Він не хотів доторкатися до книги
В останньому місці служіння місії, в Моло, провінція Ілоїло на Філіппінах, я молився, щоб до закінчення місії ми могли охристити і конфірмувати одну сім’ю. Одного дня ми з напарником молилися, щоб Господь спрямував нас до людини з чесним серцем, людини, яка була готова прийняти євангелію. Ми отримали відчуття і постукали в один з будинків, огороджений бамбуковим парканом. Зі сходів зійшов чоловік, відчинив двері і запросив увійти.
Ми потоваришували з ним і дізналися, що він—юрист. Він ставив багато запитань, на які ми інколи не могли відповісти, а потім, коли він починав говорити, то робив це з таким красномовством, яке пригнітило б будь-якого місіонера. З ним було нелегко працювати. Ми розповіли йому про Книгу Мормона, та він сказав: “Достатньо й Біблії”. Він ніколи не читав і навіть не торкався Книги Мормона, ніби боявся обпекти руки.
Одного разу помічник президента місії прийшов зі старійшиною Алькосом, моїм напарником, щоб працювати з цим чоловіком. Вони зустрілися з ним і після цього помічник відверто сказав: “Я не вважаю, що цей чоловік готовий прийняти євангелію”. Я розмірковував над цими словами, але приємне, спокійне, сповнене впевненості почуття наповнило мене, коли я пригадав наше молитовне прохання до Небесного Батька спрямувати нас до людини, яка готова прийняти євангелію. Я знав, що ми отримали відповідь на ту молитву. Я відчував, що нам потрібно було щось розповісти тому чоловікові. Але ми просто не знали що саме або як. Та все ж ми не здавалися.
Повільно його серце почало змінюватися, і він навчився любити програму домашнього сімейного вечора, з якою ми його познайомили. Дні минали, і я відчував пригнічення, що ми не зможемо охристити і конфірмувати цю сім’ю до того, як я поїду. До від’їзду залишалося всього кілька днів. Одного разу я з сумом сказав йому: “Брате Гарсія, мені здається, що я не виконав свою місію”.
Він відповів: “Ні, старійшино Крус. Це те так. Ми з вами стали друзями”. Ми були у захваті від того, що він сказав далі: “Не хвилюйтеся. Ми прийдемо до вашої церкви в неділю”.
Разом із сім’єю він таки прийшов до церкви, і члени приходу радо їх зустріли. Я бачив, як він плакав, слухаючи натхненні слова, сказані під час причасних зборів. Він пішов додому того дня щасливий і в піднесеному настрої. Я знав, що він був зворушений.
Коли настав час і ми відчули, що він готовий, то запросили його христитися і конфірмуватися. Він прийняв запрошення. Ми також запропонували йому поститися, молитися і читати Книгу Мормона. Ми з напарником постилися за нього і за його сім’ю.
4 травня 1986 року настала моя остання неділя на місії. То були збори посту і свідчень, і я щиро свідчив людям, яких полюбив. Після цього я побачив, як цей юрист, який колись так не хотів приймати наше послання, піднявся і пішов до кафедри, тримаючи Книгу Мормона. Він тремтів усім тілом, а в очах бриніли сльози, коли, піднявши Книгу Мормона, він вигукнув: “Брати і сестри! Я знаю, що Книга Мормона—істинна”. Ми так раділи, почувши його свідчення.
Того ж дня після обіду багато членів приходу прийшли на хрищення сім’ї Гарсія.
Після свого відкликання з місії ми регулярно листувалися з братом Гарсією. Він з радістю повідомляв мені, що став президентом Недільної школи. Потім його покликали єпископом. Він здійснив багатогодинну подорож кораблем, щоб приїхати на моє весілля в Манільському Філіппінському храмі. Згодом його покликали служити президентом колу і радником у президентстві Філіппінської місії Баколод.
Він став знаряддям у наверненні багатьох людей до відновленої євангелії. Чоловік, який ставився до Книги Мормона так, ніби він обпече свої руки, якщо доторкнеться до неї, став величним свідком божественності й істинності цієї книги.