Розділ 2
“Дещо краще”
Жіноче Товариство допомоги Наву
Навесні 1842 року святі останні днів в Наву, Іллінойс, з ентузіазмом працювали, щоб збудувати храм у своєму місті. Пророк Джозеф Сміт закликав кожного допомогти у цій справі. Чоловіки працювали на самому будівництві, а жінки завзято шукали шляхів, щоб і їм не бути осторонь. Сара М. Кімбол розповідала:
“Стіни храму в Наву звели приблизно на один метр заввишки. Президент Церкви та інші палко закликали допомагати, щоб прискорити цю роботу.
Одного дня місіс [Маргарет] Кук … у бесіді зі мною про нещодавній заклик надавати провізію, одяг, постільні речі та все інше необхідне для робітників та їхніх сімей зазначила, що вона залюбки б могла щось пошити, якби це було можливо. Я запропонувала їй тканину, і висловила думку, що, мабуть, й інші відчувають те, що й ми. Потім ми [обговорили], як організувати швацьке товариство. Метою б цього товариства було б надання допомоги у зведенні храму.
На моє запрошення більше десяти сестер, що жили по сусідству, зібралися у мене [вдома] наступного четверга”1.
У ту епоху серед жінок було популярним створювати свої власні організації, часто зі статутами і правилами—зводами правил для керування організаціями. Жінки, що зібралися вдома у Сари Кімбол, вирішили скласти статут і визначити правила; Елайза Р. Сноу взяла на себе відповідальність написати їх. Потім жінки попросили Джозефа Сміта продивитися цей статут і правила та висловити про них свою думку. Пророк, прочитавши їх, сказав, що “кращих ще в житті не бачив, але додав: “Не це вам потрібно. Скажіть сестрам, що Господь прийняв їхнє приношення і має для них дещо краще, ніж написаний статут. Я запрошую всіх їх зустрітися зі мною і кількома братами … наступного четверга пополудні, і я організую жінок під керівництвом священства на взірець священства”2.
Організація Товариства допомоги
Наступного четверга, 17 березня 1842 року, двадцять жінок зібралося на верхньому поверсі будинку, який часто називають “червоноцегляною крамницею”, де Джозеф Сміт мав офіс і вів свою справу, щоб утримувати сім’ю. Їхні збори проходили під керівництвом Джозефа Сміта і двох членів Кворуму Дванадцятьох Апостолів, старійшин Джона Тейлора та Уільяма Річардса3.
Пророк Джозеф Сміт створив організацію жінок-святих останніх днів не за зразком жіночих товариств, які у той час були дуже поширеними і популярними, а за зразком, який був божественно натхненний і схвалений.
На початку зборів він сказав сестрам, що вони повинні заохочувати “братів до добрих справ у піклуванні про потреби бідних—шукали, кому потрібна допомога, і задовольняти їхні потреби,—аби допомогати, змінюючи на краще моральну поведінку і зміцнюючи чесноти жіночої спільноти”4.
Дружина Джозефа Сміта, Емма, була вибрана, щоб служити президентом цього нового Товариства. Потім Пророк запропонував своїй дружині вибрати радників, які б разом з нею “головували над цим Товариством, щоб турбуватися про бідних, задовольняючи їхні потреби, та вести справи цього Товариства”. Сестра Сміт вибрала своїми радниками Сару М. Клівленд та Елізабет Енн Уітні. Потім старійшина Тейлор рукопоклав кожну з цих радників, щоб вони могли діяти у своєму чині в президентстві Товариства5.
Далі на зборах Джозеф Сміт сказав, що покликання його дружини є здійсненням пророцтва, даного йому майже 12 років тому, в якому Господь сказав про неї, що вона є “вибраною пані, яку [Він] покликав”, і сказав їй, що її буде “висвячено під [Джозефа Сміта] рукою роз’яснювати Писання і напучувати Церкву, згідно з тим, як буде тобі дано [Його] Духом”6. Джозеф Сміт повністю прочитав присутнім на зборах те одкровення, яке тепер є розділом 25 Учення і Завітів7.
