Поранені
У горнилі земних випробувань терпеливо просуваємося вперед, і Спасителева зцілююча сила принесе нам світло, розуміння, мир і надію.
22 березня 2016 року, якраз незадовго до восьмої години ранку, терористи влаштували два вибухи у Брюссельському аеропорту. Старійшина Річард Норбі, старійшина Мейсон Уеллс і старійшина Джозеф Емпі повезли у Брюссельський аеропорт сестру Фанні Клейн, яка мала полетіти на свою місію у Клівленд, шт. Огайо. Тридцять двоє людей загинули, а всі місіонери були поранені.
Найтяжче пораненим місіонером був старійшина Річард Норбі, йому тоді було 66 років, він служив разом зі своєю дружиною, Пам Норбі.
Старійшина Річард Норбі так згадував про ту мить:
“Я відразу ж зрозумів, що сталося.
Я спробував було побігти, щоб врятуватися, але тут же і впав. … Я побачив, що моя ліва нога дуже ушкоджена. Я [помітив] чорну плівку кіптяви, на вид, як павутиння павука, що спадала з обох моїх рук. Я легенько потягнув за неї, але усвідомив, що то була не кіптява, а моя обгоріла шкіра. Моя біла сорочка ставала червоною, бо в мене була поранена спина.
Коли до мене дійшло, що тільки-но сталося, [мені] в голову прийшла дуже ясна думка, … що Спаситель знав, де я був, що трапилося і [що] зі мною відбувається в цей момент”1.
У Річарда Норбі та його дружини, Пам, попереду були важкі дні. Його ввели в стан штучної коми, потім були операції, інфекції і величезна невизначеність.
Річард Норбі вижив, але його життя вже ніколи не буде таким, як було. Пройшло вже два з половиною роки, а його рани все ще заживають; ортопедичний апарат замінив йому втрачену частину ноги; кожний крок тепер відрізняється від тих кроків, які він робив до тієї миті у Брюссельському аеропорті.
Чому це сталося з Річардом і Пам Норбі?2 Вони були вірні своїм завітам, відслужили місію в Кот-дʼІвуарі, у них чудова сімʼя. Зрозуміло, хтось може сказати: “Це несправедливо! Це просто неправильно! Вони присвячували своє життя євангелії Ісуса Христа; як же таке могло статися?”
Це---смертне життя.
Хоч деталі будуть різними, трагедії, несподівані випробовування та страждання, як фізичні, так і духовні, приходять до кожного з нас, бо це смертне життя.
Коли я думав цього вечора про промовців тільки на цій сесії конференції, мені спало на думку, що двоє втратили дітей, а троє втратили онуків, які неочікувано повернулися до свого небесного дому. Нікого не щадить хвороба й сум, і, як про це було сказано, цього тижня ангел на землі, сестра Барбара Баллард, яку ми всі любили, тихо перейшла за завісу. Президенте Баллард, ми ніколи не забудемо вашого свідчення цього ранку.
Ми шукаємо щастя. Ми прагнемо миру. Ми сподіваємося мати любов. І Господь проливає на нас вражаючу рясноту благословень. Але до нашої радості й нашого щастя неодмінно домішується ще щось: настануть миті, години, дні, іноді й роки, коли ми будемо відчувати, що наша душа поранена.
Писання навчають, що ми будемо пізнавати гірке й солодке3 і що буде “протилежність у всьому”4. Ісус сказав: “[Ваш Батько Небесний] наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних”5.
Душевні рани є властивими не лише для багатих чи бідних, для якоїсь однієї культури, якогось одного народу або якогось одного покоління. Їх нікому не уникнути, і вони є частиною навчання, яке ми отримуємо завдяки досвіду цього смертного життя.
Праведність не є імунітетом
Моє послання сьогодні звернене особливо до тих, хто виконує заповіді Бога, дотримується своїх обіцянь Богу і, як подружжя Ніблі та багато інших чоловіків, жінок і дітей у цій всесвітній аудиторії, стикається з такими несподіваними й болісними випробуваннями й труднощами.
