Друг другові

Доброта

З інтерв’ю зі старійшиною Вон Йонг Ко, сімдесятником, який зараз служить у Північноазіатській території; інтерв’ю провів Мелвін Левітт, спіробітник редакції церковних журналів.

“За мною перший крок” (Збірник дитячих пісень, с. 83).

Коли мені було 16 років і я навчався у середній школі в Сеулі, Корея, один мій однокласник-святий останніх днів запросив мене на захід приходу. Я був вражений тим, як багато людей вітали мене, ніби я був їхнім старим другом. Я подумав: “Мабуть, це чудова церква, якщо її члени такі добрі люди”.

Тієї ж неділі я знову прийшов і мене знову тепло привітали. Мене також познайомили з місіонерами і невдовзі вони вже навчали мене євангелії. Через два місяці я був охрищений і конфірмований. Я ще не мав глибокого розуміння євангелії, але мав добре відчуття стосовно принципів, яких мене навчили. Особливо мені сподобався план спасіння й учення про вічний розвиток. Так втішало знання про те, що якщо я докладатиму всіх зусиль, Спаситель зробить все інше. Але головне, що вплинуло на моє навернення—це тепле ставлення членів Церкви.

З того часу я намагався добре ставитися до кожного, з ким зустрічався. Я хочу передати доброту, яку отримав від членів тієї філії. Я не хочу ставати на заваді будь-якій людині, яка приєднується до Церкви.

Після хрищення щосуботи я допомагав прибирати в каплиці і біля неї. Ніхто не просив мене робити це. Я робив це, тому що відчував, що це—велика честь. Коли мене висвятили дияконом, я дізнався, що один з моїх обов’язків—прибирати каплицю. Я продовжував це робити. Для мене й зараз це велика радість. Але в певному розумінні було ще корисніше, коли цього від мене ніхто не чекав.

Отже, діти, завжди виконуйте свій обов’язок. І не вагаючись робіть більше, ніж вас попросять. Таке служіння принесе вам велику радість.

Хоча я не ходив до Початкового товариства, коли був дитиною, я дізнався, яким благословенням є Початкове товариство, коли у мене з’явилися власні діти. Якось наша сім’я переїхала у новий дім у центрі Сеула. Після переїзду ми побачили, що по сусідству було кілька поганих розважальних закладів. Ми з дружиною почали хвилюватися, як це вплине на наших дітей. Одного разу ми почули, як наша донька і її молодший брат розмовляють на задньому сидінні автомобіля: “Коли ти підеш до школи хтось із друзів може запитати, чому ти живеш поряд з такими поганими місцями,—сказала наша донька.— Але не хвилюйся. У Початковому товаристві ми дізнаємося як жити за євангелією Ісуса Христа. Якщо ми виконуємо настанови Ісуса, то будемо в безпеці”.

Мій син відповів: “Так. Не має значення, де ми живемо, якщо ми вибираємо правду”.

Вони розмовляли між собою, а не з нами. Коли я слухав, то відчував неймовірну вдячність їхнім чудовим вчителям Початкового товариства. Моя донька і син виросли і стали вірними святими останніх днів. Тож радійте своєму Початковому товариству і робіть те, що кажуть вам учителі. Якщо ви так зробите, то будете кращими, надійнішими людьми.