В одкровенні Господь сказав Еммі про привілеї, які мають прийти до неї, наприклад, бути писцем для свого чоловіка та скласти збірку гімнів для святих. Господь також порадив Еммі прислухатися до попереджень, бути вірною й чеснотною, не ремствувати, втішати свого чоловіка та допомагати йому, навчати з Писань та напучувати Церкву, писати та навчатися, “відкласти те, що від цього світу, і прагнути того, що від кращого”, дотримуватися завітів, бути лагідною і стерегтися гордині, виконувати заповіді8.
У кінці цього одкровення Господь проголосив: те, що Він сказав Еммі, сказано не лише самій їй, а що Його “голос для всіх”9. Маючи повноваження пророка, Джозеф Сміт ще раз повторив ці слова, наголосивши, що порада і застереження в цьому одкровенні стосується всіх членів новоорганізованого Товариства. Він сказав, що “не лише одна [Емма], але й інші можуть отримати такі ж самі благословення”10. Через це одкровення були дані основні принципи для жінок-святих останніх днів.
Після певного обговорення сестри вирішили назвати свою організацію Жіночим товариством допомоги Наву. Емма Сміт заявила: “Ми вчинимо щось надзвичайне. … Ми чекаємо надзвичайних можливостей і невідкладних завдань”11.
Джон Тейлор
На закінчення зборів старійшина Джон Тейлор поділився своїми думками. Він сказав, що його “серце зраділо”, коли він побачив, що “найвидатніші особистості взялися до цієї справи, призначеної впроваджувати в життя кожну чесноту і розширити межі милосердних почуттів у жіночому серці”. Він також радів тому, що “бачить цю організацію, організовану за законом небес—відповідно до одкровення, раніше даного для місіс [Емми] Сміт, за яким їй призначалося це важливе покликання,—і бачити, як все так прекрасно рухається вперед”. Він молився про те, щоб “Божі благословення і небесний мир могли перебувати в цій організації віднині й повіки”. Після цього хор, немов би повторюючи сказане старійшиною Тейлором, проспівав гімн “Радіймо всім серцем”, а потім була промовлена заключна молитва12.
Повноваження священства, за зразком священства, благословення священства
На зборах Товариства допомоги, що відбулися через шість тижнів по тому, пророк Джозеф Сміт докладно навчав сестер, а потім сказав їм: “Це Товариство має отримувати настанови за порядком, запровадженим Богом, через посередництво тих, кого призначено керувати, і тепер я повертаю ключ за вас в ім’я Бога, і це Товариство радітиме, і знання і розум полинуть віднині—це початок кращих днів для цього Товариства”13.
Як Господній пророк, Джозеф Сміт тримав усі ключі повноважень священства на землі. Тому він, організувавши Товариство допомоги, щоб воно функціонувало під його повним керівництвом, тим самим відкрив можливості для жінок Церкви відігравати дуже важливу роль в роботі Господнього царства. Тепер вони служили під владою священства, і їм було обіцяно благословення, що перевищували ті, які вони вже отримали. Ці благословення прийдуть до них за умови їхньої праведності та старанності. Знання та розум будуть линути до них, коли вони отримають повноту благословень священства у храмі. Сестри пройдуть обряди й укладуть священні завіти, що допомагатиме їм підготуватися самим і їхнім сім’ям до вічного життя. (Щоб більше дізнатися про Товариство допомоги і священство, див. розділ 8).
Захоплене ставлення до Товариства допомоги на початку його існування
Жіноче товариство допомоги Наву швидко зростало, і в серпні 1842 року в ньому вже нараховувалося більше 1100 членів. Спочатку членство в Товаристві не було автоматичним для всіх членів Церкви. Щоб належати до Товариства, жінки мали подати про це прохання, і приймали їх у Товариство за умови, що вони великодушні й доброчесні. Джозеф Сміт сказав: “Це повинно бути Товариство вибраних, відокремлене від всього зла світу, воно має бути добірним, чеснотним і святим”14.
