Футбол чи місія?
Як і інші майбутні місіонери, Лоран Сальдана Кейрос повинен був вирішити: служити на місії чи ні. Але крім рішення покинути на два роки навчання, роботу, сім’ю і друзів Лоран мав прийняти ще одне нелегке рішення: служити на місії або скористатися нагодою грати у професійний футбол у Бразилії?
Лоран, член приходу Барра де Тіжука, Бразильський кіл Жакарепагва в Ріо-де-Жанейро, є природженим футболістом. Його батька Мільтона по всій Бразилії називають простим іменем—Тита. Він грав як професіонал у п’яти країнах, завоював багато титулів, був найкращим гравцем штату і грав у національній команді.
Тита помітив здібності сина ще в ранньому дитинстві. “Коли я підростав, футбол завжди був поруч,—пригадує Лоран.— Мій батько завжди заохочував мене грати. Я почав їздити з ним на тренування, коли мені було лише три чи чотири роки, і з того часу я постійно був серед професійних гравців”.
Справжнє тренування почалося в Мексиці, коли Лорану було 6 років, а його батько грав у футбол у той час у Мексиці. У 12-річному віці він брав участь у елітних змаганнях знову в Бразилії. А в 17 років Лоран грав у лізі юніорів, яка є прямою дорогою до переходу в професіональні команди. Здавалося, що Лорану призначена доля визначного футболіста. Але його 18-й день народження швидко наближався, і він починав більш серйозно замислюватися над місіонерським служінням.
Лоран пояснює дилему: “Я хотів бути футболістом і хотів бути місіонером. Завжди розраховують на те, що гравець з команди юніорів переходить безпосередньо до ліги професіоналів. Кинути гру на 2 роки і сподіватися, що тебе візьмуть у 21 рік—майже неймовірна річ”.
У 17 років Лоран прийняв рішення, що стало поштовхом до того, що він називає початком свого навернення. Він встановив ціль: щодня читати Книгу Мормона, поститися і молитися. Він частіше відвідував спільні заходи, вогники та інші церковні заходи. А коли він почав регулярно працювати з місіонерами, то почав відчувати любов до людей, яких відвідував і за яких молився. Він хотів, щоб вони отримали благословення євангелії. Почало зростати його бажання служити на місії. Але коли йому краще служити? І що ж станеться з його футбольною кар’єрою після дворічної перерви?
Лоран намагався дізнатися про Божу волю через піст і молитву. Того ж тижня він помітив у себе вдома свіжий номер журналу New Era і почав його переглядати. Його увагу привернула стаття “Крижані мрії” про фігуриста Кріса Обзанські, який перервав багатообіцяючу кар’єру фігуриста, щоб служити на місії у 19 років, втративши можливість взяти участь у Зимових олімпійських іграх 2006 року.
Один уривок привернув особливу увагу Лорана: коли Кріс під час причасних зборів слухав виступ свого президента Товариства молодих чоловіків про його покликання на місію, Дух промовив до Кріса: “Ти маєш служити на місії, коли тобі виповниться 19 років. У протилежному випадку в тебе буде важке життя”. Кріс сказав: “Послання було таким чітким, що я навіть озирнувся, щоб подивитися, чи там нікого не було. Відчуття повторилося в 10 разів сильніше, і я знав, що маю їхати на місію”1.
Лоран посміхається. “Коли я це прочитав, то відчув, що цю статтю написано для мене. 19 років—це вік, призначений Господом. Я зрозумів, що то була відповідь, якої я потребував. Мені здалося, що з мене зняли величезний тягар”. Настав час Лорану служити на місії. Він поговорив з єпископом, зробив необхідні приготування і ніколи не озирався назад. “Мені навіть не було важко прийняти рішення відмовитися від футболу,—каже він,—бо я знав, що то був слушний для цього час”.
Лоран служив у столиці своєї країни—місії Бразіліа, Бразилія. Його називали “старійшина Щасливий” через його запальний ентузіазм. “Я винятково щасливий, коли служу людям, ділюся з ними тим, що, як я знаю, є істиною,—каже він.— Так приємно дивитися, як люди змінюють своє життя після того, як дізналися про євангелію”.
Однак як і всі місіонери він мав свою частку труднощів. “Ясно, що місіонерське життя—це не розвага,—каже він.— Є труднощі, хвилини слабкості й самотності, але все це ніщо в порівнянні зі скарбами місіонерського служіння. Це роки, яких я ніколи не забуду, які я завжди зберігатиму в пам’яті і, що більш важливо, у своєму серці”.
Кілька місяців тому він успішно закінчив служіння на місії. Зараз він удома і знову приєднався до футбольної команди в Ріо-де-Жанейро. Лоран вірить, що має багато шансів розвивати свою футбольну кар’єру. Він каже з вірою: “Зараз я чекаю на сприятливу можливість, можливість, яку надасть мені Небесний Батько”.