Розділ 10
“Жити за своїми привілеями”
На одному з перших зборів Жіночого товариства допомоги Наву Джозеф Сміт наполегливо радив сестрам “жити за [їхніми] привілеями”1. Узявши це заохочення за основу, сестри в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів навчаються жити відповідно до свого божественного потенціалу, досягаючи цілей, які поставив перед ними Бог. Коли вони приходять до розуміння, хто вони насправді є—Божі дочки, які мають природжену здатність любити й виховувати,—вони досягають свого потенціалу як святі жінки. З милосердям у серці вони досягають цілей Товариства допомоги: збільшувати віру й особисту праведність, зміцнювати сім’ї та домівки, шукати нужденних і допомагати їм.
Бувши невід’ємною частиною Відновлення, Товариство допомоги сприяє тому, щоб жінки-святі останніх днів жили відповідно до їхніх привілеїв. Завдяки цій організації до жінок приходить бачення своєї божественності як дочок Бога і впевненість в ній. Також вони отримують можливості служити, а також і скерування та повноваження, які їм потрібні для виконання їхніх обов’язків.
Дочки Бога
Джозеф Сміт навчав сестер з Товариства допомоги про їхню благородність, оскільки вони є дочками Бога, допомагаючи їм зрозуміти, що Бог любив їх і поставив перед ними цілі, які їм потрібно досягти. Жінки, що належать до Церкви, відіграють дуже важливу роль у плані спасіння, даного Небесним Батьком,—настільки ж важливу, як і роль, що її відіграють чоловіки-носії священства. Господь обдарував жінок природним бажанням служити іншим та благословляти їх, і Він довірив їм священну відповідальність використовувати свої дари для спасіння Його дітей.
Трапляється, що жінки забувають про свою справжню шляхетність і не встоюють перед принадами та спокусами світу. Стосовно цієї тенденції сестра Мері Еллен Смут, тринадцятий генеральний президент Товариства допомоги, та її радники, сестри Вірджинія У. Дженсен і Шері Л. Дью, відчули потребу допомогти жінкам Церкви пам’ятати, хто вони є. На генеральних зборах Товариства допомоги вони сказали про те, що означає бути дочками Бога:
“Ми—улюблені духовні дочки Бога, і наше життя має значення, мету і направленість. Як всесвітнє сестринство, ми об’єднані у відданості Ісусу Христу, нашому Спасителю й Прикладові. Ми є жінками віри, доброчесності, видіння та милосердя, які:
Зміцнюють своє свідчення про Ісуса Христа через молитву і вивчення Священних Писань.
Прагнуть духовної сили, прислухаючись до підказок Святого Духа.
Присвячують себе зміцненню шлюбу, сім’ї та домівки.
Знаходять благородство в материнстві й радість у жіночності.
Отримують задоволення в служінні та в добрих справах.
Люблять життя й навчання.
Стоять за істину й праведність.
Підтримують священство як владу від Бога на землі.
Радіють храмовим благословенням, розуміють наше божественне призначення та прагнуть піднесення”2.
Провідники священства завжди нагадували жінкам про їхню божественну природу та священні обов’язки. Старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Ми віримо й будемо вірити у вашу великодушність, вашу силу, вашу схильність до доброчесності й мужність, вашу доброту й сміливість, вашу силу й стійкість. Ми віримо у вашу місію як жінок Бога. … Ми усвідомлюємо, що Церква просто не виконає те, що повинна, без вашої віри й вірності, вашого вродженого потягу ставити на перше місце благополуччя інших і вашої духовної сили та стійкості. І ми віримо, що Божий план для вас полягає в тому, щоб ви стали царицями й отримали найбільші благословення, які тільки можна отримати в часі й вічності”3.
Жінки, живучи відповідно до привілеїв та потенціалу, які вони мають як дочки Бога, готуються до благословень вічного життя. Такою є славетна доля, яку Бог призначив для Своїх вірних дочок.