Сестри в Наву вимагали, щоб їх прийняли в Товариство допомоги. Вони були сповнені бажання надавати матеріальну й духовну допомогу організовано і вповноважено. Вони також усвідомили небувалу можливість навчатися від пророка, як підготуватися до отримання вищого духовного знання і благословень храму. Їм подобалося у цій великій справі бути об’єднаними між собою та з братами-носіями священства.
Тепер сестри, маючи цей привілей, мали й відповідальність жити так, щоб бути гідними його. Джозеф Сміт сказав їм: “Зараз ви поміщені в такі умови, коли ви можете діяти відповідно до тих добрих почуттів, які Бог вклав у ваше серце. Якщо ви будете жити за цими принципами, як же це буде чудово і прекрасно!”15 Через багато років по тому президент Бойд К. Пекер, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “На жінці лежить відповідальність розвивати у своєму житті чесноти, яких її навчає Товариство допомоги, так само як на чоловіках лежить зобов’язання будувати своє життя за зразками характеру, яких навчає священство”16.
Товариство допомоги не було ще однією групою жінок, що намагаються чинити у світі добро. Воно було іншим. Воно було “чимось кращим”, тому що було організоване під повноваженням священства. Його організація була необхідним кроком у розгортанні Божої роботи на землі. Воно підготувало жінок Церкви до отримання обрядів та укладання завітів священства і допомогло їм у виконанні їхніх сімейних обов’язків.
Настанови Джозефа Сміта
На перших зборах Жіночого товариства допомоги Наву сестру Елайзу Р. Сноу було призначено служити секретарем цієї організації. Виконуючи свої обов’язки, вона ретельно й детально вела записи кожних зборів Товариства допомоги, які відвідувала. Ці записи були названі протоколами. Джозеф Cміт сказав сестрам, що ці протоколи повинні стати “статутом і законом” Товариства17.
На більшості зборів Товариства допомоги сестри присвячували час отриманню настанов. Сестри мали благословення слухати, як на шести їхніх зборах їх навчав пророк Джозеф Сміт. Коли він їх навчав, вони відчували могутній вплив Духа. Наприкінці одних з таких зборів сестра Сноу написала: “Дух Господній відчувався надзвичайно сильно, цього ніколи не забути присутнім на цій цікавій події”18.
Усі протоколи, які вела сестра Сноу, її записи обговорень, які проводив Пророк, мали велике значення. Учення Пророка, яких він навчав їх на тих зборах, направляли роботу сестер з Товариства допомоги і провідників священства, які служили з ними. Ці вчення й далі продовжують впливати на роботу Церкви сьогодні.
Джозеф Сміт розповідав про принципи, які навчали сестер з Товариства допомоги, як допомагати бідним і “спасати душі”19. Від самих перших зборів Товариства допомоги сестри керувалися вченнями Пророка у своїх зусиллях збільшувати віру й особисту праведність, зміцнювати сім’ї і домівки та шукати нужденних та допомагати їм.
Зміцнення віри та особистої праведності
Джозеф Сміт навчав сестер, що у них є священне зобов’язання прагнути власного спасіння. Він сказав: “Ми можемо жити тільки поклоняючись нашому Богу, усі повинні робити це для самих себе, бо ніхто не може робити це для інших”20. Він навчав їх бути праведними особистостями, ставати святим народом та підготуватися до храмових обрядів і завітів. Він заохочував їх бути в мирі з Господом, з оточуючими та з самими собою: “Сестри, … чи можуть бути серед вас суперечки? Я не хотів би цього—ви повинні покаятися і здобути любов Бога”21. “Ні війна, ні дратування, ні конфлікти, а лагідність, любов, чистота—ось що має звеличувати вас”22.
На одних із зборів Товариства допомоги пророк Джозеф Сміт під час обговорення 12-го розділу з книги 1 Коринтянам, підкреслив, що кожна сестра, виконуючи свою роль, була важливою для всієї Церкви. Він дав “настанови стосовно різних чинів [у Церкві] і необхідності того, щоб кожна людина діяла у сфері даних їй повноважень та виконувала різні призначені їй функції”. Він також застеріг від схильності “зневажати нижчі чини в Церкві та із заздрісними очима дивитися на тих, хто має вище становище, ніж інші”. Це, за його словами, “безглуздя людського серця, коли людина прагне громадського становища, але не того, що призначається Богом”23. Завдяки такому навчанню він допомагав сестрам ходити “в святості перед Господом”24.
