Майкле, я за тобою сумую!
“Хто любить Бога, той і брата свого люби[ть]” (1 Івана 4:21).
Ґрунтується на справжніх подіях
“А он і шпиль!”— вигукнула Наталі. Їй подобалося ходити до Церкви. Неділя була її улюбленим днем тижня. Одне тільки змушувало її сумувати—її брат Майкл вирішив не ходити до церкви разом із сім’єю.
Коли Наталі тихо сиділа на причасних зборах, вона думала про Майкла. Коли він раніше приходив до церкви, Наталі любила сидіти поруч з ним і розглядати свою книгу з малюнками про Христа. Після причасних зборів Майкл завжди вів її за руку в Початкове товариство. “Побачимося, сестричко”, —так він завжди казав. Але Майкл уже давно не ходив до церкви.
Наталі хотіла б зв’язати його своєю скакалкою й привезти до церкви у своєму маленькому червоному візочку, але вона знала, що йому це не сподобається. Що ще вона могла зробити?
У Початковому товаристві сестра Чанг радо привітала її клас. “Я така рада, що всі ви сьогодні прийшли,—сказала вона.—Яке щастя бачити ваші усміхнені обличчя. А кого немає?”
Наталі озирнулася. Вона підняла руку. “Джеда,— вигукнула вона.—Джед сьогодні не прийшов”.
“Правда,—сказала сестра Чанг.—Джеда не було й минулого тижня”.
“Може, він захворів”,—сказала Ліса.
“Або кудись поїхав”,—сказав Бойд.
“Може, він просто не хоче приходити”,—тихо сказала Наталі.
“Нам потрібно, щоб він зрозумів, що ми його любимо й сумуємо за ним, коли його немає”,—сказала сестра Чанг.
“А як ми це зробимо?”—запитала Наталі.
“Ми скажемо йому про це,—відповіла сестра Чанг.— Маленькі речі часто є причиною великих змін. Я зробила листівку, яку ви підпишете, а кожен з вас намалює для Джеда ще й малюнок”.
Наталі вирішила намалювати гору й дерева, бо вона знала, що Джед любить природу. А потім Наталі запитала свою вчительку, чи можна намалювати ще один малюнок і взяти його додому.
Коли Наталі приїхала з церкви додому, то знайшла Майкла у його кімнаті. Він слухав музику. “Привіт, сестричко,—привітав він її.—Як справи?”
Наталі вручила йому згорнутий аркуш паперу. “Я зробила для тебе листівку”.
“Для мене?,—посміхнувся Майкл.—А що сталося? Сьогодні не мій день народження і не свято”.
“Сестра Чанг допомогла мені зробити підпис. Там сказано: “Я сумую за тобою, коли ти з нами не приходиш до церкви. Я тебе люблю”. І я написала твоє ім’я”.
“Дякую,—тихо сказав Майкл.—Це гарна листівка. У тебе добре вийшло”.
“Мені дуже приємно”. Наталі обняла свого брата й поспішила вийти, щоб допомогти мамі готувати обід. В ній розлилося відчуття щастя. Вона так любила свого брата, а зараз він також про це знав.
Наступної неділі Наталі так зраділа, що Майкл вирішив піти до церкви. Вона тримала його за руку, коли вони входили до каплиці. Вона тихо сиділа поруч з ним протягом служби. Наталі побачила Джеда, який сидів за два ряди від них, і помахала йому рукою.
Наталі любила ходити до церкви, особливо коли там були її друзі й сім’я. Вона вирішила, що з цього часу й надалі, якщо вона за кимось сумуватиме, то скаже про це, бо іноді маленькі речі стають причиною великих змін.
“Відповідальність кожного з нас— …знати, що кожного з охрищених підбадьорено, і вони відчувають велику теплоту євангелії нашого Господа”.
Президент Гордон Б. Хінклі, “Шукайте ягнят, годуйте овець”, Ліягона, лип. 1999, с. 124.