Справжнє милосердя—спадок, що переходить від серця до серця
Пророк Джозеф Сміт навчав: “Жінкам природно мати почуття милосердя”. Організувавши Товариство допомоги, він сказав сестрам: “Зараз ви поміщені в такі умови, коли ви можете діяти відповідно до тих добрих почуттів, які Бог вклав у ваше серце”4. Аби мати справжнє милосердя у своєму серці, жінки повинні поєднувати своє природжене співчуття з вірою в Ісуса Христа та Його Спокуту. Президент Генрі Б. Айрінг, радник у Першому Президентстві, пояснював, що справжнє милосердя—це спадок Товариства допомоги:
“Я говоритиму про величний спадок, переданий вам тими, хто був у Товаристві допомоги до вас. … Найбільш важливою і стійкою складовою фундаменту, закладеного ними для вас, є те, що милосердя живе в серці Товариства допомоги і має увійти в серце, стати частиною єства кожного його члена. Милосердя означало для них набагато більше, ніж добродійність. Милосердя народжується з віри в Господа Ісуса Христа і є наслідком впливу Його Спокути на серця членів Церкви. …
Генрі Б. Айрінг
Це товариство складається з жінок, які мають милосердя, що лине з глибини їхніх сердець, які було змінено, аби стати гідними укладання і дотримання завітів, що пропонуються лише в істинній Господній Церкві. Джерелом їхнього милосердя є Він завдяки Його Спокуті. Їхні милосердні вчинки скеровані Його прикладом і здійснюються з почуття вдячності за Його безмежний дар милості. Вони скеровуються Святим Духом, Якого Він посилає в напарники Своїм служителям, що виконують місію милосердя”5.
Цей спадок милосердя почали складати сестри в Наву, які залучилися до виконання благодійної праці й уклали храмові завіти. Він збільшувався в Уінтер-Квортерзі та впродовж важкого шляху до Долини Солоного озера. До нього додавали жінки-святі останніх днів, коли вони поселялися у прикордонних поселеннях, зазнавали політичних переслідувань, потерпали від світових воєн і не втрачали віри під час економічної депресії. Цей спадок надихав виявляти любов і доброту вдома і простягати руку допомоги по всьому світу. Він був мотивацією для сестер з Товариства допомоги, коли вони служили у шпиталях і коли вони допомагали з усиновленням, збиранням і зберіганням зерна, наданням гуманітарної допомоги і реалізацією програми благополуччя. Чиста любов Христа і сьогодні продовжує спонукати сестер з Товариства допомоги, коли вони збираються, щоб навчати одна одну і служити одна одній і коли вони зміцнюють одна одну та наглядають одна за одною.
Кожна жінка-свята останніх днів робить свій внесок до цього спадку любові й має відповідальність та привілей ділитися цим спадком з іншими.
Історія однієї сім’ї ілюструє, як спадок Товариства допомоги переходив від матері до дочки з покоління в покоління. Кожна дочка сприймала всім серцем гасло Товариства допомоги “Милосердя ніколи не минає”.
Цей спадок розпочався з Елізабет Хейвен Барлоу, яка приєдналася до Церкви в 1837 році. Елізабет стала членом Жіночого товариства допомоги Наву 28 квітня 1842 року, і вона чула, як пророк Джозеф Сміт навчав основоположних принципів цієї організації. Ці принципи підтримували її впродовж усього життя: і коли вона була жертвою нападів зловмисників, і коли зазнавала переслідувань, і коли народила дитину по дорозі до Долини Солоного озера, і коли дбала про свою молоду сім’ю під час служіння чоловіка на місії. Вона служила президентом Товариства допомоги у Баунтіфулі, Юта, з 1875 по 1888 рік, а через три роки вона померла у віці 81 року.