“Якщо ми йдемо, щоб стати перед Богом,—говорив Джозеф Сміт сестрам з Товариства допомоги,—то давайте очистимося”25.
Зміцнення сім’ї й домівки
Хоч сестри на початку існування Товариства допомоги брали участь в житті своєї громади і були готові служити ближнім, усе ж вони ніколи не забували про свої обов’язки перед власними сім’ями та домівками. Вони з вірністю застосовували свої природжені дари матерів і виховательок. Також вони правильно розуміли одкровення, дане Господом через Джозефа Сміта стосовно сімейних обов’язків:
“І обов’язком твого покликання буде втішати … твого чоловіка, у його стражданнях, утішними словами, у дусі лагідності”26.
“І знову, якщо батьки мають дітей у Сіоні або в будь-якому з його колів, які організовано, і не вчать їх розуміти вчення про покаяння, віру в Христа, Сина живого Бога, і хрищення й дар Святого Духа рукопокладанням у віці восьми років, гріх буде на головах батьків.
Бо це буде законом для жителів Сіону або будь-якого з його колів, які організовано.
І їхні діти будуть охрищені для відпущення їхніх гріхів у вісім років і отримають рукопокладання.
І вони також мають навчати своїх дітей молитися і ходити чесно перед Господом”27.
“Але Я заповідав вам виховувати своїх дітей у світлі та істині. …
“… Спочатку привести до ладу свій власний дім. …
Те, що Я кажу одному, Я кажу всім. …
“… Дивитися, щоб [члени сім’ї] були більш старанними і турботливими вдома, і молилися завжди”28.
Уривки з протоколів Жіночого товариства допомоги Наву вказували, що Джозеф Сміт і сестри ніколи не забували про принципи, що містилися в цих одкровеннях. Їхні слова та дії свідчили про те, що перш за все вони дбали про свої домівки та домівки інших людей. Наприклад, Емма Сміт навчала, що “матерям належить наглядати за своїми дочками та навчати їх триматися стежки цнотливості”29. Пророк Джозеф висловив особливе занепокоєння стосовно стосунків між чоловіком і дружиною. Він порадив сестрам: “Нехай в цьому Товаристві навчають, як поводитися з чоловіками, ставитися до них з лагідністю та любов’ю. Коли чоловік, обтяжений труднощами, загнаний у кут проблемами і складнощами, бачить посмішку, замість звинувачення чи ремствування, якщо його зустрінуть з м’якістю, це заспокоїть його душу і втішить його почуття. Коли впадаєш у відчай, необхідне втішення. … Коли ви підете додому, ніколи не кажіть сердитого чи недоброго слова своїм чоловікам, але нехай доброта, милосердя і любов віднині вінчають ваші діяння”30. За інших обставин пророк дав подібну пораду чоловікам, сказавши, що обов’язок чоловіка—“любити, плекати і живити свою дружину” і “зважати з ніжністю на її почуття”31.
Сестри з Товариства допомоги, обговорюючи, як допомогти людям в їхній громаді, часто зосереджувалися на сім’ях і домівках. У протоколах їхніх зборів дуже часто зустрічаються такі вислови: “Місіс Хок розказала про сім’ю Драрі—вони все ще хворіють і потребують наших молитов—якщо не чогось більшого”32. “Сестра Джошуа Сміт … пішла й відвідала сестру Мак-Евен і сестру Модлі. Виявили, що їхні сім’ї перебувають у великій нужді. Їх треба навідувати щодня”33. “П. М. Уілер … рекомендувала надати допомогу цього Товариства сестрі Френсіс Лью Лоу, вона літня вдова, хвора, їй ніде жити; зараз у неї немає грошей”34. “Сестра Пек повідомила, що містер Гайс і його сім’я—хворі й нужденні люди. Було надано допомогу. … Місіс Кімбол сказала, що містер Чарльстон і його сім’я захворіли, його дружина дуже виснажена і їй дуже потрібна доглядальниця. Сказала, що допомагала їм”35.
