Як підтримувати свого єпископа
Моя перша зустріч з єпископом святих останніх днів почалася ще до того, як я став членом Церкви. Мені було 17 років, і я відчував збентеження, сумніви і напруження, як і багато старшокласників у середній школі. Якось у суботу вранці я поскаржився найкращому другові на свої біди. Хоча він мав найкращі наміри, та все ж його поради мало чим допомогли. Але він таки дав одну пораду, яка, як виявилося, була дуже мудрою. “Часом, коли я не знаю, що робити,—сказав він,—я розмовляю зі своїм єпископом”.
“З твоїм єпископом? А хто він?”— запитав я.
“Він—керівник мого приходу”,—відповів мій друг.
Зараз я розумію, що моє наступне запитання було чітким спонуканням Духа, але в той час то було, на мою думку, найбільш нехарактерним запитанням для 17- річного хлопця. “Ти вважаєш, що він зустрінеться зі мною?”— запитав я.
Мій друг сказав, що зателефонує єпископу, а потім відразу ж зателефонує мені. Ми швидко домовилися про зустріч того ж ранку в домі єпископа.
Я не знав, чого чекати. Коли я зупинив машину біля скромного одноповерхового будинку, то був трохи здивований його звичайним виглядом—велосипеди на доріжці, акуратно підстрижений газон. Ще більше мене здивував сам чоловік у гарній домашній сорочці, який привітав мене біля входу. Він посміхнувся і сказав: “Привіт, ти, мабуть, Джо. Я—єпископ Максвелл. Будь ласка, заходь”. Коли ми зайшли до його невеличкого домашнього кабінету, мій розум намагався знайти пояснення для всього. “Хіба не повинен дім єпископа виглядати якось по-іншому?— запитував я себе.— Хіба не повинен він бути в сутані чи в чомусь такому?”
Протягом наступних 45 хвилин я зрозумів, що сиджу поруч зі співчутливим чоловіком, який щиро переймається моїми турботами. Це—чоловік натхнення, який охоче погодився приділити свій дорогоцінний час суботнього ранку, щоб допомогти комусь, будь-кому, незалежно від віросповідання, прийняти рішення і дійти висновку.
Після тієї зустрічі пройшло понад 25 років. Я не пригадаю жодної з порад, які єпископ дав мені того ранку, але я так само яскраво пам’ятаю, що відчував, залишаючи його дім: все стало для мене зрозумілим, а тягарі мої полегшилися. Лише через багато років я усвідомив, що під час тієї зустрічі я вперше відчув Духа.
У тому ж році я приєднався до Церкви. Мій друг Білл, який порадив звернутися до єпископа Максвелла, охристив мене. На хрищення прийшов єпископ Максвелл. Пізніше я відслужив на місії, одружився з прекрасною молодою жінкою у храмі, а єпископ Максвелл був одним зі свідків. Зараз я маю п’ятьох прекрасних дітей.
Старійшина Л. Том Перрі, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пообіцяв, що “якщо ми підтримуємо своїх єпископів, навчаємося піклуватися про їхнє благополуччя, молимося про їхній успіх в усьому, що вони мають робити,—ми запрошуємо благословення в наше життя, оскільки знаходимося під їхнім керівництвом і маємо нагоду виконувати їхні натхненні розпорядження, бо вони є провідниками приходів Церкви”1.
Я прийшов до усвідомлення того, що ми можемо робити певні вчинки, щоб виконувати свій обов’язок підтримувати свого єпископа (чи президента філії). Наступні шість пропозицій спрямують вас у досягненні цієї мети.
Поважайте його сімейний час
Як правило, ваш єпископ залишить будь-яку справу, щоб допомогти члену приходу, що потребує допомоги. Він знає свій обов’язок пастиря отари і старанно працює над виконанням цього священного доручення. Він швидко звикає до того, що йому доводиться розриватися у багатьох напрямках.
Ваш єпископ також є чоловіком, у більшості випадків батьком і часто батьком дітей, які все ще живуть вдома й потребують його настанови й уваги. Коли ми шукаємо поради єпископа, то нам слід розуміти й зважати на час, який він приділяє сім’ї та своїм обов’язкам забезпечувати сім’ю всім необхідним. Хоча нам ніколи не слід вагатися, чи телефонувати єпископу, коли ми дійсно потребуємо його допомоги, ми все ж таки маємо себе запитувати: “Чи можна з цим зачекати?” або “Чи є інша людина, наприклад, домашній учитель, який також може допомогти мені?” Звичайно ж, питання гідності мають обговорюватися лише з нашим єпископом чи президентом філії.
Кажучи про єпископів і про інших провідників Церкви та про особливі тягарі, які вони несуть, старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Я свідчу про дім, сім’ю і шлюб—найдорогоцінніше людське надбання в нашому житті. Я свідчу про необхідність захищати і зберігати їх, і все ж знаходити час і можливість, щоб вірно служити Церкві”2.
Єпископ завжди буде невтомно займатися роботою Господа. Але вона включає виконання його вічного покликання чоловіка і батька. Якщо ми будемо вдумливо планувати, то тим самим зможемо допомагати єпископу справлятися з його нелегкими тягарями, що вимагають уваги.