Ця історія продовжилася з її дочкою Памелою Барлоу Томпсон. Памела та її чоловік були покликані служити в Пейнек, Невада, де вона стала президентом Товариства допомоги. Вона навчала сестер навичкам, необхідним для ведення домашнього господарства, у т.ч. як користуватися чудом техніки— швейною машинкою. Коли вони жили в Неваді, було вбито її чоловіка. Після цього вона зі своєю великою сім’єю переїхала до Баунтіфула, Юта, де її знову покликали служити у президентстві Товариства допомоги.
Памела передала цей спадок своїй дочці, Терезі Томпсон Колл. Невдовзі після заміжжя Тереза зі своїм чоловіком переїхали у Мексику. Більшість свого життя вона служила одночасно президентом Товариства допомоги і радником у президентстві Початкового товариства. Вона була добре відома своїм співчутливим служінням, бо роздавала їжу нужденним. Вона взяла собі за правило пекти пиріг для своїх літніх сусідів на їхні дні народження. Одного разу вона вже після вечері згадала, що в однієї із сусідок був день народження. Віддана принципу “Милосердя ніколи не минає”, вона знову розпалила плиту і спекла пиріг. Коли вона пізнього вечора підійшла до сусідчиних дверей, та сестра, залившись сльозами, сказала: “Я цілий день чекаю вас, і ось вирішила, що ви вже забули про мене”.
Терезина дочка, Ателія Колл Серс, також любила Товариство допомоги. Вранці кожного вівторка вона старалась швиденько випрасувати білизну, щоб піти на збори Товариства допомоги, які відбувалися у вівторок після обіду. Коли їй було вже за 70 років, її покликали служити президентом Товариства допомоги приходу. Одного разу, коли приходи попросили зібрати кошти для обладнання та заходів, вона так організувала сестер, що вони зібрали достатньо грошей, щоб придбати кухонне начиння для будинку зборів, та ще й 1000 доларів передали єпископу для інших потреб приходу.
Ателія Серс Теннер, дочка сестри Серс, була покликана служити президентом Товариства допомоги, коли була ще молодою матір’ю. Її милосердне служіння великою мірою було направлене на нагляд за матерями новонароджених та на приготування їжі для них. Вона, учитель за природою і з сильним свідченням про Ісуса Христа, виховувала 13 власних дітей і також, перебуваючи на різних посадах у Товаристві допомоги, упродовж усього свого життя служила іншим та спасала душі.
Спадок милосердя і далі збільшувався у цій сім’ї. Усі дочки сестри Теннер віддано служили у Товаристві допомоги і її онуки наслідували приклад своїх матерів6.
Милосердне служіння—це духовне служіння кожного члена Товариства допомоги. Як сказав президент Айрінг: “Ви передаєте спадок, коли допомагаєте іншим сприйняти серцем дар милосердя. Потім вони зможуть передати його іншим. Історія Товариства допомоги описана за допомогою слів та цифр, але спадок передається від серця до серця”7.
“Моя черга служити”
Перерахувавши приклади багатьох людей, які мали велику віру, апостол Павло сказав: “Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри” 8.
Жінки Церкви оточені безліччю великих свідків, серед них “наша славна Матір Єва” з “багатьма своїми вірними дочками, які жили крізь віки і вклонялися істинному і живому Богові”9. Вірні дочки Бога живуть відповідно до своїх привілеїв, йдучи слід у слід за тими свідками, відкладаючи вбік проблеми і спокуси, що обсідають їх, і проходячи шлях, який Господь дає їм.
У кожному поколінні є благородні, милосердні, святі жінки. І хоч імена небагатьох з таких жінок будуть записані в історії, Небесний Батько добре знає їх усіх. І це, як сказала Елайза Р. Сноу, є найважливішим: “Є багато сестер, про чию працю знають лише у них вдома, та й то її, може, й не цінять там, але яке це має значення? Якщо ваша праця прийнятна для Бога, то якими б простими не були ваші обов’язки, але ви виконуєте їх самовіддано, то у вас ніколи не опускатимуться руки”10.
