Хто повернув мою голову?
У 1972 р. під час причасних зборів у Піурі, Перу, промовець, який говорив про важливість сімейно-історичної роботи, постійно дивився на мене. У кінці свого виступу він здивував мене, коли оголосив: “Я знаю, що брат Росільйо буде виконувати цю роботу”.
Я був членом Церкви менше року, але поставив мету почати вести свою сімейну історію не через те, що сказав промовець, але через те, що відчував бажання її виконувати. Я взяв бланк родоводу для чотирьох поколінь і почав розпитувати своїх батьків та родичів, щоб з’ясувати, що вони знають. Кожного разу, перш ніж проводити сімейно-історичну роботу, я молився і просив від Господа допомоги.
Щоб знайти дати смерті прадідуся і прабабусі по материнській лінії, я поїхав до міста Соррітос у північній частині Перу, де вони були поховані. Кладовище було на околиці міста й більшість померлих покоїлися у склепах.
Я зайшов на кладовище й почав шукати, але нічого не знаходив. Потім я вирішив піти до міста і запитати у двоюрідної сестри, чи була вона впевнена, що наші прадідусь і прабабуся там поховані. Коли вона ствердно відповіла, я сказав їй: “Тоді я не поїду, поки не знайду цих дат”.
Я повернувся на кладовище і методично почав шукати, переходячи від склепу до склепу й читаючи кожен напис. Я все ще не міг знайти їхнього склепу, тож став на коліна і попросив Господа допомогти мені. Потім я почав шукати знову, але так само безуспішно. Я відчував втому, ставало пізно й мені необхідно було йти, щоб провести інші дослідження, які я запланував.
“Ну, що ж, я зробив усе, що міг,—сказав я собі подумки. —Мені доведеться поїхати, не досягнувши мети”.
Готовий іти я повернув до центральних воріт. Але як тільки я зробив перший крок, то відчув, як дві руки ззаду взяли мене за голову й повернули її у певному напрямку. Мої очі зупинилися на маленькому брудному надгробку, який був на одному рівні із землею. Я озирнувся, щоб побачити, хто взяв мене за голову, але там нікого не було.
Я підійшов до нагробка, ліг на землю й розчистив напис. З великою вдячністю я прочитав напис, який шукав: Ісідро Гарсія Росільйо, помер 1 серпня 1934 року. Франсіска Еспіноса Берру, померла 31 січня 1954 року.
Довге чекання моїх предків заради отримання спасительних обрядів закінчилося в 1980 році. Саме тоді ми з дружиною поїхали до храму в Сан-Паулу, щоб отримати ендаументи для себе. У храмі я був запечатаний зі своєю дружиною і охрищений заради померлих родичів.
Коли я увійшов у христильну купіль, то згадав невеличкий надгробок на цвинтарі. Я увійшов у спокійні води, знаючи, що Господь спрямовував мої кроки, коли я розшукував своїх предків.