Полегшуйте його тягарі
Є обов’язки, які єпископ не може делегувати іншим. Серед них: здійснення формальних церковних покарань, проведення інтерв’ю з врегулювання десятини, розподіл допомоги за програмою благополуччя і вислуховування сповіді членів приходу, які каються. Однак, крім цих обов’язків, є багато таких, які можна належним чином делегувати іншим, щоб полегшити тягарі єпископа, наприклад: піклування про членів приходу, які опинилися в нужді, планування неформальних заходів і допомога з працевлаштуванням.
Коли домашні вчителі й візитні сестри належним чином піклуються про призначені їм сім’ї, коли провідники групи і президенти кворумів і допоміжних організацій керують у праведності, єпископ може зосередитися на тому, що може виконати лише він. Якщо ми хочемо підтримати єпископа і полегшити його тягар, будьмо старанними у виконанні призначених нам обов’язків.
Поважайте його чин
Деяким новим єпископам нелегко дається перехід від звичайного члена приходу до усвідомлення, що він є керівником приходу. Вони розуміють, що в більшості випадків інші чоловіки також, як і вони, гідні цього служіння. Навіть після того як вони отримають підтвердження, що Господь обрав їх для цього призначення, їм так само дивно прийняти на себе мантію цього покликання, як було Давиду приміряти царську збрую перед битвою з Ґоліятом.
Чин єпископа—це священне покликання, доручене Господом певній людині в кожному приході у певний відрізок часу. Ми можемо допомагати, виявляючи повагу до цього чину. Називайте його “єпископ” замість використання його імені, чи жаргону, чи скороченого імені. Виявляйте повагу у своєму ставленні до нього, і ви допоможете єпископу швидше звикнути до справжніх обов’язків, які Господь на нього поклав.
Моліться за нього
Писання навчають: “Милостині ваших молитв увійшли у вуха Господа” (УЗ 88:2). Коли ми молимося за свого єпископа, Господь дійсно чує нас. І коли ми молимося за нашого єпископа під час сімейної молитви, ми навчаємо своїх дітей важливому принципу віри, послуху і довіри. Багато єпископів свідчили про силу, яку вони отримали завдяки молитвам членів приходу.
Приймайте його заклики і виконуйте його поради
Єпископ—це представник Господа Ісуса Христа. Він може закликати нас до чогось. Він може попросити служити в покликанні, які змусять нас робити те, до чого ми не звикли. Він може попросити нас напружитися і зробити певну жертву. Заради себе, заради нього, будучи засобом розбудови Господнього царства тут, на землі, ми повинні виконувати поради єпископа, приймати і звеличувати покликання, які він чи його радники нам пропонують.
Виявляйте підтримку й не судіть
Єпископи, як і всі ми, є людьми. Кожен з них має різні сильні сторони й різні стилі керівництва. Як члени Церкви ми не повинні порівнювати одного єпископа з іншим, але знати, що наш єпископ робить все можливе, щоб виконувати те, що просить його Господь. Нам слід бути привітними, не судити, не вдаватися до критицизму чи пліток.
Кілька років тому мене покликали єпископом. Служачи протягом цих років у цій якості я зміг відчути найбільшу радість у своєму житті—радість під час співбесід з запальними восьмирічними дітьми перед хрищенням і конфірмацією, від роботи з молодими чоловіками і жінками під час їхньої підготовки до місії і коли навчав про найвеличніші храмові благословення подружні пари, що готувалися до вічного шлюбу. У той час я безліч разів згадував єпископа Максвелла. Його вплив на моє життя буде вічним.
Яке це благословення для нас—Господь вважає за необхідне дати нам люблячих, відданих, дбайливих єпископів, щоб дбати про наші приходські сім’ї. Їхнє покликання —нелегке, а їхні тягарі часом бувають важкими, однак ми маємо велику нагоду підтримувати їх і допомагати своїм ставленням і позитивними вчинками.
Полегшуйте тягарі ваших єпископів
“Кожен… відповідає перед своїм єпископом або президентом філії. Ці брати несуть важкі тягарі, і я прошу кожного члена Церкви зробити все, аби полегшити тягар, що лежить на наших єпископах та президентах філій.
Ми повинні молитися за них. Їм потрібна допомога, щоб нести цю важку ношу. Ми можемо більше підтримувати їх і менше від них вимагати. Ми можемо допомагати їм у всьому. Ми можемо дякувати за те, що вони роблять для нас”.
Президент Гордон Б. Хінклі, “Пастирі Ізраїля”, Ліягона, лист. 2003, с. 60.
Можливості єпископів обмежені
“У цілому світі немає нічого подібного до чину єпископа в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Після батьків єпископ має найкращу нагоду навчати і організовувати навчання найважливішим речам. … Але будьте обачливими, щоб не забрати в нього надмір часу. Час і сили єпископа обмежені. Члени єпископату мають заробляти на життя і проводити час у власному сімейному колі”.
Президент Бойд К. Пекер, діючий президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, “Єпископ і Його радники”, Ліягона, лип. 1999, сс. 71, 73.