Наведена далі історія—це один з безлічі прикладів того, який вплив мають праведні сестри з Товариства допомоги. У цьому випадку жменька жінок вплинула на життя дорослої молодої жінки на ім’я Лінн. Через те, що Лінн бачила служіння цих сестер, вона, ставши сестрою Товариства допомоги, вирішила робити те саме.
Коли Лінн ще не було й двадцяти років, вона та її мати дізналися, що її вітчим був тяжко травмований у далекому місті. Вони швидко зібралися й полетіли до нього літаком, але він помер ще до того, як вони прибули до нього. Пізніше Лінн розказала, що трапилося, коли вона повернулася додому:
“Коли ми з мамою, змучені й пригнічені, зійшли з трапу літака, чоловік і жінка, що стояли на злітно-посадковій смузі, підійшли до нас і обняли. Це був президент філії і президент Товариства допомоги. …
То були дні, коли ми ніяк не могли усвідомити, що [мій вітчим] помер. … Але завжди була якась сестра, що тихенько чекала у непримітному місці—щоб прийняти повідомлення, відкрити двері, тримати за руку, коли ми дзвонили сім’ї та друзям. Вони були там, щоб допомогти нам спакувати речі і зробити все, що потрібно було зробити.
Завдяки всьому цьому у мене з’явилося таке почуття вдячності, що я навіть не могла собі уявити, як віддячити цих дорогих сестер. Я безуспішно намагалася придумати, як мені їм віддячити, але нічого не приходило в голову.
Пройшли роки, Лінн вийшла заміж, мала вже трьох маленьких дітей, і її покликали служити в президентство Товариства допомоги. У той час вона задумалася, чи зможе справитися з усіма вимогами її покликання. Але вона згадала, як їй служили після смерті вітчима. “Тепер,—подумала вона сама собі,—настала моя черга”. Вона розказала про такий випадок:
“Одна мати у приході втратила свою чотирнадцятирічну дочку. Ця мати попросила мене купити красиву сукню і одягти тіло її дочки, щоб підготувати його до поховання. Я змогла це зробити і відчула дуже велику ніжність. Це була моя черга служити, як [інші сестри] колись служили мені.
Одна літня сестра у приході, яка жила самотньо, передозувала собі ліки і була у безпомічному стані три дні. Я і ще один радник з Товариства знайшли її ледь живу в її оселі і помили її, поки прибула “швидка”. Потім ми залишилися, щоб вимити й продезинфікувати все помешкання—і стіни, і підлогу. Тепер була моя черга.
Молода мати в приході, одна з моїх подруг, несподівано втратила свою дитину, прекрасну трирічну донечку в наслідок інфекції, яка забрала її життя ще до того, як лікарі змогли визначити, наскільки тяжкою була її хвороба. Я та інший радник Товариства пішли додому до цієї сестри, як тільки ми почули про смерть маленької Робін. Підійшовши до завішених дверей у сад, ми почули, як батько [дитини] (який не був членом Церкви), плачучи, розмовляв по телефону зі своєю матір’ю, яка жила в іншому місті. Підвівши очі, він помітив нас і, все ще плачучи, сказав у слухавку: “Все буде добре, мамо. Тут вже мормонські жінки”. Знову настала моя черга”.
Пізніше Лінн сказала, що коли люди запитували її, що вона думає про Товариство допомоги, вона розказувала їм про випадки, коли служили їй і коли служила вона. Вона сказала: “Це саме те, що я відчуваю в серці. І чому я так відчуваю”11.
Скрізь по всьому світу жінки-святі останніх днів відчувають Товариство допомоги так само—“серцем”. Як і Лінн, вони мали користь від служіння Товариства допомоги, і вони знають: тепер їхня черга служити з милосердям і вірою. Вони служать у різних ролях: як дочки, дружини, матері, сестри, тітки, візитні вчительки, провідники Товариства допомоги, сусідки та друзі. В одних випадках вони служать, виконуючи завдання церковних провідників, в інших—у відповідь на підказки Святого Духа. Бачачи, що вони оточені “великою такою хмар[ою] свідків”, вони “біжать з терпеливістю до боротьби”, що перед ними”.