Любов святих до своїх сімей була рушійною силою в об’єднанні їхніх зусиль, спрямованих на побудову храму в Наву. Пророк Джозеф навчав їх, що вони можуть бути охрищені за померлих членів їхніх сімей. Певний час їм було дозволено виконувати ці обряди не у храмі, однак Господь наказав їм:
“Збудуйте дім Моєму імені, щоб Всевишній перебував у ньому.
Бо немає на землі місця, куди б Він міг прийти й відновити те, що було втрачено для вас, або те, що Він забрав, саме повноту священства.
Бо й христильної купелі немає на землі, щоб вони, Мої святі, могли христитися за тих, хто помер—
Бо цей обряд належить Моєму дому”36.
Вони хотіли побудувати храм ще й для того, щоб укласти новий і вічний завіт, який би об’єднав їхні сім’ї навічно37.
Члени Церкви в Наву знайшли велике втішення у хрищенні за померлих та в обіцянні мати вічні сім’ї. Однією з цих членів Церкви була сестра на ім’я Саллі Ренделл. Коли помер її 14-річний син Джордж, вона написала про цю сумну новину членам сім’ї. Невдовзі по тому вона дізналася про хрищення за померлих. Вона знову написала своїм родичам, цього разу відчуваючи віднайдені мир і впевненість:
“Батька [Джорджа] христили за нього, і як це чудово, що ми віримо й отримуємо повноту євангелії, що проповідується тепер, і можемо бути охрищені за всіх наших дорогих друзів і спасти їх у всіх тих поколіннях, про які зможемо отримати якусь інформацію. Я хочу, щоб ви написали мені імена всіх ваших померлих родичів, щонайменше дідусів та бабусь. Я маю намір зробити все, що у моїх силах, для спасіння моїх друзів. … Я припускаю, що вам це вчення видасться дивним, але ви побачите, що воно є істинним”.
Своїй матері, яка також втратила дитину, Саллі свідчила: “О мамо, якщо ми матимемо щастя встати у першому воскресінні, то з нами будуть наші діти, яких ми поклали в їхні могили”38.
Полегшувати страждання, шукаючи нужденних і допомагаючи їм
Від моменту організації Церкви в 1830 році жінки-святі останніх днів знаходили безліч шляхів, щоб надавати допомогу. Вони виконували слова Спасителя, який сказав: “Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили”39.
Коли пророк Джозеф Сміт керував зведенням храму в Кертленді, Огайо, сестри бачили, в якій великій нужді жили будівники храму та їхні сім’ї. Сара М. Кімбол згадувала; “Жінки сколочували масло і з радістю посилали це масло будівникам храму, обходячись у своїх сім’ях без нього”40. Поллі Айнджелл пригадувала слова, сказані Джозефом Смітом, який спостерігав за їхньою роботою. Він сказав: “Сестри завжди перші й хуткіші в усіх добрих справах. Марія [Магдалина] була першою при воскресінні, а зараз сестри першими працюють над внутрішнім оздобленням храму”41.
Тепер же, коли під повноваженням священства було організовано Товариство допомоги, зусилля допомагати тим, хто будував храм в Наву, були ще більшими. На одних зборах Товариства допомоги жінки зосередилися на тому, як практично вони можуть служити чоловікам, які так старанно працювали на будівництві храму. “Сестри ділилися своїми почуттями одна з одною”, одностайно виявляючи “бажання сприяти побудові храму та допомагати у справі Сіону”. У протоколах записано про велику кількість внесків, зроблених членами Товариства допомоги:
“Сестра Джоунс сказала, що готова йти й просити тканину, якщо їй скажуть це робити, вона також запропонувала надати житло й харчування для кожного працюючого на будівництві храму.
