистих цілей. Навантаження цієї сестри вдома було величезним—вона готувала їжу, господарювала, дбала про все і молилася. До того ж вона взяла на себе обов’язки візитної вчительки і дбала про сестер зі свого приходу, яких було потрібно підтримувати. Вона молилася за них, турбувалася про них, відвідувала їх і багато разів на місяць перевіряла, як у них ідуть справи.
Віруюча сім’я в Мексиці жила в гамірному, метушливому місті в домі за великою стіною і металевими воротами. На внутрішній стороні цієї стіни мати намалювала прекрасний сад—з деревами, квітами і фонтаном. У домі ця сім’я мала полиці з книгами і місце, щоб там збиратися разом, навчатися й гратись.
Сестра з Гани утримувала сімейну ферму. Зовні, за парканом, вона вирощувала деревій. Всередині цієї загорожі, у невеликих загонах, вона тримала кіз. Вона також збирала горіхи з пальм, які варила, виготовляла з них олію і продавала її на місцевих базарах. Усе в її охайному господарстві говорило про її любов до своєї сім’ї. Вона згрібала сміття, прибирала і замітала своє подвір’я. Під деревом манго стояла змайстрована вручну лавка, на якій сім’я сідала, щоб проводити домашній сімейний вечір та інші сімейні зібрання.
Самотня сестра з фізичними вадами жила на 80-му поверсі багатоповерхового будинку у Гонконзі. Вона жила самотньо і була єдиним членом Церкви у своїй сім’ї, але вона створила дім, наче ті небеса, де вона й ті, хто її відвідував, могли відчувати вплив Духа. На маленькій поличці вона тримала свої Писання, свої підручники Товариства допомоги та свій збірник гімнів. Вона розшукувала інформацію про своїх предків і відвідувала храм, щоб виконувати за них роботу.
Сестра в Індії допомогла організувати філію у своєму місті. Її чоловік був президентом цієї філії, а вона була президентом Товариства допомоги для групи з приблизно 20 членів Церкви. Вони виростили трьох вірних дочок, які дотримувалися принципів євангелії, що оберігали їх в їхньому священному домі.
Мати в Бразилії жила в будинку, збудованому з червоної цегли, на подвір’ї з червоним ґрунтом, навколо подвір’я була стіна з червоної цегли. Звучали мелодії пісень Початкового товариства, на стінах були розміщені вирізані з Ліягони ілюстрації із зображенням храмів, Божих пророків та Спасителя. Вони з чоловіком багато чим пожертвували, щоб бути запечатаними у храмі, аби їхні діти могли народитися у завіті. Вона постійно молилася, щоб Господь допоміг та дав їй сили й натхнення, достатні, щоб виховувати дітей у світлі, істині та силі євангелії, аби й ті могли укласти завіти, заради яких вони з чоловіком жертвували, і дотримуватися їх.
Ці сестри, які представляють багатьох інших, є справжніми, як сказав Президент Гордон Б. Хінклі, “охоронцями домашнього вогнища”42. Це про них сказав Президент Спенсер В. Кімбол:
“Бути праведною жінкою було почесно в будь-яку добу. Бути праведною жінкою під час фінальних сцен на цій землі, перед Другим пришестям нашого Спасителя, є особливо благородним покликанням. Сила і вплив праведної жінки у наші дні можуть бути в десятки разів вагомішими, ніж у спокійні часи. Її було поміщено сюди, щоб збагачувати, берегти й захищати домівку—основний і найблагородніший інститут суспільства. Інші інститути у суспільстві можуть спотикатися і навіть зникати, але праведна жінка може врятувати домівку, що, можливо, є останньою і єдиною святинею для смертних в розпалі бур і боротьби”43.
“Нехай же ви будете зміцнені для випробувань цього дня”
У той історичний вечір, коли Президент Хінклі зачитав Проголошення про сім’ю, він завершив своє звернення благословенням для жінок Церкви:
“Нехай же Господь благословить вас, мої любі сестри. … Нехай же ви будете зміцнені для випробувань цього дня. Нехай ви будете обдаровані мудрістю, що перевершує вашу власну, для вирішення проблем, з якими ви постійно стикаєтеся. Нехай на ваші молитви і на ваші благання буде дано відповідь благословеннями на ваші голови і на голови тих, кого ви любите. Ми залишаємо з вами нашу любов і наші благословення, щоб ваше життя могло бути сповнено миром і радістю. Так може бути. Багато хто з вас може свідчити, що так воно й було. Я смиренно молюся, щоб Господь благословив вас тепер і у прийдешні роки”44.
“Матері—це серце і душа будь-якої сім’ї” (Джеймс Е. Фауст).
Сини Анти-Нефій-Легіїв здобули велику віру завдяки навчанню їхніх матерів (див. Алма 56:47).
Коли прийшов слуга Авраама, Ревека вже розуміла важливість шлюбу в завіті (див. Буття 24:1–28).
Товариство допомоги допомагає матерям у виконанні їхніх священних обов’язків.
Матері і бабусі можуть підготувати своїх дочок і онук бути вихователями.
Матері і батьки мають священну відповідальність навчати і виховувати своїх дітей.
Молоді сестри з Товариства допомоги можуть перейняти навички господарювання від більш досвідчених сестер.
“Шлюб між чоловіком і жінкою встановлено Богом” (Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів).
Праведні жінки можуть зробити свої домівки небесами, де може перебувати Дух.
Праведні матері виховують своїх дітей у світлі євангелії.
“Бути праведною жінкою під час фінальних сцен на цій землі … є особливо благородним покликанням” (Спенсер В. Кімбол).