“Вести світ … у всьому, що є гідним похвали”
Президент Джозеф Ф. Сміт, шостий президент Церкви, переконував жінок-святих останніх днів “вести світ і найперше—жінок світу в усьому, що є гідним похвали, богоугодним, в усьому, що надихає й очищує”. Він сказав: “Вас покликано на це голосом пророка Божого—бути найвищими, найвеличнішими й найкращими, найчистішими й найвідданішими істині”12.
Упродовж усієї історії Господньої відновленої Церкви жінки-послідовниці Христа жили відповідно до цієї норми. Як Естер, вони були віддані і сміливі перед лицем важких випробувань. Вони знаходили мету свого життя, як і Естер, коли її двоюрідний брат Мордехай запитав її: “Чи не на час, як оцей, досягла ти Царства!”13 Як Неемія у Старому Завіті, вони не відверталися від своїх священних обов’язків. Неемія на спроби своїх ворогів спокусити його, щоб він припинив виконувати свій обов’язок—відбудовувати мур навколо Єрусалима, відповів: “Я роблю велику працю і не можу прийти. Нащо буде перервана ця праця, як кину її та піду до вас?”14 Його вороги продовжували спокушати його, але він залишався стійким та відданим своїй праці. Світ намагався переслідувати жінок Церкви, щоб ті відмовилися від їхніх Богом даних місій, але вірні сестри Товариства допомоги не “пішли” на це.
Завдання вести в усьому, що є гідним похвали, богоугодним, в усьому, що надихає й очищує, є не з легких. Нелегким воно було завжди. Але сестри з Товариства допомоги не лише самі приймають це завдання. Вони входять у велику організацію, засновану владою священства і зміцнену вченнями і проголошеннями пророків. Вони—улюблені дочки Бога, які мають священні обов’язки. Вони—завітний народ Агнця, “озброєний праведністю і силою Бога у великій славі”15. Коли вони об’єднуються з іншими вірними святими і навчаються з прикладів тих, хто йшов перед ними, вони можуть долати труднощі земного життя. Вони можуть допомагати у побудові Божого царства по всьому світі і в себе вдома. Вони можуть сказати: “Тепер настала наша черга—наша черга служити і писати розділ на сторінках історії Товариства допомоги”. Маючи запевнення в любові Небесного Батька до них і свідчення про силу Спокути Ісуса Христа, вони можуть піднятися вище буденних думок та амбіцій і бути частиною “чогось надзвичайного”16.
Господні обіцяння обов’язково здійсняться, якщо сестри дослухаються до поради, яку Він дав першому президенту Товариства допомоги: “Істинно Я кажу тобі, усі ті, хто сприймає Мою євангелію, є синами і дочками в моєму царстві. … [Т]и маєш відкласти те, що від цього світу, і прагнути того, що від кращого. … [П]рипадай до завітів, які ти склала”17. Коли пророк Джозеф Сміт сказав сестрам “жити відповідно до [їхніх] привілеїв”, він поєднав цей заклик з обіцянням: “Ангели не будуть стримуватися, щоб бути вашими товаришами. … Якщо ви будете чисті, ніщо не зможе завадити вам”18.
Бог благословив Своїх дочок великою здатністю любити і виховувати.
Коли жінки живуть відповідно до свого потенціалу, який вони мають як дочки Бога, вони готуються до благословень вічного життя.
“Історія Товариства допомоги описана за допомогою слів та цифр, але спадок передається від серця до серця” (Генрі Б. Айрінг).
Чиста любов Христа продовжує надихати сестер з Товариства допомоги, коли вони навчають одна одну і служать одна одній.
Матері можуть ділитися спадком Товариства допомоги зі своїми дочками.
“На час, як оцей” (Естер 4:14)
У кожному новому поколінні сестри з Товариства допомоги можуть сказати: “Тепер настала моя черга служити”.