Місіс Дюрфі сказала, що якщо керівники Товариства хочуть, вона готова їздити у фургоні по навколишній місцевості і збирати вовну та інше для просування цієї роботи.
Місіс Сміт запропонувала, щоб дружини торговців давали в дар тканини, аби інші могли працювати.
Місіс Уілер сказала, що вона готова віддавати частину свого часу, а то й увесь свій час.
Місіс Гренджер готова виконувати будь-яку роботу, в’язати, шити або доглядати хворих—усе, що може бути найкориснішим.
Міс Еллз сказала, що відчуває готовність йти і збирати пожертвування і т.ін.
Місіс Айнджел сказала, що залюбки в разі потреби буде лагодити старий одяг, якщо не вдасться отримати нову тканину.
Місіс Сміт запропонувала зібрати вовну і забезпечити літніх сестер пряжею, щоб вони в’язали шкарпетки для будівників храму на наступну зиму.
Сестра Стрінгем запропонувала пошити чоловічий одяг і попрацювати у храмі.
Сестра Фелшоу пропонує кілька брусків мила. …
Сестра Стенлі запропонувала віддавати кожен десятий фунт льону, а також щодня віддавати кварту молока.
Міс Бімен буде шити одяг.
Сестра Сміт запропонувала збирати муслін та інше у торговців, які не є членами Церкви, але дружньо до неї налаштовані. …
Сестра Гін запропонувала в дар нитки власного прядіння”42.
Із сердець цих сестер йшло велике бажання долучитися до хороших справ. Тому вони віддавали вовну і фургони, мило і пошитий одяг, їжу і прикраси, час і таланти. Через своє нове Товариство жінки Церкви діяли відповідно до їхнього вродженого співчуття, аби будувати Господню Церкву.
Пророк Джозеф Сміт закликав сестер з Товариства допомоги старатися зміцнювати тих, хто у нужді. На одних зборах Товариства допомоги Джозеф Сміт після того, як навчав з 1 Коринтянам 12 (див. сторінку 18), почав читати слова Павла про милосердя, що в 1 Коринтянам 13. Коментуючи цей розділ, він сказав: “Не звужуйте своє бачення чеснот ваших ближніх. … Ви повинні стати великодушними до інших, якщо хочете чинити так, як чинив Ісус. … Коли ви збільшуєте свою чистоту й чеснотність, коли ви збільшуєте свою милість, нехай ваші серця відкриваються—нехай вони стануть великодушними до інших—ви мусите бути довготерпеливими і терпіти недоліки й помилки людей. Якими безцінними є душі людей!”43
На інших зборах Товариства допомоги він навчав: “Найкращий спосіб відвести людей від гріха—взяти їх за руку і пильнувати за ними з лагідністю. Коли люди проявляють до мене хоч якусь доброту і любов, о, як сильно це впливає на мій розум, в той час як протилежний підхід, як правило, збудує всі неприємні почуття й пригнічує людський розум”44.
Сестри з Товариства допомоги поставили милосердне служіння за основний принцип своєї організації. Щотижня, коли збиралося Жіноче товариство допомоги Наву, сестри особисто доповідали про людей, які були в нужді. Скарбниця приймала пожертвування, а потім пожертвування розподілялися між нужденними, щоб полегшити їхнє становище. Серед пожертвувань були гроші, різні речі, таланти і час. Жінки віддавали різноманітний одяг та постільні речі. Вони жертвували льон, вовну та пряжу для пошиття одягу. Вони також віддавали в дар харчі: яблука, цибулю, борошно, цукор, хліб та масло.
Сестра Емма Сміт як президент Товариства допомоги була неперевершеним прикладом у милосердному служінні. Вона відкрила свій дім для голодних, безпритульних та хворих. У “садибі”, як іноді називали дерев’яний будинок Смітів, було дві спальні і одна загальна кімната. На час організації Товариства допомоги в цьому будинку мешкало 11 людей, не рахуючи Емми, Джозефа та їхніх 4-х дітей.