Наші рани можуть виникнути внаслідок стихійного лиха чи нещасного випадку. Вони можуть виникнути внаслідок зради чоловіка або жінки, і через цю зраду життя того з подружжя, хто залишався вірним, і їхніх дітей руйнується. Вони можуть виникнути внаслідок темряви й мороку депресії, несподіваної хвороби; страждання чи передчасної смерті когось із дорогих нам людей, печалі через те, що хтось із сімʼї відмовляється від своєї віри; самотності, коли не вдається знайти вічного супутника чи супутницю; або ще через сотню інших нещасть, які позбавляють впевненості й викликають біль,---через усі ці “тягарі скорбот людських”6.
Кожний з нас розуміє, що труднощі є частиною життя, але коли вони приходять особисто до нас, то можуть приголомшити нас. Нам потрібно бути готовими й не відчувати страху. Апостол Петро сказав: “Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас”7. Разом з яскравими кольорами щастя й радості у полотно Батькового плану тісно вплетені темні нитки тяжких випробувань і трагедій. Ці страждання, якими б важкими вони не були, часто стають нашими найкращими вчителями8.
Розказуючи дивовижну історію про 2060 юних воїнів Геламана, ми часто повторюємо ось цей уривок з Писань: “Згідно з великодушністю Бога і на наш превеликий подив, і також на радість усього нашого війська, не було жодної душі серед них, яка б загинула”.
Але у цього речення є продовження: “І також жодної душі не було серед них, яка б не мала багато поранень”9. Кожний з цих 2060 одержав багато ран, і кожний з нас буде поранений у битві життя, фізично чи духовно або так і так.
Ісус Христос---наш добрий самарянин
Але ніколи не здавайтеся---якими б глибокими не були рани у вашій душі, хто б їх не наніс, коли б і де б їх не було нанесено, довго чи недовго вони вас мучать, ви не для того, щоб вас було духовно знищено. Ви для того, щоб духовно вижити і розцвітати у своїй вірі в Бога та довірі до Нього.
Бог не створив наші духи незалежними від Себе. Наш Господь і Спаситель, Ісус Христос, завдяки незбагненному дару Своєї Спокути, не лише спасає нас від смерті й пропонує нам, якщо покаємося, простити наші гріхи, але й стоїть поряд, готовий спасати нас від печалі й болю, від яких страждають наші поранені душі10.
Спаситель---це наш Добрий Самарянин11, посланий “перевʼязати зламаних серцем”12. Він приходить до нас, коли інші проходять далі повз нас. Із співчуттям Він змащує Своїм зцілюючим бальзамом наші рани і перевʼязує їх. Він турбується про нас. Він допомагає нам. Він просить нас: “Прийд[іть] до Мене … і Я зцілю [вас]”13.
“І [Ісус] … знос[итиме] муки, і страждання, і спокуси всякого роду; … [щоб Він міг взяти] на Себе муки і хвороби Свого народу. … Він візьме на Себе [наші] недуги, сповнений милості”14.
“Прийдіть, всі невтішені, де б ви не страждали;
Прийдіть до Милостивого й схиліть перед Ним коліна;
До Нього несіть свої зранені серця й розкажіть Йому про свої муки.
Немає на землі такого суму, щоб його не розвіяли небеса”15.
У час жахливих страждань Господь сказав пророку Джозефу: “Все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо”16. Як можуть наші болючі рани бути нам на благо? У горнилі земних випробувань терпеливо просуваємося вперед, і Спасителева зцілююча сила принесе нам світло, розуміння, мир і надію.17.
Ніколи не здавайтеся
Моліться усім своїм серцем. Зміцнюйте свою віру в Ісуса Христа, в Його реальність, в Його благодать. Не забувайте Його слова: “Досить тобі Моєї благодаті,---бо сила Моя здійснюється в немочі”18.