У ранній період існування Товариства допомоги сестри служили тим, хто перебував у нужді, але самим цим сестрам рідко коли служили. Наприклад, Еллен Дуглас приєдналася до Товариства допомоги невдовзі після того, як у березні 1842 року вона та її сім’я прибули в Наву. Через три місяці помер її чоловік Джордж. Усією сім’єю вони працювали, щоб забезпечити себе, проте їм було дуже важко без чоловіка і батька. І все ж Еллен брала участь у роботі Товариства допомоги, активно допомагаючи іншим полегшувати їхні страждання, долати хвороби та бідність. А потім у квітні 1844 року вона та кілька її дітей захворіли й опинилися в такому становищі, що самі потребували допомоги. Вона написала листа своїй сім’ї в Англію, описуючи, як Товариство допомоги надало їй допомогу, коли вона прийшла відвідати подругу на ім’я Енн:
“Коли я стала почувати себе краще, то пішла у центр міста, де жила Енн, щоб відвідати її, і залишилася в неї на дві ночі. … Жінка, яка жила неподалік Енн, сказала, щоб я звернулася з проханням до Жіночого товариства допомоги, аби мені дали щось з одягу, який був потрібний і мені самій, і моїй сім’ї. Я відмовилася це зробити, та вона сказала, що мені потрібно і те, і те, а також що я довго хворію, і якщо я сама не звернуся з таким проханням, то вона це зробить за мене”. Сестра Дуглас врешті-решт погодилася попросити допомогу. “Ми пішли до однієї із сестер,—продовжувала вона,—і вона спитала, у чому я маю найбільшу потребу. Я сказала їй, що мені … потрібно багато чого. Поки я хворіла, у дітей зносився одяг, бо я не могла його лагодити, тож вона сказала, що постарається зробити для мене все, що тільки зможе. Енн прибула через кілька днів; мені привезли цілий фургон і я отримала подарунок, якого ніколи ще в житті не отримувала”45.
“Щоб ми усі разом могли посісти місце на небесах”
Старійшина Джон А. Уідтсоу, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, так описував фундаментальну роботу Товариства допомоги: “Полегшення тягарів бідності, хвороб, сумнівів, невігластва, звільнення від всього, що перешкоджає радості й розвитку жінки. Яке чудове повноваження!”46
Жінкам-святим останніх днів, сильним у вірі й свідченні, справді доручили “ангельську місію”47. Старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Кожна сестра у цій Церкві, яка вступила в завіт з Господом, має божественні повноваження допомагати у спасінні душ, вести жінок світу, зміцнювати домівки Сіону й будувати царство Бога”48.
Коли Сара М. Кімбол та Маргарет Кук вирішили започаткувати швейну артіль, вони хотіли допомогти підготувати храм для людей. Під натхненним провідництвом Пророка та інших провідників священства вони та їхні сестри врешті-решт допомогли підготувати людей до храму.
Ця робота продовжується і сьогодні. Керуючись принципами, яких навчав Джозеф Сміт, сестри з Товариства допомоги працюють разом, щоб підготувати жінок та їхні сім’ї до найбільших Божих благословень. Вони з радістю дослухаються до поради, яку дала мати Джозефа Сміта, Люсі Мак Сміт: “Ми повинні плекати одна одну, піклуватися одна про одну, втішати одна одну і навчатися, щоб ми усі разом могли посісти місце на небесах”49.
Святі відчули невідкладність побудови храму в Наву.
17 березня 1842 року Емма Сміт стала першим президентом Товариства допомоги.
Через Петра, Якова та Івана Господь передав “ключі [Свого] царства” Джозефу Сміту (див. УЗ 27:13).
Збори Товариства допомоги вела Емма Сміт.
Пророк Джозеф Сміт навчав сестер Товариства допомоги.
“Вихову [йте] своїх дітей у світлі та істині” (УЗ 93:40).
Христильна купіль Гельсінкського Фінського храму
В Наву, Іллінойс, Емма і Джозеф Сміт скеровували зусилля на те, щоб допомогти голодним, бездомним та хворим.
Торонтський храм, провінція Онтаріо