Памʼятайте, що покаяння---це могутні духовні ліки19. Виконуйте заповіді й будьте гідні Утішителя, памʼятаючи, що Спаситель пообіцяв: “Я не кину вас сиротами,---Я прибуду до вас!”20
Мир, що відчувається у храмі,---це заспокійливий бальзам для пораненої душі. Повертайтеся у Господній дім з вашими пораненими серцями й вашими родинними іменами якомога частіше. Храм проектує наші короткі миті у земному житті на широкий екран вічності21.
Озирніться назад, згадуючи, що ви вже довели свою гідність у вашому доземному стані. Ви---доблесне дитя Бога і з Його допомогою можете перемагати у битвах цього занепалого світу. Вам вдалося перемагати до цього, і вам вдасться перемогти знову.
Дивіться вперед. Ваші біди й печалі---дуже реальні, але вони не триватимуть вічно22. Ваша темна ніч пройде бо “Син … [воскрес] зі спасінням на крилах Своїх”23.
Подружжя Норбі сказало мені: “Розчарування іноді приходять до нас, але ми не дозволяємо їм залишатися з нами”24. Апостол Павло сказав: “У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені”25. Ви можете знесилитись, але ніколи не здавайтеся26.
Навіть маючи свої власні болючі рани, ви будете інстинктивно простягати руку допомоги іншим, довіряючи обіцянню Спасителя: “Хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її”27. Ті поранені, які зцілюють рани інших,---це Божі ангели на землі.
Усього через кілька хвилин ми будемо слухати виступ нашого улюбленого пророка, Президента Рассела М. Нельсона, людини мужньої віри в Ісуса Христа, людини надії й миру, людини, уподобаної Богом, але й він не уник душевних ран.
У 1995 році в його дочки, Емілі, яка чекала дитину, виявили рак. Коли вона народила здорову дитину, настали дні надії і щастя. Але рак прогресував, і їхня дорога Емілі пішла з життя всього через два тижні після свого 37-го дня народження, залишивши люблячого чоловіка і пʼятьох маленьких діток.
На генеральній конференції, яка відбулася невдовзі після її смерті, Президент Нельсон признався: “Я плакав від горя й відчував, що міг би більше зробити для нашої дочки. … Якби я мав силу воскрешати, то спробував би повернути [її] назад. … [Але] ці ключі тримає Ісус Христос і Він використає їх для Емілі … і для всіх людей у призначений Господом час”28.
Минулого місяця під час візиту до святих у Пуерто-Ріко Президент Нельсон, згадуючи про минулорічний спустошуючий ураган, сказав з любовʼю і співчуттям:
“[Це] частина життя. Саме тому ми тут. Ми тут, щоб мати тіло і бути перевіреними й випробованими. Якісь із цих випробувань є фізичними, якісь---духовними, а ваші випробування тут є і фізичними, і духовними”29.
“Ви не здалися. Ми [так] пишаємося вами. Ви, вірні святі, багато чого втратили, але через все це ви зміцнили свою віру в Господа Ісуса Христа”30.
“Виконуючи Божі заповіді, ми можемо знаходити радість навіть у найгірших обставинах”31.
Усі сльози витираються
“Мої брати і сестри, ось вам моє обіцяння: якщо ви будете зміцнювати свою віру в Господа Ісуса Христа, то це додаватиме вам сили і збільшить надію. Кажу вам, праведні: Цілитель наших душ, у Свій час і у Свій спосіб, зцілить усі ваші рани”32. Ні несправедливість, ні переслідування, ні випробування, ні сум, ні душевний біль, ні страждання, ні рана---якою б глибокою, якою б великою, якою б болючою вона не була,---не завадять вам відчувати заспокоєння, мир і незмінну надію від Того, Хто з розкритими обіймами поранених рук радо вітатиме вас, коли ви повернетеся в Його присутність. Того дня, як свідчив апостол Іван, праведні, “що прийшли від великого горя”33, які “одіж свою … вибілили”, будуть “перед Божим престолом”. Агнець “буде [нас] пасти … і Бог кожну сльозу з очей [наших] зітре!”34 Цей день настане. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.